ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року Справа № 280/4193/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
05 травня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненаданні позивачу повного та деталізованого розрахунку грошового забезпечення при звільненні зі служби, не проведенні повного та належного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, додаткової винагороди за періоди виконання службових обов`язків у складі варти та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати позивачу деталізований розрахунок грошового забезпечення, із зазначенням усіх складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, індексація, додаткова винагорода;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.08.2022 року по 03.12.2025 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078, із визначенням місяця підвищення доходу для відповідних періодів (у тому числі березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів), із застосуванням положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (щодо індексації-різниці) та з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, за періоди фактичного виконання ним службових обов`язків у складі варти, які є виконанням бойового завдання відповідно до Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, з урахуванням фактичних дат несення служби у складі варти, підстав залучення до таких завдань, місця їх виконання та раніше виплачених сум;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум грошового забезпечення, у тому числі індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою суду від 11.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 09.08.2022 року по 03.12.2025 року він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що період проходження військової служби йому не у повному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078, із визначенням місяця підвищення доходу для відповідних періодів (у тому числі березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів), із застосуванням положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (щодо індексації-різниці) та з урахуванням раніше виплачених сум. Також, позивач зазначає, що у період проходження військової служби він залучався до виконання службових обов`язків у складі варти, які є виконанням бойового завдання відповідно до Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, проте за такі періоди позивачу не було нараховано та виплачено додаткову винагороду на період воєнного стану. З урахуванням викладеного у позовній заяві позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Постанови КМУ №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Відповідач зазначає, що якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суми можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації -різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Щодо виплати позивачу додаткової винагороди відповідач вказав на те, що позивач не виконував бойових (спеціальних) завдань та не брав безпосередньої участі у бойових діях, а тому за цей період додаткова винагорода із розрахунку 30000 грн., а тим паче 100 000 гривень за повний місяць пропорційно дням безпосередньої такої участі позивачу не нараховувалася. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у період з 09.08.2022 по 03.12.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №354 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та звільнено у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Позивач вважаючи, що протягом проходження військової служби не у повному обсязі була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025 та додаткова винагорода на період дії воєнного стану, звернувся до відповідача за їх перерахунком.
У зв`язку з відмовою у проведенні перерахунку грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025, суд зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 - 101 відсоток).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок №1078).
Згідно з п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом з тим, суд зазначає, що 01.01.2023 набув чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію, серед іншого, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
В подальшому, з 2024 року дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відновлено, проте статтею 39 Закону України «Про Державний бюджету України на 2024 рік» визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати у зв`язку з її індексацією повинно здійснюватись у серпні 2024 року.
За статтею 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.
Таким, чином, індексація грошових доходів населення в Україні у 2025 році базується на січневому рівні як базовому (встановлено на 100%), з обчисленням наростаючим підсумком починаючи з лютого.
Згідно з опублікованими даними Держстату за наростаючим підсумком лютого, березня, квітня та травня 2025 року в червні індекс споживчих цін становить 104,4 %, тобто поріг індексації перевищений лише в цьому місяці. Отже, право на індексацію виникло вперше у липні 2025 року, коли кумулятивний індекс споживчих цін перевищив поріг у 103%.
Таким чином, суд зазначає, що за період січень-червень 2025 року індексація грошового забезпечення не проводилась, адже не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Враховуючи наведені норми, та оскільки стаття 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», стаття 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому відсутні підстави для нарахування і виплата позивачу індексації грошового забезпечення у 2024 та 2025 роках із застосуванням базового місяця березень 2018 року.
Водночас, матеріалами справі підтверджено, що позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за серпень - грудень 2022 року, серпень - грудень 2024 року та липень - листопад 2025 року, що свідчить про виконання відповідачем обов`язку щодо індексації грошового забезпечення позивача.
Щодо нарахування індексації різниці грошового забезпечення, суд зазначає таке.
01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, то березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року. Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Такий підхід визначений Верховним Судом в постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21.
Суд зазначає, що позивач військову службу у ВЧ НОМЕР_1 протягом 2018 року не проходив, оскільки розпочав проходження військової служби у 2022 році, а відповідно отримував грошове забезпечення з урахування підвищених грошових окладів.
За таких обставин, для виплати позивачу індексації - різниці грошового забезпечення відсутня обов`язкова умова - підвищення доходу в березні 2018 року, оскільки позивач не проходив військову службу у відповідача в цей період.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про перерахунок індексації грошового забезпечення є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, за періоди фактичного виконання ним службових обов`язків у складі варти, суд зазначає таке.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з такими позовними вимогами були висновки позивача про те, що він має право на отримання додаткової винагороди, оскільки у період проходження служби він виконував службові обов`язки у складі варти, які є виконанням бойового завдання відповідно до Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.
Відповідач в обґрунтування заперечень вказав на те, що в складі варти позивач не брав такої участі у бойових (спеціальних завданнях згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), оскільки ніс вартову службу у пункті постійної дислокації військової частини у АДРЕСА_1 .
Пункту 1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Також, пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 97 частини ІІ розділу 4 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №550-XIV, несення вартової служби є виконанням бойового завдання і вимагає від особового складу точного дотримання всіх положень, визначених цим Статутом, високої пильності, непохитної рішучості та розумної ініціативи.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач брав участь у складі варти у місті Запоріжжі.
Суд зазначає, що у Статуті гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України «бойове завдання» визначається в контексті службової діяльності, зокрема, як завдання, пов`язане з охороною військових об`єктів, майна та осіб, яких тримають на гауптвахті й у дисциплінарній частині. Несення варти чи виконання чергування вважається виконанням бойового завдання, тобто таке завдання здебільшого має характер повсякденної служби (варта, охорона об`єктів, конвоювання) в умовах мирного чи військового часу, без прив`язки до бойових дій.
Основна увага в даному випадку приділяється організації та дисципліні під час виконання таких обов`язків, що часто передбачає ризики, але переважно поза бойовими умовами у зоні активних бойових дій.
У постанові Кабінету Міністрів України №168, в свою чергу, «бойове завдання» використовується для визначення умов, за яких військовослужбовці отримують винагороди.
Це визначення охоплює безпосередню участь у бойових діях; виконання спеціальних завдань у зоні бойових дій або в умовах, пов`язаних із ризиком для життя; операції чи завдання, пов`язані із забезпеченням безпеки в умовах воєнного стану.
В розрізі Постанови №168 слід зауважити, що основний акцент в ній робиться на виконанні військовослужбовцем завдань, що несуть загрозу життю чи здоров`ю, а також пов`язані з активною обороною країни.
З вищевказаного, суд робить висновок, що визначення «бойового завдання» у Статуті гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України не є тотожним для визначення «бойового завдання» передбаченого у Постанові №168 саме як підставу для виплати додаткової винагороди. Для військовослужбовців, які претендують на винагороду за Постановою №168, важливо підтвердити, що виконуване завдання відповідало умовам, зазначеним у цьому нормативному акті, з огляду на те, що саме Постанова №168 є спеціальним нормативним актом, який регулює питання додаткової винагороди.
Як зазначалось судом вище, за приписами п. 4 розділу XXXIV Порядку №260, факт виконання бойового (спеціального) завдання має бути підтверджений відповідними документами, а саме бойовим наказом (розпорядження), журналом бойових дій та рапортом командира про участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань).
Відповідних документів на підтвердження виконання позивачем бойових завдань в розумінні Постанови №168 матеріали справи не містять.
За таких обставин, позовні вимоги про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, за періоди фактичного виконання ним службових обов`язків у складі варти є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум грошового забезпечення, у тому числі індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимог про виплату індексації та додаткової винагороди.
Стосовно позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 надати позивачу деталізований розрахунок грошового забезпечення, із зазначенням усіх складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, індексація, додаткова винагорода, суд зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач через представника, звертався до відповідача з питання отримання довідки про нараховані ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025 із обов`язковим зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовий званням, надбавки, доплати, премії, інші виплати), а також інформації щодо проведення індексації.
На запити позивачу була надано довідка, в якій виокремлено лише два показники, а саме сума грошового забезпечення в цілому за місяць та сума індексації.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, серед іншого, грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Суд зазначає, що відповідно до статті 49 Кодексу Законів про працю України, роботодавець зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Також, відповідно до статті 30 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що до обов`язку роботодавця належить повідомлення працівника у встановленому порядку та строки про нараховану та виплачену заробітку плату (грошове забезпечення).
Разом з тим, відповідачем не було надано позивачу довідку про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025 із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовий званням, надбавки, доплати, премії, інші виплати, тощо), чим порушено права та інтереси позивача.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненаданні ОСОБА_1 довідки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025 із зазначенням усіх складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, індексація, додаткова винагорода.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 09.08.2022 по 03.12.2025 із зазначенням усіх складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, індексація, додаткова винагорода.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова