УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 420/32232/25
адміністративне провадження № К/990/38889/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 420/32232/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 червня 2024 року по 11 вересня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 червня 2024 року по 11 вересня 2025 року із виключенням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2025 року по 11 вересня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2025 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням належних податків та зборів;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року по 31 грудня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 11 вересня 2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 21 день в 2024 році, за 19 днів у 2025 році;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 21 день в 2024 році, за 19 днів у 2025 рік;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року за період перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я з 26 червня 2024 року по 11 вересня 2025 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за період перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я з 26 червня 2025 року по 11 вересня 2025 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, у зв`язку з пораненням 17 серпня 2024 року внаслідок атаки ворожого FPV-дрона, перебуваючи на бойовій позиції поблизу АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року у зв`язку з пораненням 17 серпня 2024 року внаслідок атаки ворожого FPV-дрона, перебуваючи на бойовій позиції поблизу АДРЕСА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 21 день у 2024 році та за 19 днів у 2025 році.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 21 день у 2024 році та за 19 днів у 2025 році.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, за період перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я з 26 червня 2024 року по 11 вересня 2025 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, за період перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я з 26 червня 2025 року по 11 вересня 2025 року.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у зв`язку з пораненням, отриманим 17 серпня 2024 року внаслідок атаки ворожого FPV-дрона під час перебування на бойовій позиції поблизу н.п. Калинове Донецької області.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у зв`язку з пораненням, отриманим 17 серпня 2024 року внаслідок атаки ворожого FPV-дрона під час перебування на бойовій позиції поблизу н.п. Калинове Донецької області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 червня 2024 року по 11 вересня 2025 року із використанням показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01 січня 2024 року та станом на 01 січня 2025 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 червня 2024 року по 11 вересня 2025 року із використанням показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01 січня 2024 року та станом на 01 січня 2025 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 21 день у 2024 році та за 19 днів у 2025 році, а також про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 21 день у 2024 році та за 19 днів у 2025 році - закрито.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у взаємозв`язку з положеннями Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, викладених у наведених ним постановах Верховного Суду.
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтра під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Водночас, Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
Водночас саме по собі посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначення постанов Верховного Суду та незгода скаржника зі сформованим у них підходом до застосування відповідних норм права не є достатнім для належного обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження.
У разі посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен навести вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від конкретного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, із зазначенням об`єктивних причин, які свідчать про помилковість, неефективність чи застарілість сформованого правового підходу або про наявність інших вагомих підстав для його зміни.
Натомість наведені у касаційній скарзі доводи зводяться переважно до міркувань щодо необхідності посилення соціального захисту військовослужбовців, тяжкості захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, доцільності поширення виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на військовослужбовців, які перебувають на стаціонарному лікуванні у зв`язку з такими захворюваннями, а також до опису індивідуальних обставин скаржника.
Водночас скаржник не наводить належних правових аргументів, які б свідчили про помилковість сформованого Верховним Судом висновку щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, не зазначає про зміну нормативного регулювання чи інші об`єктивні обставини, які зумовлювали б необхідність відступлення від такого висновку, та фактично не обґрунтовує, чому подальше застосування сформованого Верховним Судом правового підходу є неможливим або недоцільним.
При цьому наведені скаржником міркування щодо доцільності поширення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 додаткової винагороди також на випадки стаціонарного лікування захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, зводяться до викладення обставин цієї справи та загальних міркувань щодо соціального захисту військовослужбовців, що не є належним обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, формальне посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України за відсутності належного вмотивованого обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду не може вважатися належним викладенням передбаченої цією нормою підстави касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно викладених підстав касаційного оскарження.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 420/32232/25 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін