УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа №620/14631/24
адміністративне провадження № К/990/37612/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2026 року
у справі №620/14631/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті з 01 жовтня 2024 року індексації пенсії, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118 (далі - постанова КМУ №118);
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті з 01 жовтня 2024 року індексації пенсії, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168 (далі - постанова КМУ №168);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01 жовтня 2024 року здійснити виплату пенсії з урахуванням індексації, встановленої постановами КМУ №118 та №168, зі збереженням доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року №713 (далі - постанова КМУ №713), з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення з 01 жовтня 2024 року нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації пенсії, запровадженої постановою КМУ №118, та зобов`язано поновити з 01 жовтня 2024 року нарахування та виплату такої індексації з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області 10 серпня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що у цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно застосована судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковими для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено такі підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №620/14631/24, які передбачені частинами четвертою та п`ятою статті 328 КАС України: суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року; касаційна скарга стосується питання права, яке, на думку скаржника, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.
Разом з тим посилання скаржника на висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року, не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки установлені у цій справі фактичні обставини відрізняються від обставин зразкової справи, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у зразковій справі.
Так, у зразковій справі №400/6254/24 Верховний Суд виходив з того, що перерахунок пенсії військовослужбовця на підставі рішення суду з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, є перерахунком пенсії у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення, який може бути правомірною підставою для припинення виплати індексації, передбаченої постановами КМУ №118 та №168.
Водночас зі змісту судових рішень у зразковій справі №400/6254/24 вбачається, що перерахунок пенсії здійснювався як з 01 лютого 2022 року, так і з 01 лютого 2023 року, тоді як у справі №620/14631/24 пенсію позивача перераховано лише з 01 лютого 2023 року на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року.
При цьому у 2022 році перерахунок пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII не здійснювався, що не спростовано відповідачем.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що перерахунок пенсії позивача з 01 лютого 2023 року виключає підстави для здійснення індексації, передбаченої постановою КМУ №168 за 2023 рік, однак не припиняє право на підвищення пенсії, встановлене з 01 березня 2022 року постановою КМУ №118, оскільки таке підвищення стало складовою пенсійної виплати та відповідно до пункту 2 постанови КМУ №118 враховується під час подальших перерахунків пенсії.
Аналогічний підхід щодо застосування постанови КМУ №118 у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 жовтня 2025 року у справі №620/13008/24, від 19 травня 2026 року у справі №620/10967/24 та від 16 червня 2026 року у справі №520/21274/25.
Отже, врахувавши, що перерахунок пенсії позивача у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення проведено лише з 01 лютого 2023 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для припинення виплати індексації, встановленої постановою КМУ №118 за 2022 рік. Водночас установлені у цій справі обставини відрізняються від обставин зразкової справи №400/6254/24, у якій перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення здійснювався як з 01 лютого 2022 року, так і з 01 лютого 2023 року.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, ураховуючи, що висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі №400/6254/24, враховані судами першої та апеляційної інстанцій з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, а висновки судів узгоджуються з актуальною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів не вбачає підстав вважати доведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б сформувати нове, уніфіковане розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес, Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи у контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, знецінення та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
На думку колегії суддів, твердження заявника касаційної скарги, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №620/14631/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 16 січня 2023 року у справах №560/6354/22, №560/15444/21, від 17 січня 2023 року у справі №440/1011/21 та від 04 вересня 2023 року у справі №240/22600/22.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі №620/14631/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа