Номер провадження: 22-ц/813/192/26
Справа № 946/6652/21
Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2022 року, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2021року представник Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі за текстом АТ КБ «ПриватБанк») - Гребенюк О.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 05.12.2010 року у розмірі 21 531 грн. 81 коп., станом на 14.07.2021 року, що складається з: 9 465,61 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12 066,20 - заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами, а також, судовий збір у розмірі 2 270 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 05.12.2012 року та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку https://privatbank.ua/terms. Клієнт не міг приєднатися до іншої редакції, оскільки це умови публічного договору.
На підставі вищевказаної анкети-заяви, відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому неодноразово змінювався, як вбік зменшення, так і збільшення, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку та Випискою по рахунку. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту Відповідач отримав згідно з Довідкою про видані картки кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 07/16, тип -Універсальна.
Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи та здійснював частково погашення кредиту та нарахованих Банком процентів. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам Відповідачки.
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.12 року № 57845, а також позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц, якою крім того зроблено висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Востаннє позивачем вносились власні кошти на погашення кредиту 04.12.2013 року у розмірі 2 500 грн., а останні операції з використання коштів по картковому рахунку здійснювалися відповідачем 15-16 травня 2014 року.
У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі, в останнього виникла кредитна заборгованість, яка станом на 14.07.2021 року становить 21 531,81 грн., в тому числі тіло кредиту - 9 465,61 грн., прострочені відсотки за користування кредитними коштами - 12 066,20 грн.
На даний час відповідача продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «Приватбанк».
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2022 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Ніколаєнко О.М. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог та стягнути судовий збір за подання позовної заяви та судовий збір за подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що сторонами в письмовому вигляді було погоджено усі умови кредитного договору та отримання кредиту у вигляді відкриття карткового рахунку, видачі кредитної карти з встановленим кредитним лімітом.
Якщо клієнт не бажає користуватися картою, останній має право та можливість заблокувати таку карту, натомість відповідачем відповідні дії не вчинялися, матеріали справи зворотного не містять.
Про користування кредитними коштами свідчить виписка, яка підтверджує здійснення відповідачем операцій з зняття грошових коштів та поповнення карткового рахунку.
Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана сума не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Залишаючи позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені вимоги про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 12 066,20 грн. є необґрунтованими та недоведеними, а відносно вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 465,61 грн. - спливла позовна давність, про застосування якої заявив відповідач.
Колегія суддів повністю погодитись з усіма такими висновками та обґрунтуваннями суду першої інстанції не може з огляду на таке.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 05.12.2010 року та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, з якими, як слідує із заяви, ОСОБА_1 ознайомився в редакції, яка розміщена на офіційному сайті Приватбанку https://privatbank.ua/terms. Також, як слідує із заяви, відповідач ознайомився у письмовому вигляді з Тарифами банку. Будь-які зауваження ОСОБА_1 при підписанні ним 05.12.2010 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку відсутні (а. с. 19).
Таким чином, з моменту підписання відповідачкою заяви, між Банком та відповідачем був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
На підставі вищевказаної анкети-заяви, відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку тип «Універсальна» № НОМЕР_1 , строк дії - 07/16, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт (2 200 грн.), який в подальшому спочатку зменшився до 1 500 грн., а потім був збільшений Банком до 4 000 грн. та 5 100 грн. відповідно) (а. с. 17).
Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, які частково повертав.
Останній раз відповідач вносив грошові кошти на карту 04.12.2013 року у розмір 2 500 грн., а знімав гроші з карти 15-16 травня 2014 року, після чого припинив користування грошовими коштами.
Згідно з випискою руху коштів про картковому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , як користувачу кредитної картки тип «Універсальна» № НОМЕР_1 строком дії - 07/16 вбачається, що востаннє грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитом надійшли 14.08.2017 року у розмірі 14 838,46 грн.
Колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина перша статті 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору).
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частина 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 грудня 2010 року АТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали (підписали) кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 05.12.2010 року та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, з якими, як слідує із заяви, ОСОБА_1 ознайомився в редакції, яка розміщена на офіційному сайті Приватбанку https://privatbank.ua/terms. Також, як слідує із заяви, відповідач ознайомився у письмовому вигляді з Тарифами у банку. Будь-які зауваження ОСОБА_1 при підписанні ним 05.12.2010 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку відсутні.
Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у банку виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а в останнього після використання встановленого кредитного ліміту виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжної картки згідно тарифів та повернути кредит.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, який поданий до суду ОСОБА_1 останній стверджував, що не укладав з позивачем договір 05.12.2010 року, але при цьому не заперечував, що у квітні 2013 року він дійсно отримав кредит в ПАТ КБ «Приватбанк», який добровільно погашав до кінця 2013 року після чого платежів не робив. Заперечуючи проти заявлених вимог про стягнення заборгованості у розмірі 21 531,81 грн., ОСОБА_1 звертає увагу, що ця сума не збігається з розміром заборгованості 62229 грн. 22 коп., який Банком заявлений до нього в межах виконавчого напису нотаріуса від 12.09.2016 року.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 04.08.2017 року постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі № 500/4230/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.03.2019 року у справі № 500/4230/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису недійсним та таким, що не підлягаю виконанню, зобов`язання закрити виконавче провадження - задоволено частково.
Визнано виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 7306, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 12 вересня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 62 229,22 грн., яка складається з: 9 465,61 грн. - залишок заборгованості за кредитом; 46 950,31 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 2 850,00 грн. - пеня та комісія; 2 963,30 грн. - штраф, та витрат за вчинення виконавчого напису в сумі 1 700,00 грн. таким, що не підлягає виконанню.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.03.2019 року у справі № 500/4230/17 вступило в законну силу 24.06.2019 року. Відомості про оскарження даного рішення в апеляційному порядку або перегляду за нововиявленими обставинами - відсутні.
Під час розгляду справи № 500/4230/17 Ізмаїльським міськраойнним судом Одеської області встановлено, що:
«12.09.2016 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу - Бондар І.М. за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 7306, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів за кредитним договором № б/н від 05.11.2013 року у розмірі 63 929,22 грн., яка складається з: 9 465,61 грн. - залишок заборгованості за кредитом; 46 950,31 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 2 850,00 грн. - пеня та комісія; 2 963,30 грн. - штраф; 1 700,00 грн. - витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису, строк стягнення - з 05.11.2013 року по 30.06.2016 року.
Згідно з розрахунком сум заборгованості суми, які стягнуто за виконавчим написом (тіло кредиту, відсотки), нараховано Банком не з 05.11.2013 року, а раніше: тіло кредиту - з 28.06.2013 року, відсотки - з 16.05.2013 року.
Крім того, сума комісії та пені в розмірі 2 850 грн. нарахована Банком, починаючи з 01.02.2014 року, що перевищує встановлений для пені спеціальний річний строк позовної давності».
Співставляючи розмір заборгованості за тілом кредиту, який заявлений до стягнення в межах справи № 500/4230/17 та у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, колегія суддів вбачає, що розмір заборгованості за тілом кредиту становить 9 465,61 грн.
Сам по собі той факт, що загальний розмір заборгованості заявлений банком до стягнення у справі № 500/4230/17 та у справі, яка переглядається в апеляційному порядку не є однаковим, не свідчить про необґрунтованість розміру заборгованості, оскільки АТ «Приватбанк» вправі розпорядитись свої правами щодо заявлених вимог про стягнення заборгованості по всім або по певним видам платежів, як повністю щодо всієї суми заборгованості, так і частково.
У справі, яка переглядається, Банк заявив вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту 9 465,61 грн. та за процентами за користування кредитом 12 066,20 грн., а всього 21 531,81 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року вказано, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦКУ, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року викладено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчують такі зміни.
З урахуванням зазначених позицій, Верховний Суд, залишаючи 13.10.2025 року без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 644/6168/19, якою змінено рішення суду першої інстанції та зменшено стягнення з Особи 1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором з 430 432 грн. до 160 472 грн., дійшов висновку, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення усієї суми кредиту за рахунок звернення стягнення на заставлене майно свідчить про зміну позивачем строку кредитування, а тому після вчинення виконавчого напису нотаріуса банк втратив право на нарахування відсотків та штрафних санкцій.
Як вже зазначалось, у вересні 2016 року Банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості та змінив строк виконання основного зобов`язання внаслідок вчинення приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 12 вересня 2016 року виконавчого напису за № 7306 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 62 229,22 грн., яка складається з: 9 465,61 грн. - залишок заборгованості за кредитом; 46 950,31 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 2 850,00 грн. - пеня та комісія; 2 963,30 грн. - штраф, та витрат за вчинення виконавчого напису в сумі 1 700,00 грн.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, який доданий позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості за процентами станом на 01.09.2016 року становив 60 430,06 грн.
На відміну від наведеної вище позиції Верховного Суду у справі № 644/6168/19, яка стосувалась вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення усієї суми кредиту за рахунок звернення стягнення на заставлене майно, у справі, яка переглядається виконавчий напис стосувався стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 62 229,22 грн., яка складається з: 9 465,61 грн. - залишок заборгованості за кредитом; 46 950,31 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 2 850,00 грн. - пеня та комісія; 2 963,30 грн. - штраф, та витрат за вчинення виконавчого напису в сумі 1 700,00 грн. (на період дії Постанови Кабінету Міністрів України № 1129 від 29.06.1999 року в редакції постанови Кабінету Мінстрів України № 662 від 26.11.2014 року) без звернення стягнення на заставне майно, і крім того, на відміну від справи № 644/6168/19, у справі, яка переглядається, виконавчий напис нотаріуса від 12.09.2016 року в судовому порядку 01.03.2019 року визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується правомірності нарахування відсотків, то колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечував отримання ним кредиту у квітні 2013 року і його часткового погашення протягом 2013 року, що збігається з випискою руху коштів по картковому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 та розрахунком заборгованості, який виконаний позивачем.
Тобто ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, використовував їх на власний розсуд і певний час - до грудня 2013 року здійснював часткове погашення отриманого кредиту в тому числі часткове погашення процентів (05.11.2013 року - 148,29 грн. та 03.12.2013 року - 98,37 грн.)
Дані обставини свідчать, що ОСОБА_1 будучи дієздатною особою, отримуючи кредит у банківській установі не міг не розуміти, що кредит може бути виданий фактично йому банком виключно на оплатній основі (проценти) і лише на умовах повернення отриманого кредиту.
Внесення відповідачем протягом 2013 року грошових коштів на погашення кредиту і сплати процентів. свідчить, що відповідач прийняв умови і правила, з якими був ознайомлений виходячи з підписаної ним заяви 05.12.2010 року. Доказів, що підпис у даній заяві не належить ОСОБА_1 останній належними доказами (висновок судової почеркознавчої експертизи) не спростував.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якому були наведені суми заборгованості в тому числі і відсотки за користування кредитом і за зверненням ОСОБА_1 . Ізмаїльським міськрайсудом було відкрито провадження у справі 04.08.2017 року.
Разом з тим 14.08.2017 року (через 10 днів після відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню) на картковий рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ «Приватбанк» надходять на погашення кредиту 14 838,46 грн. Як вбається з призначення платежу дані кошти надійшли в порядку рефінансування кредиту SAMDN5200[телефон приховано].
Рефінансування кредиту (або перекредитування) - це оформлення нового кредиту в банку чи іншій фінансовій установі для повного або часткового погашення одного чи кількох наявних старих кредитів/
Тобто 14 838,46 грн. надійшли 14.08.2017 року в порядку перекредитування відповідача для погашення заборгованості по кредиту, який був виданий відповідачу у квітні 2013 року, як користувачу кредитної картки № НОМЕР_1 на підставі заяви підписання Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 05.12.2010 року.
Оцінюючи дані обставини у хронологічному порядку, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 своїми фактичними діями прийняв та погодив Умови банку, як щодо розміру кредитного ліміту та суми заборгованості за тілом кредиту, так і в части ні процентів, як щодо розміру процентних ставок, так і щодо розміру процентної заборгованості.
Сам по собі той факт, що Банк заявив вимоги про стягнення її у розмірі 12 066,20 грн. - тобто частково в межах суми заборгованості є його правом, як позивача.
Враховуючи наведене, висновок міськрайонного суду про відмову у стягненні процентів виходячи з необґрунтованості вимог в цій частині у зв`язку з тим, що сторони не погодили сплату процентів та розмір процентної ставки є помилковим.
Вимог про визнання цього договору недійсним в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав, відповідач не заявляв, в зв`язку із чим, виходячи з презумпції правомірності правочину, згідно ст. 204 ЦК України, доведеним є факт існування між сторонами договірних відносин, які виникли на підставі підписаної між ними заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, з якої вбачається, що сторонами було узгоджено всі істотні умови кредитування, у тому числі отримання кредиту та порядок нарахування та сплата відсотків.
Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку до АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ «ПриватБанк» мав право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої та неповернутої суми кредитних коштів за тілом кредиту.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2020 року, у справі № 365/159/19 та постанові від 02.12.2020 року, у справі № 161/5267/20.
Що стосується висновку суду про позовну давність, яка застосована щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту 9 465,61 грн., то колегія суддів звертає увагу, що строк дії кредитної картки ОСОБА_1 закінчився в останній день липня 2016 року, а і заявою про повернення кредиту у повному обсязі та сплату процентів тощо, Банк звернувся шляхом подання заяви про вчинення виконавчого напису нотаріуса у вересні 2016 року.
Як вже зазначалось, 14.08.2017 року - через 10 днів після відкриття провадження Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором в порядку рефінансування кредиту (перекредитування боржника).
Оскільки виконавчий напис нотаріуса від 12.09.2016 року про стягнення з відповідача заборгованості за період з 05.11.2013 року по 30.06.2016 року був визнаний таким, що не підлягає до виконання на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.03.2019 року у справі № 500/4230/17, то немає підстав вважати,що строк виконання зобов`язання за договором настав 12.09.2016 року.
Кредитний договір, який складається із Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 05.12.2010 року, самих Умов та Правил, а також Тарифів в редакції на час підпису Анкети-заяви. Строк дії договору в самій анкеті-заяві сторонами не визначений, але в умовах правилах, з якими, як слідує із змісту анкети-заяви, підписаної відповідачем, останній ознайомився, зазначено, що строк дії договору - 12 місяців, який автоматично прологовується, якщо протягом цього строку одна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору (п. 1.1.7.12).
Виходячи зі змісту Умов та Правил надання банківських послуг строк дії договору про приєднання до умов та правил надання банківських послуг зазвичай не обмежується лише терміном дії конкретної пластикової картки, оскільки такий договір регулює обслуговування всього рахунку загалом, а послуга кредитного ліміту прив`язана до поточного рахунку клієнта, і її дія може продовжуватися автоматично, навіть якщо сам пластиковий носій (картка) підлягає заміні після закінчення його візуального терміну.
Суд першої інстанції застосовуючи позовну давність виходив з того, що останній платіж був зарахований 14.08.2017 року у розмірі 14 838,46 грн., а до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом Банк звернувся у серпні 2021 року - тобто через 4 роки після останнього платежу і тому суд вважав строк позовної давності пропущеним і відмовив у прозові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів виходячи з наведених вище обставин з цим висновком суду не погоджується, як з помилковим.
Навіть, якщо суд мав підстави для відліку початку строку позовної давності з 15.08.2017 року, то в такому випадку трирічний строк позовної давності спливав 14.08.2020 року.
Однак з 02.04.2020 року постановою Кабінету Міністрів України в Україні був встановлений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Тому строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Карантин був припинений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року.
До суду АТ «Приавтбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 06.08.2021 року через пошту (а. с. 58), внаслідок чого банком не пропущений строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, як щодо тіла кредиту, так і щодо процентів за користування кредитними коштами.
Оскільки будучи незгодним з розміром заборговнаості, який заявлений позивачем до стягнення, відповідач разом з тим свій розрахунок заборговнаості на надав, висновок судової експертизи, який спротсовував би правильність розрахунку не представив, колегія суддів оціннючи той розрахунок, що наданий позивачпм, не вбачає його необгрунтованості і приймає його до уваги.
Враховуючи наведене, рішення суду прешої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заявлених вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивач слід стягнути заборгованість за кредитним договром б/н від 05.12.2010 року у розмірі 21 531 грн. 81 коп., втоому числі тіло кредиту - 9 465,61 грн., проценти - 12 066,20 грн.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову на відповідача.
Оскільки, апеляційним судом внаслідок перегляду справи в апеляційному порядку позовні вимоги задоволено, судовий збір підлягає стягненню з відповідача у розмірі 5 675 грн. (2 270 грн. (за подання позовної заяви) + 3 405 грн. (за подання апеляційної скарги).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» (адреса: вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 05.12.2010 року в розмірі 21 531,81 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» (адреса: вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 5 675 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова