КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
21 серпня 2026 року справа №320/30150/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 військової санітарної летючки, Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом до НОМЕР_1 військової санітарної летючки, Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії 23 військової санітарної летючки та Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження військової служби з 17.03.2022 по 15.11.2024, обчисленого з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію, індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші види виплат, розраховані з розміру окладів, в тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні) за період з 17.03.2022 по 31.12.2022, обчисливши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнтів на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законодавством податків і обов`язкових зборів;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію, індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші види виплат, розраховані з розміру окладів, в тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні) за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, обчисливши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнтів на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законодавством податків і обов`язкових зборів;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію, індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову допомогу при вибутті/звільненні та інші види виплат, розраховані з розміру окладів, в тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні) за період з 01.01.2024 по 15.11.2024, обчисливши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнтів на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законодавством податків і обов`язкових зборів.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас у вищезазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Натомість частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду звільненого працівника з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, неконституційною не визнавалася.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року №211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року №651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Водночас, суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала висновок, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України, почався 01.07.2023.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 19.07.2022 застосовується з 01.07.2023.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Так, за змістом частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX та чинної до моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24)) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Суд наголошує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як нараховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Відтак, з дня отримання виплати особою, якій вона здійснюється вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату грошового забезпечення в більшому розмірі, в той момент, коли його не отримав, на його думку, у повному обсязі.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію, індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші види виплат, розраховані з розміру окладів, в тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні), інших виплат за період з 17.03.2022 по 15.11.2024 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Як вже зазначалось судом, нові обмеження щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення), підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли після 19.07.2022.
У позовній заяві позивач зазначає, що у період з 17.03.2022 по 15.11.2024 він проходив військову службу у 23 військовій санітарній летючки, а згідно наказу начальника НОМЕР_1 військової санітарної летючки від 15.11.2024 №321 (по стройовій частині) позивача вважати таким, що з 15.11.2024 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, виключено із списків особового складу 23 військової санітарної летючки та всіх видів забезпечення.
Однак, суд зазначає, що станом на момент виключення позивача зі списків особового складу 23 військової санітарної летючки (15.11.2024) частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України діяла у редакції Закону №2352-IX та встановлювала тримісячний строк звернення до суду з таким спором щодо правовідносин, які виникли з 19.07.2022.
Враховуючи зазначене та беручи до уваги дату відміни карантину в Україні, відлік строку звернення до суду позивача з цим позовом за період з 19.07.2022 по 30.06.2023 розпочався з 01.07.2023 та закінчився 01.10.2023, за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 розпочався з 01.08.2023 та закінчився 01.11.2023, за період з 01.08.2023 по 31.08.2023 розпочався з 01.09.2023 та закінчився 01.12.2023, за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 розпочався з 01.10.2023 та закінчився 01.01.2024, за період з 01.10.2023 по 31.10.2023 розпочався з 01.11.2023 та закінчився 01.02.2024, за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 розпочався з 01.12.2023 та закінчився 01.03.2024, за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 розпочався з 01.01.2024 та закінчився 01.04.2024, за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 розпочався з 01.02.2024 та закінчився 01.05.2024, за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 розпочався з 01.03.2024 та закінчився 01.06.2024, за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 розпочався з 01.04.2024 та закінчився 01.07.2024, за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 розпочався з 01.05.2024 та закінчився 01.08.2024, за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 розпочався з 01.06.2024 та закінчився 01.09.2024, за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 розпочався з 01.07.2024 та закінчився 01.10.2024, за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 розпочався з 01.08.2024 та закінчився 01.11.2024, за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 розпочався з 01.09.2024 та закінчився 01.12.2024, за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 розпочався з 01.10.2024 та закінчився 01.01.2025, за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 розпочався з 01.11.2024 та закінчився 01.02.2025, за період з 01.11.2024 по 15.11.2024 розпочався з 16.11.2024 та закінчився 16.02.2025.
Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернувся лише 23.07.2026, тобто з пропуском передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-IX) тримісячного строку звернення до суду.
Отже, позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення та інших виплат за період з 19.07.2022 по 15.11.2024, оскільки позивачу повинно було бути відомо про нарахування та виплату відповідачем грошового забезпечення та інших здійснених виплат за цей період у меншому розмірі вже після їх фактичного отримання.
Суд зазначає, що разом із позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
У даній заяві позивач зазначає, що йому фактично стало відомо про застосування 1762 гривні замість належного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року лише після отримання відповіді на адвокатські запити, а саме з відповіді відповідача-1 від 03.07.2026 №2123/1109, у зв`язку з цим позивач вважає, що початок строку позовної давності слід обраховувати з 03.07.2026.
Однак, суд звертає увагу, що день коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Направлення позивачем (особисто або через представника) до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Окрім того, суд не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак вважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Саме такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі №200/8730/24 та від 18 лютого 2026 року у справі №400/11972/24.
Також, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач вказує, що він не звільнений з військової служби, а був переміщений для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 , де з 19.11.2024 і по теперішній час проходить військову службу.
З даного приводу, суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
11.12.2025 Велика Палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення №1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 по справі №120/2933/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що в означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби.
При цьому суд наголошує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу 23 військової санітарної летючки саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у 23 військової санітарної летючки у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжує виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.
Відтак, з прийняттям вказаного рішення Конституційним Судом право на звернення позивача до суду з позовом відповідно до положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (стосується працівників, які продовжують роботу (службу)) не обмежене будь-яким строком.
У той же час, за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, позивач, із врахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025, може звернутись до суду із позовними вимогами щодо обчислення та виплати грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком (як працівник, який продовжує службу), починаючи з 11.12.2025, тобто з дня втрати чинності положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що звернувшись до суду з даним позовом 23.07.2026 позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 15.11.2024.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що у даній заяві позивач не надав суду поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 15.11.2024.
Частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог, які охоплюють період, починаючи з 19.07.2022 по 15.11.2024, та належні докази поважності причин його пропуску; надати копію грошового атестату, отриманого при виключенні зі списків особового складу НОМЕР_1 військової санітарної летючки.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог, які охоплюють період, починаючи з 19.07.2022 по 15.11.2024, та належні докази поважності причин його пропуску;
- надати копію грошового атестату, отриманого при виключенні зі списків особового складу 23 військової санітарної летючки.
3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.