КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 755/18422/24
номер провадження 22-ц/824/6589/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Юзефовича Артема Олексійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року /суддя Мартиненко В.С./
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна, -
В С Т А Н О В И В:
До Дніпровського районного суду міста Києва з вказаним позовом звернувся ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті 4000 доларів США у гривнях України за курсом продажу доларів США за гривні України на день винесення рішення, а також судові витрати.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі, еквівалентній 4 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, а також стягнуто з відповідача в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 108,16 грн. /т. 2 а.с. 159-165/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Юзефович А.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи, зокрема те, що договір резервування від 11 серпня 2021 року підписаний не позивачем ОСОБА_3 , а громадянином Республіки Молдова ОСОБА_4 , який не мав належних повноважень на представництво інтересів позивача, оскільки в матеріалах справи відсутня довіреність на підтвердження таких повноважень. Зазначає, що відповідно до статей 237, 238, 244 ЦК України, представництво виникає на підставі довіреності, а відсутність довіреності виключає можливість вважати ОСОБА_4 представником позивача, а укладений ним договір - таким, що породжує права та обов`язки для позивача. Апелянт наголошує, що грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США передавалися відповідачу саме ОСОБА_4 , а не позивачем, тому позивач не є потерпілим у розумінні статті 1212 ЦК України та не має права на звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки його права не порушені. Крім того, апелянт зазначає, що договір резервування не є попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки в ньому відсутні істотні умови основного договору (ціна, строки та порядок розрахунків тощо), а тому він не підлягає нотаріальному посвідченню та не є нікчемним. Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції частини третьої статті 49 ЦПК України, оскільки суд прийняв до розгляду заяву про зміну підстав позову, якою фактично було змінено і предмет, і підстави позову одночасно, що є недопустимим. Апелянт вказує на те, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а також на те, що додаткові докази, подані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, не підлягають прийняттю, оскільки подані з порушенням строків без поважних причин.
Представник позивача адвокат Ражев А.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував принцип contra proferentem, оскільки умови договору резервування запропоновані відповідачем, а тому тлумачення його умов має здійснюватися на користь позивача. Вважає, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України, оспорювати правочин може також заінтересована особа, яка не була стороною правочину, а позивач є такою заінтересованою особою, оскільки договір укладений від його імені. Також посилається на те, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності безпідставного набуття майна незалежно від вини набувача, а відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Представник відповідача адвокат Юзефович А.О. подав додаткові пояснення та заперечення, в яких просить не приймати додаткові докази, подані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, оскільки вони подані з порушенням строків без поважних причин, а також наполягає на доводах апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог на підставі наступного.
Судом встановлено, що 11 серпня 2021 року між ОСОБА_1 (сторона-1) та громадянином Республіки Молдова ОСОБА_4 (сторона-2) укладено договір резервування.
У вступній частині договору зазначено, що сторона-2 є громадянином України ОСОБА_3 , представлений довіреною особою громадянином Республіки Молдова ОСОБА_4 . Також встановлено, що матеріали справи не містять жодних документів на підтвердження повноважень ОСОБА_4 на представництво інтересів ОСОБА_3 (довіреність, договір доручення тощо).
Відповідно до пункту 2 договору, сторони засвідчили, що сторона-2 передала, а сторона-1 отримала 4 000 доларів США у гривнях України за курсом Національного банку України на день підписання договору в якості оплати першого внеску.
Згідно з пунктом 5 договору, сторони домовились, що підписання основного договору буде здійснено 11 годин 00 хвилин 08 жовтня 2021 року (з перекресленням та виправленням на "вересня") у приватного нотаріуса.
Пунктом 6 договору передбачено, що у разі відмови сторони-2 від укладання основного договору або неприбуття до нотаріуса у встановлений строк забезпечувальний платіж не повертається, а договір вважається розірваним.
Пунктом 7 договору передбачено, що у разі відмови сторони-1 від укладення основного договору з будь-яких причин, або неприбуття до нотаріуса у встановлений строк, сума першого внеску у розмірі 4 000 доларів США повертається стороні-2 протягом двох робочих днів.
Відповідач не з`явився для укладення основного договору, тому позивач звернувся з позовом.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався статтями 11, 215, 216, 220, 635, 657, 1212 ЦК України про те, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню, а його недодержання тягне нікчемність правочину, що є підставою для застосування наслідків недійсності правочину та повернення безпідставно набутого майна.
Щодо сторін договору, суд першої інстанції вказував на те, що саме відповідач склав та запропонував підписати умови вищевказаного договору, відповідно до яких стороною 2 є саме громадянин України ОСОБА_3 , представлений довіреною особою громадянином Республіки Молдова ОСОБА_4 , та відповідно саме відповідач мав впевнитися в особі сторони, з якою укладає договір, та перевірити повноваження представника, незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження повноважень ОСОБА_4 на представництво ОСОБА_3 , враховуючи те, що з приводу виконання такого договору до відповідача звертався саме ОСОБА_3 , водночас судом не встановлено, що ОСОБА_4 після підписання договору коли-небудь звертався до відповідача з приводу виконання вказаного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що саме ОСОБА_3 є стороною спірного договору та відповідно те, що саме він через ОСОБА_4 передав відповідачу грошові кошти на виконання умов вказаного договору.
Отже, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що договір резервування є нікчемним попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки, а тому кошти, передані на його виконання, підлягають поверненню як безпідставно набуті.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є стороною договору резервування, а ОСОБА_4 не мав належних повноважень на представництво позивача, є обґрунтованими та такими, що мають у даному випадку вирішальне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
Відповідно до статті 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно з частиною першою статті 245 ЦК України, довіреність на вчинення правочинів, які потребують нотаріальної форми, має бути нотаріально посвідчена.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 910/150/18 дійшла висновку, що правочин, вчинений представником без належних повноважень або з перевищенням повноважень, не створює прав та обов`язків для особи, яку він представляє.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2025 року у справі № 357/1582/23, згідно з якою суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, договір резервування від 11 серпня 2021 року підписаний від імені ОСОБА_3 не самим позивачем, а громадянином Республіки Молдова ОСОБА_4 . При цьому матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_4 мав повноваження на представництво інтересів ОСОБА_3 під час укладення цього договору.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки відносини представництва відповідно до статті 244 ЦК України мають підтверджуватися довіреністю, а в матеріалах справи така довіреність відсутня, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_4 не був представником ОСОБА_3 на час укладення договору резервування, а тому цей правочин не створив прав та обов`язків для позивача.
Відповідно до частини другої статті 237 ЦК України, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Оскільки ОСОБА_4 діяв без належних повноважень від імені позивача, він фактично діяв від власного імені, а тому саме він, а не позивач, є стороною договору резервування та особою, яка передавала грошові кошти відповідачу.
Крім того, відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 628/1203/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц зазначила, що для застосування статті 1212 ЦК України необхідно встановити, що набувач збагатився саме за рахунок потерпілого, тобто майно перейшло від потерпілого до набувача без достатньої правової підстави.
Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США передавалися відповідачу ОСОБА_1 не позивачем ОСОБА_3 , а громадянином Республіки Молдова ОСОБА_4 . Позивач не довів, що ці кошти належали саме йому, а не ОСОБА_4 , та що він уповноважував останнього на передачу коштів. Відтак, позивач не є стороною у розумінні статті 1212 ЦК України, оскільки майно набувалося не за його рахунок.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права саме тієї особи, яка звертається до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц дійшла висновку, що суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Оскільки позивач не є стороною договору резервування, не передавав грошові кошти відповідачу та не довів, що ці кошти належали саме йому, його права не були порушені діями відповідача, а тому він не має права на звернення до суду за захистом своїх прав у цій справі.
Щодо доводів позивача про застосування принципу contra proferentem, колегія суддів зазначає, що цей принцип застосовується у разі неясності умов договору, коли з`ясувати справжній зміст умови неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення. Однак у даній справі неясність умов договору не є предметом спору, а ключовим питанням є наявність чи відсутність повноважень у ОСОБА_4 на представництво позивача. Крім того, принцип contra proferentem не може підміняти собою вимоги закону щодо належного підтвердження повноважень представника.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог. Позивач, який звертається до суду, повинен довести, що його права, свободи чи інтереси порушені, невизнані або оспорювані відповідачем. Як встановлено під час розгляду справи, позивач ОСОБА_3 не є стороною спірного правочину, не передавав грошові кошти відповідачу та не довів їх належності саме йому.
Щодо тверджень позивача про те, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України заінтересована особа може оспорювати правочин, колегія суддів зазначає, що заінтересованою особою є та, чиї права порушено вчиненням правочину. Оскільки позивач не довів наявності порушених прав, він не може вважатися заінтересованою особою у розумінні зазначених норм.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про відмову в позові, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо судового збору. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 979,04 грн, що підтверджується відповідною квитанцією. Оскільки апеляційну скаргу задоволено, понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Відповідачем на підтвердження понесених витрат надано: договір про надання правничої допомоги №230/03-2024 від 25 березня 2024 року, додаткову угоду №1/12-25 від 30 грудня 2025 року, якою сторони погодили фіксований розмір гонорару за представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції в сумі 40 000,00 грн.
Водночас, позивачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 6000 грн, яке мотивоване неспівмірністю заявленої суми. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснювався в порядку письмового провадження без участі сторін, ціну позову, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи (підготовка та подання апеляційної скарги, формування правової позиції), а також беручи до уваги заперечення позивача, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Колегія суддів вважає за необхідне зменшити заявлений розмір витрат до 12 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юзефовича Артема Олексійовича - задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна - відмовити повністю.
Судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, залишити за позивачем.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 979 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн 04 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: