Справа № 296/3199/26
2/296/2915/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"31" серпня 2026 р. м.Житомир
Корольовський районний суд міста Житомира в складі: головуючої судді Пилипюк Лілії Миколаївни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону використання адреси для листування, зобов`язання припинити дії, що порушують право власності,
В С Т А Н О В И В:
18 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до відповідача ОСОБА_3 про заборону використання адреси для листування, зобов`язання припинити дії, що порушують право власності. Позовна заява сформована в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 у вказаному житлі не проживає, не зареєстрована та не має жодних майнових прав на нього. Попри це відповідач систематично та умисно використовує його адресу як свою у правовідносинах з третіми особами та органами судової влади (зокрема, у справах № 203/6045/24 та № 296/7908/25).
Внаслідок таких дій відповідача на його домашню адресу надходить велика кількість судової та іншої офіційної кореспонденції, що створює перешкоди у вільному користуванні майном та порушує право на недоторканність житла. В заяві до Соборного районного суду м. Дніпра від 2025 року (справа № 201/15671/25) відповідач особисто підтвердила, що її фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Використання відповідачко його адреси позивач вважає зловживанням правом та проявом недобросовісності.
На підставі наведеного позивач просить заборонити ОСОБА_2 використовувати адресу: АДРЕСА_1 як адресу проживання, реєстрації, поштову адресу чи адресу для листування у будь-яких органах державної влади, місцевого самоврядування та судах; зобов`язати ОСОБА_2 припинити дії, що порушують право власності шляхом подання до органів та установ, де нею було вказано адресу, актуальних відомостей про її фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 26 березня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено строк 15 днів для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України.
13 квітня 2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Янчука М. О. надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи вимоги позову, представник відповідача зазначає, що доводи позивача є безпідставними, надуманими та не підтверджуються доказами. Сам по собі факт надходження кореспонденції на адресу позивача не є порушенням права власності у розумінні статті 391 Цивільного кодексу України, оскільки не створює об`єктивних, реальних та істотних перешкод у здійсненні права володіння, користування чи розпорядження майном. Позивач не зазначає у чому саме полягають перешкоди у користуванні квартирою; які конкретні дії відповідача унеможливлюють або обмежують доступ до житла; чи створюють такі обставини фізичні, юридичні або інші істотні обмеження правомочностей власника. Також позивач не довів системності, умисності чи протиправності дій відповідача. Зазначення адреси у процесуальних документах або інших правовідносинах не є тотожним використанню майна або посяганню на нього, а є лише зазначенням контактної інформації, що саме по собі не породжує жодних речових чи зобов`язальних прав щодо такого майна. Позивачем не доведено жодного з елементів, необхідних для застосування статті 391 Цивільного кодексу України, а саме: наявності порушення права; наявності перешкод у користуванні майном; причинного зв`язку між діями відповідача та такими перешкодами. На думку представника відповідача, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню також з підстав обрання позивачем неналежного та не передбаченого законом способу захисту порушеного права. Адреса об`єкта нерухомого майна не є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 177 Цивільного кодексу України, а відтак не може бути предметом самостійного судового захисту у вигляді заборони її використання іншими особами. Чинне законодавство України не передбачає такого способу захисту, як «заборона використовувати адресу» у будь-яких правовідносинах. Фактично позивач просить суд встановити обов`язок для відповідача утримуватись від зазначення певної інформації у невизначеному колі правовідносин, що виходить за межі судового захисту цивільних прав та суперечить принципу правової визначеності. Позивач, не маючи фактичного порушення свого права власності, намагається використати суд як інструмент для врегулювання побутової ситуації, яка не має ознак цивільного правопорушення та не підлягає судовому захисту в обраний ним спосіб. Фактично, предметом позову є не захист права власності, а усунення певних незручностей, пов`язаних із надходженням кореспонденції, що саме по собі не створює підстав для судового втручання. На підставі наведеного представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.
13 квітня 2026 року позивач ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подав відповідь на відзив. На спростування аргументів відзиву позивач зазначає, що відповідач особисто вказала свою адресу: АДРЕСА_2 , тобто вона має власне житло та офіційну адресу для листування. Отже, її наполягання на праві використовувати адресу його приватної власності (квартири) ( АДРЕСА_1 ) є виключно засобом створення йому перешкод. Твердження представника відповідача про те, що надходження кореспонденції на його адресу є «результатом дій третіх осіб», а не відповідача, спростовується листом Житомирської ОВА від 09.04.2026 р., відповідно до змісту якого відповідач разом із дітьми фактично проживає в с. Оліївка. А тому, вказування відповідачем його адреси у відносинах із ДВС та судами є свідомим введенням державних органів в оману, що призводить до незаконних візитів виконавців у його житло.
Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачає порушення свого права власності на житло в тому, що ОСОБА_2 в комунікації з судом та в інших випадках вказувала своєю адресою для листування квартиру, яка належить йому на праві власності. На переконання позивача, ОСОБА_2 вчиняла такі дії зумисно, адже вона не була зареєстрована і не проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає такі дії відповідачки недобросовісними та такими, що свідчать про зловживання процесуальними правами.
На підтвердження вимог позову ОСОБА_1 додав до позовної заяви копії процесуальних документів (заявник - ОСОБА_2 ), які сформовані в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», а саме:
1)відзив від 26 грудня 2025 року в справі № 295/9958/25, адресований Соборному районному суду міста Дніпра, в якому адреса ОСОБА_2 зазначена як « АДРЕСА_1 »;
2)заява ОСОБА_2 від 10 грудня 2025 року № 201/15671/25 про ознайомлення з матеріалами справи, адресована Соборному районному суду міста Дніпра, в якому адреса ОСОБА_2 зазначена як « АДРЕСА_2 »;
3)відзив від 29 грудня 2025 року в справі № 201/15671/25, адресований Соборному районному суду міста Дніпра, в якому адреса ОСОБА_2 зазначена як « АДРЕСА_1 ».
Суд установив, що ОСОБА_1 з 14 серпня 2020 року є власником житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 29 липня 2020 року, а також копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Також установлено, що ОСОБА_3 раніше була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , зокрема в період з 27 жовтня 2017 року по 24 січня 2020 року. Наведене підтверджено копією відповіді Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради № 10-10/6820/2024 від 03 жовтня 2024 року.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання за вищевказаною адресою 05 квітня 2024 року.
Варто зазначити, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту як встановлення заборони використовувати певну адресу, як адресу проживання, реєстрації, поштову адресу чи адресу для листування при комунікації з державними органами, органами місцевого самоврядування чи судами.
Щодо поданих позивачем на підтвердження позовних вимог копій процесуальних документів (відзивів ОСОБА_2 у справах № 295/9958/25, № 201/15671/25) суд ураховує, що такі роздруковані з функціоналу ЄСІТС «Електронний суд». Позивач не надав доказів на підтвердження того, що вказані процесуальні документи були підписані відповідачкою чи її представником у відповідній редакції.
Щодо доводів позивача про недобросовісність дій відповідачки та зловживання процесуальними правами суд зазначає таке.
Порядок подання відзиву на позовну заяву, вимоги до його змісту, форми, тощо регламентовані нормами ЦПК України.
Частиною 2 ст. 44 ЦПК України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).
Питання недобросовісності дій сторони у справі, наявності/відсутності зловживання процесуальними правами вирішується судом, який здійснює розгляд конкретної справи за результатами дослідження конкретних обставин справи.
Надання оцінки судом процесуальним діям учасників справи в межах розгляду інших справ є недопустимим.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
З наведених мотивів суд дійшов висновку, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту в частині вимог про встановлення відповідачці заборони використовувати адресу АДРЕСА_1 для листування з органами державної влади, місцевого самоврядування та судами.
Крім того, така вимога позову свідчить про бажання позивача встановити певний запобіжник щодо можливості використання відповідачкою його адреси у майбутньому. Однак, суд не може вирішувати питання щодо правовідносин, які ймовірно настануть у майбутньому та превентивно встановлювати певні заборони, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимог позову про зобов`язання ОСОБА_2 припинити дії, що порушують право власності, шляхом подання до органів та установ актуальних відомостей про її фактичне місце проживання.
Відповідно до частини першої статті 319, частини першої статті 321, 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та права розпорядження своїм майном.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказує на порушення відповідачкою його права власності на житло, оскільки на його домашню адресу надходить велика кількість кореспонденції, яка адресована саме відповідачці, яка за цією адресою не проживає та не зареєстрована.
Позивач належним чином не обґрунтував та не підтвердив доказами порушення його прав власності на житло, оскільки позовна заява не містить зазначення які саме свої права ОСОБА_1 , як власника житла, не може реалізувати повністю або частково внаслідок неправомірних та/чи недобросовісних дій відповідача.
Вказуючи на отримання великої кількості кореспонденції, яка адресована відповідачу, ОСОБА_1 доказів на підтвердження вказаної обставини не надав.
Разом з тим, суд погоджується з аргументами відзиву про те, що сам по собі факт надходження кореспонденції на адресу позивача не є порушенням права власності у розумінні статті 391 Цивільного кодексу України, оскільки не створює істотних перешкод у здійсненні права володіння, користування чи розпорядження майном.
Також позивач у спірних правовідносинах не довів неправомірних дій відповідачки, спрямованих на завдання йому шкоди, як власнику житла. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів неправомірності дій ОСОБА_2 та наявності причинного зв`язку між її діями та негативними наслідками від таких дій для відповідача. Так, на підтвердження вимог позову ОСОБА_1 додав до матеріалів справи копії процесуальних документів (відзивів) відповідачки, яким судом вже надано оцінку в спірних правовідносинах. Окрім цього, позивач додає, ряд постанов державних виконавців (ВП № 75741613, ВП № 76244323, ВП № 76244462), в яких адреса стягувача - ОСОБА_4 зазначена як АДРЕСА_1 . Однак, видавником таких постанов є саме орган ДВС, який зазначає адреси сторін виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, який підлягає примусовому виконанню. Разом з тим, постановами державних виконавців у вищевказаних виконавчих провадженнях 14 січня 2026 року були внесені зміни щодо місця проживання стягувачки на підставі її заяви. Тож, у всіх вищевказаних виконавчих провадженнях адресу стягувачки було змінено на смт. Летичів Хмельницької області замість АДРЕСА_1 . З наведеного слідує, що 14 січня 2026 року відповідач самостійно звернулась до органу ДВС із відповідною заявою з метою заміни її адреси проживання на актуальну.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідачки припинити дії, що порушують право власності, оскільки суд не вбачає у спірних правовідносинах порушеного права позивача саме як власника житла.
Підсумовуючи наведене, визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Суд ураховує, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати в цій справі компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 83, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону використання адреси для листування, зобов`язання припинити дії, що порушують право власності.
Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Корольовського районного суду
міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК