Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
31 серпня 2026 року Справа № 520/15242/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду у адміністративній справі № 520/15242/26,
у с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; - стягнути з 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України у Донецький області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 189025,65 грн за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 та утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка відповідно п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ.
Ухвалою суду від 07.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін. Витребувано докази у відповідача.
Щодо клопотання сторони позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, суд прийшов наступного.
Позивач у заяві про поновлення строку подання адміністративного позову наводить аргументи про те, що ч. 2 ст. 122 КАС України та правовій позиції Верховного Суду, відповідно до яких перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. У даному випадку позивач не міг знати про порушення до отримання листа відповідача від 13.04.2026, яким було роз`яснено механізм нарахування грошового забезпечення, що підтверджує системність порушень щодо всього особового складу служби цивільного захисту. Позов подано 06.06.2026, тобто в межах тримісячного строку, а тому пропуск строку відсутній, причини його поновлення є поважними та просить поновити.
Відповідачем не заявлено перед судом питання щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правових наслідків пропущення процесуального строку звернення до суду.
Суд вирішує заявлене питання у порядку письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: " Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Ухвалою суду витребувано докази, а саме вручення грошового атестату, розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо позивачу, отримання якого є подією, із якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 520/6976/24, від 07.04.2026 у справі № 240/16469/24.
Суд установив, позивач з 05.06.2025 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпеченню.
Відповідачем не подано до суду грошовий атестат, який би містив відомості про ознайомлення із ним позивача.
Разом із тим, відповідно до висновку Верховного Суду, який зроблено у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами 19.07.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.03.2025, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2026 у справі № 240/21955/25.
Жодних відомостей, які б підтверджували, що при кожній виплаті грошового забезпечення позивача було повідомлено про нараховані та виплачені складові грошового зобов`язання, з метою дотримання вимог ст. 110 КЗпП України, суду не надано.
Будь-яких інших даних, які б підтверджували ознайомлення позивача про нараховані та виплачені суми на день виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення не надано та із поданих доказів таких даних не установлено.
З огляду на викладене приходжу до переконання про те, що причини, які наведені позивачем, підтверджені відповідними доказами, а відтак такі визнаються судом поважними, а тому строк звернення до суду із адміністративним позовом за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 слід поновити, а клопотання позивача задовольнити.
Відповідно до ч. 6 ст. 121 КАС України про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Керуючись статтями 121, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в:
Клопотання позивача про поновлення процесуального строку - задовольнити.
Поновити процесуальний строк звернення до суду із адміністративним позовом у справі № 520/15242/26 за період з 19.07.2022 до 19.05.2023.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 31.08.2026.
Суддя М. І. Садова