ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/16973/26
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
31 серпня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Командира Військової частини НОМЕР_1 , 16-ї Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Командира Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
Позов обґрунтовано тим, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 03.07.2026 №5338/4360. Листом Начальника 16-ї Регіональної військово-лікарської комісії від 22.07.2026 №1190/9176, ухваленим за наслідками розгляду скарги позивача від 10.07.2026, командиру Військової частини НОМЕР_1 вказано направити позивача на медичний огляд госпітальною (гарнізонною) військово-лікарською комісією при закладі охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України за територіальним принципом з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Позивач стверджує, що встановлений цим листом місячний строк сплив 22.08.2026, а направлення на медичний огляд командиром військової частини не здійснено.
28.08.2026 через від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову. Заявник просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та її медичну службу, а також 16-ту Регіональну ВЛК невідкладно провести медичний огляд солдата ОСОБА_1 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 направити військовослужбовця у розпорядження відповідних медичних служб або перевести на час вирішення спору в тилове забезпечення; заборонити Командиру Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо перешкоджання позивачу проходити ВЛК; застосувати інший ефективний захід забезпечення позову.
В обґрунтування заяви зазначено, що позивач має двобічну хронічну нейросенсорну приглухуватість IV ступеня та двобічний хронічний кохлеоневрит, що, на переконання заявника, підтверджується доданими до заяви медичними документами. Заявник посилається на ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, пункти 102, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, а також на ст.40-а Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, який є додатком до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402. Заявник вважає, що перебування позивача на військовій службі без визначеного ступеня придатності створює очевидну небезпеку заподіяння шкоди його життю та здоров`ю, а в разі залучення позивача до виконання завдань на лінії зіткнення до ухвалення судового рішення захист його прав стане неможливим, а рішення суду - неефективним.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд керується таким.
Відповідно до вимог ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову згідно ч.2 ст.150 КАС України допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. П.3 ч.1 ст.151 КАС України, який передбачав такий вид забезпечення позову, як встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії, виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-IX (далі - Закон №460-IX).
При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; необхідності у зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі й осіб, які не беруть участі у розгляді справи.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд згідно ч.1 ст.90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Суд згідно ч.2 ст.151 КАС України може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або коли очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він зробив висновок про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №580/5656/21 та від 28.02.2024 у справі №380/14241/23.
Дослідивши підстави заяви про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Вирішуючи подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок з доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а також обґрунтованості додаткових зусиль і витрат у майбутньому покладається саме на заявника.
У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити): предметом позову є бездіяльність відповідачів щодо ненаправлення позивача на медичний огляд військово-лікарською комісією та зобов`язання вчинити відповідні дії; заявник просить забезпечити позов шляхом покладення на відповідачів обов`язку невідкладно провести медичний огляд позивача, обов`язку направити його у розпорядження медичних служб або перевести в тилове забезпечення, а також шляхом заборони командиру військової частини перешкоджати проходженню військово-лікарської комісії та застосування іншого, не визначеного заявником, заходу.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що перелік видів забезпечення позову, наведений у ч.1 ст.151 КАС України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Заходи, про які заявник просить у першому та другому пунктах заяви, за своїм змістом полягають у встановленні для відповідачів обов`язку вчинити певні дії. Такий вид забезпечення позову був передбачений п.3 ч.1 ст.151 КАС України, який виключено на підставі Закону №460-IX.
Відтак з 15.01.2020 суд не наділений повноваженням забезпечувати адміністративний позов шляхом покладення на відповідача обов`язку вчинити певні дії, а тому заходи, про які просить заявник у першому та другому пунктах заяви, застосовані бути не можуть.
Крім того, зміст цих заходів збігається зі змістом позовних вимог. Позивач у позові просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненаправлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією та зобов`язати вчинити такі дії. Заявник же просить зобов`язати відповідачів невідкладно провести медичний огляд і направити позивача у розпорядження медичних служб до вирішення спору по суті. Задоволення такої заяви означало б вирішення позовних вимог до розгляду справи по суті та надання позивачу того самого результату, який може бути досягнутий лише за наслідками ухвалення рішення у справі.
При цьому слід відмітити, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №800/521/17.
Згідно з п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Суд відхиляє посилання заявника на очевидність ознак протиправності бездіяльності відповідачів як на самостійну підставу для забезпечення позову. У постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18 Верховний Суд зазначив, що попри те, що ознаки очевидності протиправності не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. У цій справі встановлення того, чи покладався на командира військової частини обов`язок направити позивача на медичний огляд, у який строк і за яких умов такий обов`язок підлягав виконанню, чи є лист 16-ї Регіональної військово-лікарської комісії від 22.07.2026 №1190/9176 актом, що породжує обов`язкові юридичні наслідки, а також чи мала місце бездіяльність, потребує дослідження доказів та встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі. Висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваної бездіяльності за таких умов може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.
Окремо суд оцінює захід, сформульований як переведення позивача на час вирішення спору в тилове забезпечення. Питання розстановки особового складу, призначення на посади, переміщення військовослужбовців та визначення обсягу покладених на них службових завдань належать до повноважень командира (начальника) і реалізуються шляхом видання наказів. Такий захід не пов`язаний із предметом спору, який стосується виключно направлення позивача на медичний огляд, а тому виходить за межі позовних вимог. Заходи забезпечення позову можуть вживатися лише в межах позовних вимог і мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору.
Суд також не може оминути поза увагою і той факт, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено на території України воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у тому числі на момент розгляду заяви про забезпечення позову.
У цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулюють питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема, ч.3 ст.151 КАС України доповнено п.10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 08.07.2022 №2359-IX, за яким не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відповідно, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу (розпорядження) командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Захід у вигляді переведення позивача в тилове забезпечення на час вирішення спору за своїм змістом є втручанням у дію наказів командира щодо порядку проходження позивачем військової служби, які видані або можуть бути видані в умовах воєнного стану, а тому в силу п.10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається.
Щодо заборони командиру Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо перешкоджання позивачу проходити військово-лікарську комісію суд зазначає таке. Такий захід відповідає п.2 ч.1 ст.151 КАС України за формою, проте його застосування можливе лише за умови доведення заявником того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити конкретні дії, які створюють небезпеку для прав позивача. Матеріали заяви таких доказів не містять. Предметом позову є саме бездіяльність, тобто невчинення дій, а не активна поведінка відповідача, спрямована на перешкоджання позивачу. Заявник не зазначив, у яких саме діях полягає перешкоджання, коли і ким такі дії вчинялися. Заборона, сформульована у загальний спосіб, без визначення конкретних дій, які забороняється вчиняти, є невиконуваною та не може бути предметом примусового виконання.
Наведені заявником доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість або ймовірність настання відповідних наслідків у майбутньому, тобто ґрунтуються лише на припущеннях. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Стосовно вимоги застосувати інший ефективний захід забезпечення позову суд зазначає, що відповідно до п.4 ч.1 ст.152 КАС України заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Згідно з ч.3 ст.152 КАС України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Визначення заходу забезпечення позову є обов`язком заявника, а не суду. Вимога, сформульована без зазначення конкретного заходу, не дозволяє суду перевірити її на відповідність вимогам ч.1 та ч.2 ст.151 КАС України, зокрема на предмет співмірності із заявленими позовними вимогами, а тому задоволенню не підлягає.
Суд відхиляє посилання заявника на те, що перебування позивача на військовій службі загрожує життю та здоров`ю інших військовослужбовців. Верховний Суд у постанові від 04.06.2021 у справі №160/8226/20 виснував, що вжиття заходів забезпечення позову не може бути обґрунтоване необхідністю захисту прав третіх осіб. Заходи забезпечення позову спрямовані на охорону прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а не на захист прав осіб, які не є учасниками цієї справи.
Суд не залишає поза увагою доводи заявника щодо стану здоров`я позивача. Водночас питання наявності у позивача захворювань, їх ступеня та впливу на придатність до військової служби належить до предмета доказування у справі і вирішується за результатами дослідження всіх доказів. Оцінка цих обставин на стадії розгляду заяви про забезпечення позову означала б передчасне вирішення спору. Крім того, встановлення ступеня придатності особи до військової служби віднесено до компетенції військово-лікарських комісій, а не суду, і не може бути здійснене шляхом застосування заходів забезпечення позову.
Враховуючи співвідношення інтересу заявника із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб, суд дійшов висновку, що обрані заявником заходи забезпечення позову не є співмірними з вимогами, які висуваються до відповідачів.
З огляду на предмет даного спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування, як і про недоведеність того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, заявником не зазначено та з матеріалів заяви судом не встановлено.
Отже, під час розгляду заяви про забезпечення позову не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 152, 153, 154, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в:
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк з дати її складання.
Суддя Желік О.М.