УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 380/21974/24
адміністративне провадження № К/990/35052/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №20894/13-01-24-11 від 10 травня 2024 року про нарахування податкового зобов`язання на суму 384 780,09 грн та штрафних санкцій у розмірі 38 478,01 грн; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області №14004/6/13-01-24-11 від 10 травня 2024 року про анулювання єдиного податку з 1 січня 2024 року; зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку в Реєстрі платників єдиного податку з 1 січня 2024 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 10 травня 2024 року №20894/13-01-24-11 та рішення №14004/6/13-01-24-11. Зобов`язано Головне управління ДПС у Львівській області поновити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в Реєстрі платників єдиного податку з 31 грудня 2023 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України у Львівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6 056 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Попередні касаційні скарги Верховний Суд повернув ухвалами від 8 липня 2026 року та від 22 липня 2026 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та роз`яснив вимоги щодо обов`язкових умов, які мають бути зазначені у касаційній скарзі у випадку її подання з цієї підстави.
Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а її доводи та обгрунтування є подібними до попередньої касаційної скарги, яку Верховний Суд вже визнав неналежно оформленою.
Учергове звертаючись з касаційною скаргою скаржник, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, статей 76, 86, пунктів 293.4, 293.8, підпункту 298.2.3 пункту 298.2, пунктів 299.10, 299.11 Податкового кодексу України, а також спеціальних положень підпункту 9.4.3 підпункту 9.4 пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що регулюють особливості визначення граничного обсягу доходу після припинення застосування особливостей оподаткування за ставкою 2 відсотки.
Обґрунтовуючи вказану підставу касаційного оскарження скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції, погодившись із судом першої інстанції, застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 813/4266/17, від 24 січня 2019 року у справі № 813/1346/18, від 5 лютого 2019 року у справі № 805/206/17-а, від 26 лютого 2019 року у справі № 805/1396/17-а без урахування істотної відмінності нормативного регулювання спірних правовідносин, яке виникло після набрання чинності Законом України від 30 червня 2023 року №3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану».
Проте такі доводи прямо суперечать обраній підставі касаційного оскарження - пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, на що Верховний Суд вже звертав увагу скаржника в ухвалах від 8 липня 2026 року та від 22 липня 2026 року.
Так, на початку касаційної скарги міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, безпосереднє обґрунтування касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи, висновків акту перевірки, цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини та постанов Верховного Суду, із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Водночас у кінці касаційної скарги скаржник зазначає, що у цій справі виникла необхідність у формуванні Верховним Судом правового висновку щодо співвідношення положень статей 75, 76, 298, 299 та підпункту 9.4.3 підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу України після внесення змін Законом України №3219-ІХ, проте обов`язкових умов, передбачених при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України у касаційній скарзі так і не зазначено.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись вчергове з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз`яснень, наданих Верховним Судом.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії повернути скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська