Дата документу 27.08.2026 Справа № 333/7926/25
Запорізький Апеляційний суд
Єдиний унікальний №333/7926/25 Головуючий у 1- інстанції Ковальова Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/1919/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Мінгазова Р.В.,
суддів: Бредуна Д.С.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши у в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків з управління будинком,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А» звернулось до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків з управління будинком, яку в подальшому уточнили та в якій просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А» заборгованість по внескам з управління будинком за період 01 лютого 2020 по 30 квітня 2026 у розмірі 33 462,16 грн., трьох відсотків річних в розмірі 1062.91 грн., втрат від інфляції в суму 5525,27 грн., а також витрати по сплаті судового збору 2642,40 грн. та правничої допомоги 8000,00 грн.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням установчих зборів співвласників будинку АДРЕСА_1 в березні 2016 було створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А». Відповідно до Статуту ОСББ, метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна-будинку (п.2.1Статуту). Завданнями діяльності об`єднання є забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, забезпечення виконання співвласниками своїх обов`язків, пов`язаних з діяльністю об`єднання (п.2.3.Статуту). ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру. Згідно рішення загальних зборів ОСББ від 21.07.2016 (протокол №3), сплата співвласниками щомісячних внесків проводиться до 20 числа наступного місяця згідно затвердженого внеску. Проте, з лютого 2020 щомісячний внесок власник квартири АДРЕСА_3 сплачувався не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, а з квітня 2023 щомісячний внесок взагалі не оплачувався жодного разу. Таким чином, заборгованість відповідача з оплати внесків співвласників об`єднання ОСББ «ГАРМОНІЯ 5А» з управління будинком за період 01 лютого 2020 року по 30 квітня 2026 року складає 33 462,16 грн.
У зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.
Рішенням Комунарського районного суду Запорізької області від 15 червня 2026 року позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків з управління будинком, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А» заборгованість по внескам з управління багатоквартирним будинком за період з 01 лютого 2020 року по 30 квітня 2026 року в розмірі 33462,16 грн., три відсотка річних в розмірі 1062,91 грн., втрати від інфляції в сумі 5525,27 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГАРМОНІЯ 5А» витрати по сплаті судового збору в сумі 2642,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року змінити, скасувати вищезазначене рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 три відсотка річних у сумі 1062,91 грн. та інфляційних втрат у сумі 5525,27 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, а також скасувати рішення суду в частині стягнення судових витрат або зменшити їх розмір з урахуванням майнового стану відповідача. В іншій частині рішення залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 послалась на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин справи. Вказує на те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат, застосував ст. 625 ЦПК України, однак залишив поза увагою спеціальне нормативне регулювання, запроваджене державою у зв`язку із введенням воєнного стану, та безпідставно відхилив посилання на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» та дійшов помилкового висновку про стягнення інфляційної складової та трьох процентів річних.
Окрім цього, ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції поклав на неї обов`язок відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2642,40 грн., при цьому судом першої інстанції не було належним чином враховано її майновий стан, оскільки ОСОБА_1 є особою похилого віку, пенсіонеркою, не працює та не має будь яких інших доходів, окрім пенсії, тому призначене стягнення з ОСОБА_1 судових витрат істотного погіршить її матеріальному становище, що суперечить принципам справедливості та пропорційності. Фактично суд не дослідив, чи є стягнення таких витрат справедливим з огляду на матеріальний стан відповідача ОСОБА_1 , що свідчить про неповне з`ясування обставин справи.
30.07.2026 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ОСББ «ГАРМОНІЯ 5А» в особі представника Науменко С.М. не погоджується з доводами апеляційної скарги у повному обсязі та просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечення на апеляційну скаргу обґрунтовані тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. (п. 2 зазначеної Постанови). Відповідно до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, а також доданих до них розрахунків сум 3% річних та інфляційних збитків понесених позивачем, період розрахунку зазначено: з 01 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року, тобто після 24.02.2022 позивач не нараховував ані 3% річних, ані інфляційні збитки.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що судом не було належним чином враховано майновий стан відповідача при вирішенні питання про стягнення з неї витрат на правову допомогу представник Науменко С.М. вказує на те, що з аналізу інших справи за участю ОСОБА_1 вбачається, що остання в змозі сплачувати послуги адвоката в суму 33000 грн., у зв`язку з чим витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн. та 2642,40 грн. судового збору не є непомірними для відповідачки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до доводів та вимог апеляційної скарги рішення суду першої інстанції переглядається в частині стягнення з ОСОБА_1 трьох відсотків річних в розмірі 1062,91 грн,, витрат від інфляція в розмірі 5525,27 грн., та в частині стягнення судових витрат. В іншій частині рішення суду не оскаржується.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 25.03.2019 на праві власності належить 1/1 частини квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням установчих зборів співвласників будинку АДРЕСА_1 в березні 2016 року створено ОСББ «Гармонія 5А», яке зареєстроване як юридична особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гармонія 5А» 02.06.2016, що підтверджується випискою з ЄДР.
Відповідно до Протоколу загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Гармонія 5А» №3 від 21.07.2016, встановлено, що сплата співвласниками щомісячних внесків проводиться до 20 числа наступного місяця згідно затвердженого внеску.
Відповідно до Протоколу загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Гармонія 5А» №7 від 05.01.2019, з 01.01.2019 було встановлено тариф на управління багатоквартирним будинком, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території в розмірі 5,61 гривні за 1 кв.м. загальної площі житлового приміщення (квартири).
З довідки про борг по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , вбачається, що заборгованість відповідачки з оплати внесків співвласників об`єднання ОСББ «ГАРМОНІЯ 5А» з управління будинком за період 01 лютого 2020 р. - 30 квітня 2026 р. складає 33 462,16 грн.
Відповідно до розрахунку збитків, завданих інфляцією та розрахунку 3% річних боржника встановлено, що три відсотки річних за період 01 лютого 2020 р. - 30 квітня 2026 р. складають 1062,91 гривень та інфляційні збитки - 5525,27 гривень.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки відповідач є власницею квартири АДРЕСА_2 та відповідно співвласником вказаного багатоквартирного будинку, вона зобов`язана виконувати обов`язки, передбачені статутом ОСББ, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі здійснювати витрати на управління багатоквартирним будинком, сплачувати кошти на утримання будинку у розмірах, визначених загальними зборами ОСББ «ГАРМОНІЯ 5А».
У ОСОБА_1 , як власника квартири, за період з 01.02.2020 по 30.04.2026 утворилась заборгованість по внескам з управління будинком в сумі 33 462,16 грн.
Відповідно до розрахунку проведено позивачем, відповідачу також нараховані три відсотки річних в розмірі 1062,91 грн. та втрати від інфляції в сумі 5 525,27 грн. (а.с. 86)
Правильність розрахунків проведених позивачем відповідач ОСОБА_1 не спростувала, контррозрахунки суду не надала.
Положеннями ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (п. 45).
У розумінні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох процента річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
Таким чином, сплата послуги з управління багатоквартирного будинку здійснюється щомісячно, в зв`язку з чим інфляційні нарахування та три проценти річних розраховуються за кожний місяць окремо, з врахуванням у наступному місяці сум, що не були сплачені за попередні місяці.
Разом з тим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг» та п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції:
1.Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:
нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Тобто, з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Місто Запоріжжя не відноситься до територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, отже право на нарахування штрафних санкцій у зв`язку з неоплатою житлово-комунальних послуг виникало до 24 лютого 2022 року та з 30 грудня 2023 року і до травня 2025 року включно.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення 3% річних у розмірі 1062,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5525,27 грн.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції проігнорував положення Постанови КМУ від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», колегія суддів не приймає до уваги, та констатує, що оскільки скаржник належним чином не виконувала грошових зобов`язань щодо оплати внесків на утримання будинку, а тому в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Що стосується вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Так, матеріалами справи підтверджується те, що між ОСББ «ГАРМОНІЯ 5А» та адвокатом Богун І.А. укладено договір про надання правової допомоги від 18.08.2025.
У позовній заяві було зазначено, що станом на час подання позову орієнтовний розмір витрат на правову допомогу позивача у цій справі складає 2500 грн., що підтверджується актом прийому наданих послуг від 25.08.2025 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 02 від 25.08.2025 про перерахування коштів у сумі 2500 грн.
У відповіді на відзив позивачем вказано, що розмір витрат на правову допомогу збільшився через необхідність складення додаткових документів.
29.05.2026 ОСББ «ГАРМОНІЯ 5А» в особі представника Науменко С.М. надало до суду заяву про розподіл судових витрат відповідно до якої загальний розмір витрат позивача на правову допомогу у цій справі склав 8000 грн.
До заяви додано копію додаткової угоди № 1 від 28.05.2026 до договору про надання правничої допомоги від 18.08.2025, акт прийому наданих послуг від 28.05.2026, квитанція до прибуткового касового ордеру № 02 від 28.05.2026 про перерахування коштів у сумі 5500 грн..
Таким чином, матеріалами справи підтверджується те, що ОСББ «ГАРМОНІЯ5А» понесло витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.
Отже, з огляду на встановлені обставини, витрати на професійну правничу допомогу виникли у позивача у порядку реалізації ним своїх процесуальних прав, зокрема права на подання відповіді на відзив на позовну заяву та представництво адвокатом їх інтересів у суді.
29.05.2026 відповідач ОСОБА_1 в особі представника Кузнецової А.С. надала до суду заяву про зменшення витрат на правову допомогу.
Взявши до уваги змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значення справи, приймаючи до уваги заяву відповідача щодо витрат на правову допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 4 000 грн.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції частково взяв до уваги заперечення відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу, зменшивши розмір таких витрат у два рази.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку та її доходи складаються лише з пенсії, а відтак сплата витрат на правову допомогу та судового збору призведуть до істотного погіршення матеріального стану відповідача, були викладені в заяві про зменшення витрат на правову допомогу і оцінені судом першої інстанції, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4542,00 грн. підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 , оскільки ухвалою апеляційного суду від 16.07.2026 було частково задоволено клопотання відповідача та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі..
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року залишити без задоволення.
Рішення Комунарсько районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір в розмірі 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн.. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуючий: Р.В. Мінгазов
Судді: Д.С. Бредун
Г.С. Подліянова