УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа №300/6978/25
адміністративне провадження № К/990/40074/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року й постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМСУ, відповідач, скаржник) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ голови ДМСУ Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов`язано відповідача поновити позивача на посаді начальника Долинського відділу Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області;
- стягнуто з ДМСУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 03.09.2025 до 15.01.2026 в сумі 188195 (сто вісімдесят вісім тисяч сто дев`яносто п`ять) грн 95 коп. з утриманням податків та обов`язкових платежів;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34667 (тридцять чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн 74 коп. з утриманням податків та обов`язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДМСУ звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції керується наведеним нижче.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, установлених законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення в справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, установлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж наявності значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
З огляду на те, що розгляд справи № 300/6978/25 було здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків, визначених підпунктами а-г пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, та обґрунтувати покликання на конкретний підпункт.
Однак подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження в справі незначної складності.
Водночас зазначення в касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку з покликанням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження в справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права лише в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою й третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник навів пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено без урахування правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 13.09.2023 в справі № 620/4900/22, від 02.07.2026 в справі №480/6919/24, від 02.08.2022 в справі № 620/4205/21, від 06.04.2023 в справі №640/10399/20 та від 17.05.2023 в справі №640/17939/20, про те, що «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна в разі необхідності. Суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».
Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами під час оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення в касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; 2) постанови Верховного Суду та викладеного в ній висновку щодо застосування цієї ж норми; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i в якій подано касаційну скаргу).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, у яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, сформульований унаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, ухваленої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що висновки, викладені в постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку з обсягом установлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені в постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Покликання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких суд касаційної інстанції зробив відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які сформульовані на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи й наявних у матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному в постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду в постанові від 12.10.2021 в справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Тож суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи й аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи в касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
При цьому необхідно керуватися тим, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з покликанням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідач указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення суб`єкта, на якого покладається стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмежування обов`язків суб`єкта призначення та роботодавця, а саме територіального органу (де працював звільнений працівник) та центрального органу виконавчої влади, який наділений повноваженнями призначення державних службовців на окремо визначені посади категорії «Б», та неправильне застосування судом статті 16, 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2011 № 658 «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби».
Обов`язковими умовами під час оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення в касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій, висновку щодо правильного застосування якої ще не сформулював Верховний Суд, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права.
Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю), щодо застосування якої немає висновку Верховного Суду, не може вважатися належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої немає висновку Верховного Суду, має врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування було порушено перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, із точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки в судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України випливає, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише покликання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку в подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
З огляду на зазначене, Суд уважає необґрунтованими покликання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з покликанням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Покликання скаржника в касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження - такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане лише особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги випливає, що скаржник не продемонстрував наявності виняткових обставин, які, за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, ухвалені в справі, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження в цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження в справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року й постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами скерувати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов