УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/36467/25
адміністративне провадження № К/990/37887/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року
у справі №420/36467/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно з оригіналом трудової книжки з 03 серпня 1984 року по 15 лютого 1988 року та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04 вересня 2025 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити перераховану пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення, а саме з 04 вересня 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 вересня 2025 року №262540012379.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно з оригіналом трудової книжки з 03 серпня 1984 року по 15 лютого 1988 року та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04 вересня 2025 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 вересня 2025 року про перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 12 серпня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що у цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно застосована судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковими для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено такі підстави для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/36467/25, які передбачені частиною п`ятою статті 328 КАС України: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, у чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б сформувати нове, уніфіковане розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес, Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, знецінення та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як-от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Натомість наведені скаржником доводи про те, що спірні правовідносини становлять значний суспільний інтерес та призводять до порушення принципу справедливості, не містять обґрунтування того, у чому саме полягає така суспільна значущість цієї конкретної справи та яким чином ухвалене у ній судове рішення здатне вплинути на права та інтереси широкого кола осіб чи питання загальнодержавного значення.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про виняткове значення справи, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте у касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становитиме значний суспільний інтерес або матиме виняткове значення для скаржника.
Також, перевіривши зміст касаційної скарги, Суд установив, що скаржником не наведено належного обґрунтування наявності передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, наявність сформованих Верховним Судом правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №420/36467/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржником не наведено належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, та не доведено наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 15 травня 2024 року у справі №200/6235/23, від 25 грудня 2025 року у справі №420/16300/25, від 07 січня 2026 року у справі №420/14573/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі №420/36467/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа