ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року м. Львів Справа № 909/255/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л ., Міліціанов Р.В.
за участю секретаря судового засідання - Псярук О.В.
представники сторін:
від скаржника - Гаврилець О. Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» (вх. ЗАГС № 01-05/2037/26 від 24.06.2026)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2026 (суддя Гула У.І.)
у справі №909/255/26
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокран»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт»
про стягнення заборгованості в розмірі 1 002 598, 11 грн
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокран»
про зобов'язання відповідача передати сертифікати якості за поставлений товар
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідрокран» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» про стягнення заборгованості за договором поставки №10/07-24 від 22.07.2024 в розмірі 1 002 598, 11 грн з яких: 867 093, 90 грн - сума боргу, 135 504, 21 грн - пеня.
17.03.2026 до місцевого господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» з зустрічним позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокран» передати сертифікати якості за поставлений товар.
Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані порушенням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли на підставі договору №10/07-24 від 22.07.2024 в частині проведення оплати за поставлений товар. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач, керуючись ст. 549, 551 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу пеню.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані порушенням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли на підставі договору №10/07-24 від 22.07.2024 в частині передачі відповідачем супровідної документації на товар, зокрема сертифікатів якості, що підтверджує неповне (неналежне) виконання умов даного договору зі сторони відповідача за зустрічним позовом.
Господарський суд Івано - Франківської області рішенням від 04.06.2026 у справі №909/255/26 провадження у справі в частині стягнення 867 093, 90 грн основного боргу закрив. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокран» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокран» 135 219, 14 грн пені та 2 028,42 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовив. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокран» відмовив повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини за договором поставки, відповідно до якого постачальник належно виконав обов`язок щодо поставки товару, а покупець порушив обов`язок щодо своєчасної його оплати. Суд встановив наявність заборгованості у розмірі 867 093,90 грн та пені, яку перерахував у розмірі 135 219,14 грн. Оскільки під час розгляду справи основний борг був повністю сплачений, суд закрив провадження в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні зустрічного позову про зобов`язання передати сертифікати якості суд відмовив, оскільки поставлений товар не підлягав обов`язковій сертифікації, а покупець прийняв товар без зауважень щодо відсутності відповідних документів.
24.06.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» на рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 04.06.2026 у справі №909/255/26.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Степанюк Н.Л.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» на рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 04.06.2026 у справі №909/255/26; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.
Ухвалою суду від 08.07.2026 призначено розгляд справи на 27.08.2026.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Іванчук С.В., розпорядженням керівника апарату №318 від 25.08.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, відповідно до якого сформовано колегію суддів в складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» просить скасувати рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 04.06.2026 у справі № 909/255/26 у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» 135 219, 14 грн пені та 2 028,42 грн судового збору і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, вимоги за зустрічним позовом задовольнити повністю.
Покликається на такі обставини: суд першої інстанції помилково визначився з характером спірних правовідносин і нормами права, які підлягали застосуванню, не дослідивши дійсну природу договору поставки та наявність у ньому елементів комерційного (товарного) кредиту у вигляді 50 % передоплати та відтермінування оплати решти вартості товару, а також не врахував відповідні висновки Верховного Суду; апелянт вважає, що суд без належного мотивування не застосував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання за кредитними правовідносинами, не надав оцінки доводам і доказам відповідача; скаржник зазначає , що суд не дослідив належність та ефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки вимога про стягнення пені за прострочення оплати товару суперечить статті 692 ЦК України та правовим висновкам Верховного Суду, за якими продавець у такому випадку може вимагати оплату товару та проценти за користування чужими коштами; апелянт наголошує, що після пред`явлення позивачем претензії від 16.09.2025 змінилися строки виконання зобов`язання, а тому нарахування пені після цього моменту та після закінчення строку дії договору є необґрунтованим; щодо зустрічного позову скаржник вказує на неповне з`ясування обставин справи та безпідставність відмови у його задоволенні, оскільки суд не встановив, чи передбачав договір обов`язок постачальника передати сертифікати (паспорти) якості та відповідності на поставлений товар; суд не надав належної оцінки умовам пунктів 1.6, 4.1, 4.3 договору та доводам про відсутність у постачальника відповідної документації; скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив відповідність поставленої продукції вимогам законодавства у сфері технічного регулювання та оцінки відповідності, зокрема Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», Технічному регламенту безпеки машин, затвердженому постановою КМУ № 62 від 30.01.2013, постанові КМУ № 738 від 09.06.2011 та Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.
Таким чином, на думку апелянта, неповне з`ясування обставин справи, неналежна оцінка доказів, неправильне застосування норм матеріального права та неврахування правових висновків Верховного Суду призвели до ухвалення місцевим господарським судом помилкового рішення.
04.07.2026 через систему «Електронний суд» представниця позивача за первісним позовом - Яциніна М.-М. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що ТОВ «Гідрокран» на виконання договору поставки №10/07-24 від 22.07.2024 поставило ТОВ «Укрспецоборонконтракт» гідроциліндри, труби та штоки на загальну суму 1 167 093,90 грн, що підтверджується видатковими накладними від 27.06.2025, 07.07.2025 та 01.08.2025, підписаними сторонами. Покупець несвоєчасно оплатив товар, а листом від 17.09.2025 визнав заборгованість у розмірі 867 093,90 грн, яку згодом погасив під час розгляду справи. У зв`язку з простроченням оплати позивач правомірно нарахував пеню відповідно до умов договору.
Щодо зустрічного позову відзив обґрунтований тим, що договором передбачено надання сертифіката лише у випадках, установлених законодавством, тоді як поставлений товар не підпадає під дію технічних регламентів, які встановлюють обов`язковість оцінки відповідності, а відповідач не навів нормативних підстав для обов`язкової сертифікації такого товару. Також товар був прийнятий покупцем без зауважень щодо його якості. Відтак відсутність сертифіката не є порушенням умов договору та не звільняє покупця від обов`язку оплатити поставлений товар.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
27.08.2026 в судовому засіданні в режимі відеоконференції взяв участь представник скаржника, який підтримав позицію, висловлену в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача за первісним позовом.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.07.2024 між ТОВ «Укрспецоборонконтракт» (покупець) та ТОВ «Гідрокран» (постачальник) було укладено договір поставки товару №10/07-24 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується постачати (передавати у власність покупця) товар (гідроциліндри, труби, штоки), а покупець зобов`язується прийняти даний товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, передбаченому цим договором.
Найменування, кількість та ціна кожної партії товару зазначається в накладних до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.1.2. договору).
Постачальник надає покупцеві всі документи, передбачені законодавством України для даного виду товару для виконання умов цього договору, оформлені відповідно до чинного законодавства України (п.1.6. договору).
В розділі 2 договору сторони погодили ціну та порядок розрахунків, зокрема: розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем на умовах: 50% - передоплата з моменту отримання рахунку-фактури від постачальника; 30% - протягом (п`яти днів), після отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження; 20% - протягом 7 (семи) календарних днів, з моменту отримання товару (п.2.4. договору).
Ціна товару формується на момент замовлення, фіксується у видаткових накладних, рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною цього договору та є звичайною ціною.
Загальна сума договору розраховується як сукупна вартість товару за всіма накладними, які були виписані протягом дії даного договору та відповідно до яких постачався товар в період його дії (п.2.1., 2.2. договору).
Право власності на товар та всі ризики, пов`язані із товаром, переходять від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка свідчить про передачу товару, але у всякому випадку не пізніше фактичного прийняття покупцем товару. Також при передачі товару покупцю при відвантаженні автомобільним транспортом моментом передачі товару вважається підписання представником покупця чи перевізником товаро-транспортної накладної (п.2.5. договору).
У розділі 4 договору сторони погодили умови щодо якості товару, гарантійні умови, у розділі 5 - відповідальність сторін.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.
У специфікації № 1 до договору від 23.07.2024 сторони погодили назву товару, одиницю, кількість, ціну без ПДВ, суму без ПДВ, строк поставки, умови оплати.
ТОВ «Гідрокран» виконало взяті на себе зобов`язання, що підтверджується видатковими накладними №ГК-0000437 від 27.06.2025 на суму 422 489, 10 грн, №ГК-0000457 від 07.07.2025 на суму 441 721, 25 грн, №ГК-0000522 від 01.08.2025 на суму 302 883, 55 грн, підписаними у двосторонньому порядку сторонами та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень чи претензій. Разом на суму 1 167 093, 90 грн.
Проте, як зазначає позивач за первісним позовом відповідач лише частково виконав свій обов`язок щодо оплати за поставлений товар у сумі 300 000, 00 грн.
Виходячи з вищевикладеного, на день подання позовної заяви заборгованість відповідача за договором перед позивачем складала 867 093, 90 грн.
У відповідь на лист ТОВ «Гідрокран» від 16.09.2025 ТОВ «Укрспецоборонконтракт» підтвердило наявність заборгованості перед ТОВ «Гідрокран» згідно з видатковими накладними №ГК-0000437 від 27.06.2025, №ГК-0000457 від 07.07.2025, №ГК-0000522 від 01.08.2025 на загальну суму 867 093, 90 грн. Також підтвердило факт отримання товару за вищевказаними накладними. Також підтвердило готовність погасити заборгованість (лист №51Н/09-2025 від 17.09.2025.
На суму заборгованості позивач нарахував штрафні санкції.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача за первісним позовом до суду з позовом.
Водночас ТОВ «Укрспецоборонконтракт» 05.05.2026 подало суду платіжну інструкцію №15744 від 04.05.2026 про сплату ТОВ «Гідрокран» 200 000, 00 грн з призначенням платежу часткова оплата заборгованості згідно акту звірки. ТОВ «Укрспецоборонконтракт» 13.05.2026 подало суду платіжну інструкцію №15963 від 13.05.2026 про сплату ТОВ «Гідрокран» 200 000, 00 грн. 04.06.2026 ТОВ «Укрспецоборонконтракт» подало суду платіжну інструкцію №16658 від 03.06.2026 про сплату ТОВ «Гідрокран» 467 093, 90 грн.
Правовідносини сторін в даній справі врегульовано положеннями чинного законодавства у такий спосіб.
Положеннями статей 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно з вимогами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України).
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
З матеріалів справи випливає, що ТОВ «Гідрокран» поставило ТОВ «Укрспецоборонконтракт» товар на загальну суму 1 167 093,90 грн, що підтверджується видатковими накладними №ГК-0000437 від 27.06.2025 на суму 422 489,10 грн, №ГК-0000457 від 07.07.2025 на суму 441 721,25 грн та №ГК-0000522 від 01.08.2025 на суму 302 883,55 грн. Зазначені накладні підписані уповноваженими представниками обох сторін без зауважень щодо кількості, якості, комплектності чи інших характеристик товару.
Водночас покупцем було сплачено 300 000,00 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 867 093,90 грн.
Листом №51Н/09-2025 від 17.09.2025 ТОВ «Укрспецоборонконтракт» прямо підтвердило факт отримання товару за вказаними видатковими накладними та наявність заборгованості перед ТОВ «Гідрокран» у розмірі 867 093,90 грн.
Таким чином, факт поставки товару, його прийняття та існування грошового зобов`язання з його оплати відповідачем не заперечувався.
Під час розгляду справи у місцевому господарському суді, відповідач погасив основну суму заборгованості.
Водночас скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що умови пункту 2.4 договору свідчать про надання покупцеві комерційного (товарного) кредиту, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Надаючи оцінку цим твердженням, суд апеляційної інстанції в першу чергу виходить з меж апеляційного перегляду, передбачених ст. 269 ГПК України.
В апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції, яким первісний позов задоволено частково оскаржується тільки в частині стягнення пені.
З наведеного, обставини пов`язані із тим способом виконання грошового зобов`язання покупця, щодо якого сторони дійшли згоди, уклавши договір поставки товару №10/07-24 входять до меж перегляду судового рішення тільки в частині наявності або відсутності правових підстав для стягнення пені за невиконання цього зобов`язання.
Також, колегія суддів враховує, що поданий Відповідачем до суду першої інстанції відзив тверджень щодо наявності підстав для застосування до правовідносин сторін положень чинного законодавства, якими врегульовано кредитні відносини не містив.
За змістом частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому положеннями частини другої наведеної норми передбачено можливість врегулювання договором сплати продавцеві ціни товару з розстроченням платежу.
Також, статтею 693 ЦК України врегульовано правовідносини попередньої оплати товару. Зокрема, вважається, що сторони дійшли згоди про передоплату товару, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.
Водночас продаж товару у кредит передбачено положеннями ст. 694, 695 ЦК України.
Колегія суддів зауважує, що наведені норми, виходячи зі способу та порядку їх викладення у Законі, а також їх змісту, регулюють правовідносини купівлі-продажу (поставки), а відтак правове регулювання наведеного в зазначених нормах способу оплати покупцем продавцеві ціни товару, таким чином, повністю охоплюються відповідними правовідносинами купівлі-продажу, та не передбачає наявності у відповідній частині ознак правовідносин, характерних для правочинів, метою яких є надання або отримання кредиту в тій або іншій формі.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до частини першої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили порядок та строки проведення розрахунків за кожну поставлену партію товару, а саме: 50 % - передоплати з моменту отримання рахунку-фактури від постачальника, 30 % - протягом п`яти днів після отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження та 20 % - протягом семи календарних днів з моменту отримання товару(пункту 2.4 договору).
Таким чином, пунктом 2.4 сторони погодили порядок та строки проведення розрахунків за поставлений товар.
Таким чином, в договорі відсутні ознаки кредитного договору.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що зміст договору та суть правовідносин сторін, в повній мірі охоплюються правовідносинами купівлі-продажу, а оцінка їхньої поведінки під час виконання договору купівлі продажу, зміст відповідного листування між ними, дозволяє стверджувати відсутність будь-які підстави вважати, що сторони на момент укладення договору мали намір вступити також у кредитні правовідносини.
Відповідно до ст. ст. 694, 695 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п`ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.
Відповідно до ст. ст. 1054, 1057 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.
Таким чином, закон допускає існування окремих елементів комерційного кредитування у договорі поставки, зокрема шляхом погодження сторонами попередньої або відстроченої оплати товару. Проте. як витікає з наданої вище оцінки змісту договору, сама лише наявність таких умов не є достатньою підставою для автоматичного застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, наведена норма є спеціальною та підлягає застосуванню лише за наявності передбачених нею юридичних фактів, а саме: існування кредитного зобов`язання, надання кредиту (позики) кредитодавцем (позикодавцем) та прострочення виконання саме зобов`язання з повернення такого кредиту (позики).
Водночас, предметом договору є поставка товару, а спірне грошове зобов`язання виникло як обов`язок покупця оплатити фактично поставлений товар у погоджені сторонами строки.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач надавав відповідачу грошові кошти або інше майно саме як кредит (позику), які підлягали б поверненню незалежно від виконання договору поставки. Відповідач не набув статусу позичальника у самостійному кредитному або позиковому зобов`язанні, а позивач - статусу кредитодавця (позикодавця) у розумінні пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Наявність у договорі поставки умов щодо попередньої чи відстроченої оплати сама по собі не свідчить про виникнення між сторонами окремого зобов`язання з повернення кредиту або позики, а тому не є достатньою підставою для звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати поставленого товару.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2024 у справі № 902/171/23, відповідно до якої при вирішенні питання про застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначальним є встановлення фактичного змісту правовідносин сторін та наявності саме таких майнових елементів кредитних правовідносин, які дають підстави для поширення зазначеної норми.
Так як спірне грошове зобов`язання виникло з договору поставки та полягає у визначенні способу оплати товару, а не у поверненні кредиту чи позики, підстав для застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та звільнення відповідача від сплати передбаченої договором пені колегія суддів не вбачає.
Відповідно до пункту 5.1 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день такого прострочення.
При цьому стаття 549 ЦК України прямо визначає пеню як вид неустойки, що застосовується у разі порушення зобов`язання, а стаття 551 ЦК України передбачає можливість встановлення її розміру договором.
Таким чином, позивач обрав передбачений законом та договором спосіб захисту свого порушеного права, а твердження апелянта про неналежність чи неефективність такого способу захисту ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив прострочення виконання обов`язку з оплати поставленого товару, а тому наявні правові підстави для застосування погодженої сторонами відповідальності.
При цьому подальше погашення відповідачем основної заборгованості не спростовує факту допущеного ним прострочення та не припиняє права кредитора на стягнення неустойки, нарахованої за період, коли грошове зобов`язання не було виконане належним чином, адже виконання основного зобов`язання припиняє саме обов`язок зі сплати основної суми боргу, однак не усуває наслідків його порушення, що виникли до моменту належного виконання.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції, строк виконання обов`язку з оплати товару був прямо визначений сторонами у пункті 2.4 договору.
Колегія суддів виходить з того, що застосування до правовідносин сторін положень ч. 2 ст. 530 ЦК України можливе лише за умови, яку прямо передбачено в цій нормі, а саме, у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
У разі, якщо між сторонами існують договірні правовідносини, а строк виконання відповідного зобов`язання визначено письмовим правочином, він може бути змінений тільки в порядку, передбаченому статтею 654 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Таким чином, направлення претензії від 16.09.2025 не є зміною умов договору та не може розглядатися як одностороння зміна строку виконання грошового зобов`язання, якщо інше прямо не встановлено сторонами або законом. Доказів укладення сторонами додаткової угоди чи іншого правочину, яким було змінено погоджені пунктом 2.4 договору строки оплати, матеріали справи не містять.
Направлення кредитором вимоги про погашення вже простроченої заборгованості не є односторонньою зміною умов договору та не є наслідком перенесення погодженого сторонами строку виконання зобов`язання на дату отримання такої вимоги.
Відповідні доводи апеляційної скарги, таким чином, колегією суддів відхиляються.
Крім того, у відповідь на зазначену претензію покупець листом від 17.09.2025 не заперечував проти наявності простроченої заборгованості, а навпаки - підтвердив її розмір та факт отримання товару, тому посилання апелянта на зміну строку виконання грошового зобов`язання після направлення претензії не ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо правових наслідків припинення дії договору та, відповідно, неможливості нарахування пені після закінчення строку його дії.
Відповідно до пункту 8.1 договору він діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024. Водночас, цим же пунктом сторони прямо погодили, що зобов`язання, які не виконані та/або виконані неналежним чином протягом терміну дії договору, повинні бути виконані незалежно від спливу терміну дії договору. Крім того, за відсутності заперечень сторін строк дії договору продовжується щоразу на один календарний рік на тих самих умовах автоматично, без підписання додаткової угоди.
З огляду на те, що прострочення оплати виникло щодо суми 867 093,90 грн, суд першої інстанції правомірно здійснив розрахунок пені саме виходячи із зазначеної суми заборгованості.
При цьому розмір пені змінювався залежно від зміни облікової ставки Національного банку України у відповідні періоди.
Зокрема, за період з 11.08.2025 по 29.01.2026, протягом якого діяла облікова ставка НБУ у розмірі 15,50 %, пеня визначена за формулою: 867 093,90 грн * (2 * 15,50 % : 365) * 172 дні = 126 666,98 грн.
За період з 30.01.2026 по 10.02.2026, протягом якого облікова ставка НБУ становила 15,00 %, розмір пені становить: 867 093,90 грн * (2 * 15,00 % : 365) Ч 12 днів = 8 552,16 грн.
Таким чином, загальний розмір пені за визначений судом період становить 135 219,14 грн (126 666,98 грн + 8 552,16 грн).
При цьому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції а перевірив правильність розрахунку, визначив належний період прострочення, врахував зміну облікової ставки НБУ та самостійно визначив розмір пені, що підлягає стягненню. У зв`язку з цим суд обґрунтовано відмовив у стягненні 285,07 грн пені, яка була заявлена позивачем понад розмір, визначений за результатами перевірки розрахунку.
Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у пункті 54 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, відповідно до яких суд зобов`язаний дослідити подані сторонами докази, перевірити наведені ними розрахунки та, у разі незгоди з ними, навести власний розрахунок сум, що підлягають стягненню.
Отже, здійснений судом першої інстанції розрахунок пені у розмірі 135 219,14 грн є арифметично правильним, відповідає умовам пункту 5.1 договору, фактичному розміру простроченої заборгованості, періоду прострочення та розміру облікової ставки НБУ, що діяла у відповідні періоди.
Водночас апелянт не навів іншого обґрунтованого періоду прострочення, не спростував застосовану судом формулу розрахунку, кількість днів прострочення чи розмір облікових ставок НБУ, а тому такі доводи не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 135 219,14 грн пені.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 662 ЦК України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Колегія суддів враховує, що визначивши наведений обов`язок продавця, законодавець також встановив спосіб, у який повинен діяти покупець, у разі невиконання обов`язку продавцем.
Так, відповідно до статті 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вжиття позивачем за зустрічним позовом передбачених частиною першою наведеної норми дій або застосування, передбачених частиною другою способів захисту свого права, якщо він вважав його порушеним.
Матеріали справи не містять також доказів того, що на момент прийняття товару або після його отримання покупець звертався до постачальника з вимогою надати відсутні сертифікати якості, встановлював розумний строк для їх передання або заявляв претензії щодо ненадання відповідної документації. Водночас поставлений товар був прийнятий покупцем, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними без застережень.
Враховуючи наведене, колегія суддів звертається до практики Верховного Суду щодо основоположних принципів цивільного законодавства.
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.
У цьому Рішенні вказано: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.
Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Через призму наведених вище засад, із врахуванням обставин справи в частині поведінки позивача за зустрічним позовом під час виконання договору, твердженням апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій справі колегією суддів апеляційного суду надається така оцінка.
За змістом пункту 1.6 договору постачальник зобов`язався надати покупцеві всі документи, передбачені законодавством України для даного виду товару для виконання умов цього договору, оформлені відповідно до чинного законодавства України.
При цьому сторони погодили пунктом 4.1 договору, що якість, комплектність, маркування та пакування мають відповідати стандартам виробника, чинним нормативним документам, а також сертифікату (паспорту) якості, що додається до товару, якщо даний вид товару передбачає необхідність такого сертифікату (паспорту) якості.
Відповідно до пункту 4.3 якість товару, який є предметом поставки за цим договором, повинна відповідати стандартам (ГОСТ, ДСТУ), технічним умовам, кресленням виробника.
Однак посилання скаржника на пункти 1.6, 4.1 та 4.3 договору не свідчить про встановлення сторонами безумовного обов`язку щодо передачі сертифікатів якості. Навпаки, буквальний зміст пункту 4.1 договору пов`язує необхідність надання такого документа з тим, чи передбачена законодавством необхідність його наявності для відповідного виду товару.
Пункт 4.3 договору, яким визначено вимоги до якості товару, також не встановлює обов`язку постачальника виготовляти чи передавати сертифікат у випадках, коли його обов`язковість законодавством не встановлена.
У цій справі позивачем за зустрічним позовом не доведено, щодо поставлених за видатковими накладними гідроциліндрів, труб, штоків та інших складових передбачена законом обов`язкова оцінка відповідності, наслідком якої є видача сертифіката якості чи сертифіката відповідності, який постачальник зобов`язаний був передати разом із товаром. Також матеріали справи не містять доказів того, що сторони окремо погодили передачу таких сертифікатів незалежно від вимог законодавства.
17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
Застосовуючи передбачений статтею 79 ГПК України стандарт вірогідності доказів, колегія суддів зазначає, що надані апелянтом докази та наведені ним посилання на нормативні акти не створюють більшої вірогідності існування обов`язку ТОВ «Гідрокран» передати саме сертифікати якості на поставлений товар, ніж протилежний висновок про відсутність такого безумовного обов`язку.
Зокрема, апелянтом не надано доказів, які б дозволяли ідентифікувати поставлені за спірними накладними гідроциліндри, труби та штоки як продукцію, для якої законодавством встановлено обов`язкову процедуру оцінки відповідності та оформлення документа, передбаченого умовами пункту 4.1 договору, матеріали справи містять підписані сторонами видаткові накладні без зауважень щодо якості, комплектності товару чи відсутності супровідної документації.
За таких обставин сукупність доказів у справі не дає підстав вважати більш вірогідним твердження апелянта про порушення постачальником обов`язку щодо передачі сертифікатів, ніж висновок суду першої інстанції про відсутність доказів існування такого обов`язку.
Посилання апелянта на Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», Технічний регламент безпеки машин, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 62, постанову Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 № 738 та Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання не спростовують зазначеного висновку.
Так, Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» регулює відносини щодо застосування технічних регламентів та передбачених ними процедур оцінки відповідності. Водночас апелянт не довів, що конкретні товари, поставлені за спірними видатковими накладними, належать до продукції, щодо якої відповідним технічним регламентом встановлено обов`язкову процедуру оцінки відповідності та, як наслідок, обов`язкове оформлення документа, який має бути переданий покупцеві.
При цьому наведення у апеляційній скарзі загальних положень Технічного регламенту безпеки машин щодо машин, змінного обладнання, підіймального приладдя чи пристроїв для підіймання людей та вантажів не є достатнім для висновку про поширення цього Технічного регламенту саме на спірну продукцію. Апелянт фактично ототожнює окремі деталі, які були предметом поставки, з готовою машиною або обладнанням, у складі якого вони можуть використовуватися, однак доказів того, що поставлений товар є самостійною машиною, змінним обладнанням чи іншою категорією продукції, на яку безпосередньо поширюються наведені положення Технічного регламенту, матеріали справи не містять.
Також посилання на постанову Кабінету Міністрів України № 738 та Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання не доводять обов`язку відповідача за зустрічним позовом передати сертифікати якості саме на поставлені у цій справі товари.
Зазначені нормативні акти регулюють питання затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання у визначених ними випадках, однак апелянтом не наведено конкретної норми, яка б встановлювала обов`язковість надання покупцеві сертифікатів якості на кожну з поставлених деталей.
Колегія суддів апеляційної інстанції також відхиляє посилання скаржника про те, що підписання видаткових накладних не має значення для вирішення зустрічного позову.
Суд першої інстанції не ототожнював підписання накладних із документальним підтвердженням якості товару, а врахував їх у сукупності з іншими доказами для встановлення факту прийняття покупцем товару без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його комплектності, якості та наявності супровідних документів.
Посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо ефективності способу захисту також не спростовують висновків місцевого господарського суду. Дійсно, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та забезпечувати відновлення такого права. Водночас передумовою судового захисту є встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідного права чи законного інтересу. Якщо ж матеріалами справи не підтверджено існування обов`язку відповідача щодо передачі певного документа, відсутні й правові підстави для примусового виконання такого обов`язку в натурі.
У цьому контексті колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, та характеру його порушення, а обраний спосіб має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу та характеру його порушення (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).
Не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду у справах №904/5002/18, №904/974/21, №925/1429/21, 921/622/16-г/6 щодо презумпції вини постачальника у разі виявлення недоліків товару, на який встановлено гарантійний строк. Наведені правові висновки стосуються правовідносин, у яких встановлено недоліки поставленого товару та виникнення відповідальності постачальника за гарантійними зобов`язаннями. У цій же справі жодних доказів неналежної якості поставленого товару, його невідповідності технічним умовам, стандартам виробника позивачем за зустрічним позовом не подано.
Таким чином, апелянт не довів ані наявності у ТОВ «Гідрокран» безумовного обов`язку передати сертифікати (паспорти) якості на поставлений товар, ані факту порушення такого обов`язку, ані порушення свого права чи законного інтересу.
Посилання на загальні положення законодавства у сфері технічного регулювання без встановлення їх безпосереднього застосування до конкретного предмета поставки не є достатньою правовою підставою для задоволення зустрічного позову.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову є правильним, відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив подані сторонами докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з`ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами. Решта доводів апеляційної скарги законних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонконтракт» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 04.06.2026 у справі №909/255/26 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено і підписано 31.08.2026.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді Н.Л. Степанюк
Р.В. Міліціанов