ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
"31" серпня 2026 р. справа № 300/3739/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №104650021633 від 03.04.2025 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років як працівнику освіти відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 25.03.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 01.01.1992 по 01.12.1994, з 08.12.1994 по 25.08.1995, з 28.08.1995 по 08.10.1997, з 17.08.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.08..2004, з 01.09.2004 по 31.01.2012, з 01.02.2012 по 15.03.2024 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1989. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2025 про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі №300/3739/25 - без змін.
Відтак, рішення суду від 16.07.2026 у справі №300/3739/25 набрало законної сили 20.05.2026.
27.08.2026 позивач подала заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій посилається на те, що суд не визначив способу виконання судового рішення, а тому просить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2025 про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, а також з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 (справа №1-13/2018 (1844/16, 3011/16)).
Відповідно до ч. 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
З огляду на те, що рішення суду від 16.07.2025 в адміністративній справі №300/3739/25 прийнято за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд дійшов висновку здійснювати розгляд заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення також в письмовому провадженні.
Розглянувши подану суду заяву позивача та матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Наведений в частині 1 статті 252 Кодексу перелік підстав, за яких може бути ухвалене додаткове рішення, є вичерпним.
Суд звертає увагу на те, що статтею 252 КАС України передбачено процесуальний інститут додаткового судового рішення, яким вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткове судове рішення може прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Водночас додаткове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.
Таким чином, додаткове судове рішення є засобом усунення недоліків основного рішення, яким вирішено спір по суті позовних вимог за результатами судового розгляду справи, але судом не прийнято рішення щодо якоїсь з позовних вимог.
Так, як слідує із поданої заяви, ОСОБА_1 зазначає, що суд, суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. При цьому, заявниця послалась на те, що рішенням від 04.06.2019 №2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII та №911-VIII. Конституційний Суд України вказав, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Отже, з 04.06.2019 пенсія за вислугу років на умовах пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII призначається незалежно від віку, але за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 25 років.
Тобто, ОСОБА_1 просить ухвалити додаткове рішення через те, що, на її думку, судом не визначено спосіб виконання з урахуванням висновків Конституційного Суду про неможливість застосування відповідачем при визначенні права на пенсію за вислугу років такого критерію, як досягнення певного віку.
В той же час, суд звертає увагу заявника, що у мотивувальній частині рішення суд вказано таке:
«Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Так, відповідно до підпункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Тобто суд виходив з тих же принципів, що виснувані Конституційним Судом в рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019.
При цьому, суд в резолютивній частині, серед іншого, зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2025 про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Тобто, судом в мотивувальній частині рішення зазначено відповідну чинну норму закону та процитовано її зміст, а також в резолютивній частині рішення вказано про необхідність її застосування при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 25.03.2025.
Отже, судом надано в повному обсязі оцінку вимогам позивача та вирішено всі необхідні питання, в тому числі і визначено спосіб виконання рішення суду.
Адміністративний суд при вирішенні справи обирає такий спосіб захисту, який буде ефективним, виходячи з предмету спору.
Ефективним є такий спосіб судового захисту, який відновить вже порушене право позивача, а не гіпотетично можливо порушене в майбутньому право особи при здійсненні перерахунку пенсії на виконання цього судового рішення.
Суд вважає, що резолютивна частина судового рішення має бути чіткою, без зайвої деталізації.
Судове рішення від 16.07.2025 у цій справі відповідає таким вимогам. Відсутні підстави для ухвалення додаткового судового рішення, викладеним у частині першій статті 252 КАС України.
Таким чином, суд констатує, що в даному випадку здійснено розгляд адміністративної справи №300/3739/25 у відповідності до вимог частини 2 статті 9 КАС України, тобто у межах позовних вимог. При цьому, обов`язку вказувати в тексті рішенні посилання на відповідне рішення Конституційного Суду, як про це зазначає позивач, у суду не було.
Більше того, як уже зазначено, рішення суду в цій справі від 16.07.2025, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026, не суперечить висновкам Конституційного Суду, викладений в рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019, а навпаки, судом зроблено аналогічні висновки, а саме щодо заборони застосовувати при визначенні права на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» такий критерій, як досягнення певного віку.
Отже, можна дійти висновку, що при винесенні судом рішення від 16.07.2025 по справі №300/3739/25, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026, суд вирішив усі позовні вимоги, а також визначив для відповідача спосіб виконання судового рішення шляхом зобов`язання вчинити певні дії.
Також суд звертає увагу на те, що якщо позивач не згідний з судовим рішенням від 16.07.2025 по справі №300/3739/25, в тому числі з обсягом задоволених позовних вимог, то такі доводи не можуть бути підставами для ухвалення додаткового судового рішення з огляду на вимоги частини першої статті 252 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованою та, як наслідок, не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 132, 134, 139, 241-246, 250, 252, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі №300/3739/25 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Відповідачам по справі ухвалу надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.