Справа № 136/726/25
Провадження № 22-ц/801/1668/2026
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.
Доповідач:Голота Л. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року Справа № 136/726/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Копаничук С.Г., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 136/726/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору : Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2026, ухвалене у складі судді Алєксєєнка В.М. в приміщенні суду в м. Немирів, -
в с т а н о в и в :
21.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, в якому просила : (1) розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.08.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниця Центрально-західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) відповідний актовий запис № 2260; (2) визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місце її проживання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 28.08.2021. В період шлюбу у сторін народилось двоє дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Подружні відносини між сторонами фактично припинені, сторони спільного господарства не ведуть, проживають окремо, примирення між ними неможливе у зв`язку з відсутністю взаєморозуміння та різними поглядами на сімейне життя. У зв`язку з викладеним позивач просила розірвати шлюб та визначити місце проживання малолітніх дітей разом із нею. Також позивач зазначила, що діти фактично проживають разом із нею, вона здійснює їх виховання та утримання, забезпечує належні умови для проживання, розвитку та навчання дітей. Крім того, позивач вказала, що спору між сторонами щодо місця проживання дітей немає.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 23.04.2026 позов задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.08.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за актовим записом N?2260 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1816,80 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить : скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем її проживання.
Основними доводами апеляційних скарг є те, що суд першої інстанції не дослідив умови проживання дітей, не встановив ступінь участі кожного з батьків у вихованні дітей, не встановив та не дослідив умови проживання відповідача, не надав оцінки доказам поданим позивачем; сам факт звернення позивача до суду з позовом свідчить про наявність спору між батьками щодо місця проживання дітей; орган опіки та піклування не є органом, уповноваженим встановлювати наявність або відсутність судового спору - це виключна компетенція суду; висновок органу опіки та піклування в частині оцінки наявності спору виходить за межі його повноважень, визначених ст. 19 Конституції України; відповідачем не було подано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував його здатність забезпечити стабільні та безпечні умови для дітей, належний рівень матеріально-побутового забезпечення, можливість повноцінного виховання та щоденного догляду за малолітніми дітьми; небажання відповідача юридично закріпити місце проживання дітей разом з матір`ю свідчить про відсутність узгодженої позиції між батьками.
У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, (в оскаржуваній частині), Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб (повторно) серії НОМЕР_1 від 8.09.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 28.08.2021, про що складено відповідний актовий запис № 2260 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) /а. с. 10/.
В період шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 1.02.2023 та серії НОМЕР_3 від 1.02.2023/а. с. 11-12/.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 6.11.2025, визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю є недоцільним саме у зв`язку з відсутністю спору між батьками щодо цього питання /а. с. 76-78/.
Судом першої інстанції встановлено, що подружні відносини між сторонами фактично припинені, сторони спільного господарства не ведуть, проживають окремо, взаєморозуміння між ними відсутнє.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими та доведеними. Позовні вимоги про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю задоволенню не підлягають, оскільки між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дітей.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дітей зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7.12.2006, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Суд першої інстанції вірно застосував відповідні норми СК України, правильно встановив обставини справи й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дітей, оскільки позивачем не доведено, що її права порушено відповідачем. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Позивачем не надано доказів про вчинення відповідачем дій, які порушують, не визнають або оспорюють права позивача щодо визначення місця проживання з нею малолітніх дітей.
Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дітей був ініційований матір`ю дітей, з якою діти і так фактично проживали і продовжують проживати, що визнається обома сторонами (частина перша статті 82 ЦПК України). Доказів того, що відповідач (батько дітей) заперечує їх місце проживання з матір`ю та вимагає зміни їх місця проживання позивачем не надано.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду матері з позовом про визначення місця проживання дітей разом з нею, які фактично проживали і проживають разом із нею, порушені права позивача.
Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
Подібні висновки, викладені також в постанові ВС від 10.07.2024 по справі № 127/16211/23.
Висновки суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Всі докази оцінено судом першої інстанції у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновок суду першої інстанції узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права (в оспорюваній частині).
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Ураховуючи те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) підлягає залишенню без змін, слід поновити дію рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2026.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2026 (в оскаржуваній частині) у даній справі залишити без змін.
Поновити дію рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2026 по справі № 136/726/25.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 31.08.2026.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: С. Г. Копаничук
Т. М. Шемета