01.09.26
22-ц/812/1878/26
Провадження №22-ц/812/1878/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
01 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу № 487/1548/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Цуркана Романа Сергійовича у приміщенні цього суду 19 червня 2026 року, повний текст складений того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у с т а н о в и в :
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 22 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №102167180, згідно з умовами якого відповідачка отримала 8000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливість штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Право вимоги за вказаним договором відповідно до укладеного 26 квітня 2024 року договору відступлення прав вимоги №107-МЛ/Т між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Відповідачка умови кредитного договору не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 28440 грн, з яких 8000 грн - заборгованість за кредитом; 19080 грн. - заборгованість по відсотках; 1360 грн. - заборгованість за комісією.
Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідачки вказану заборгованість, а також 2622 грн 60 коп. судового збору та 8000 грн витрат на професійну правову допомогу.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 червня 2026 року позовні вимоги задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №102167180 від 22 грудня 2023 року у розмірі 28440 грн., 3000 грн витрат на правову допомогу та 2662 грн. 40 коп. судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-капітал» за кредитним договором №102167180 від 22 грудня 2023 р. у розмірі 28440 грн, то позовні вимоги підлягали задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідачка позовні вимоги визнає частково, у межах суми основного боргу (тіла кредиту) та відсотків, нарахованих у межах, як вона вважає, зумовленого договором строку кредитування, тобто 15 днів, а також разової комісії за взяття кредиту у розмірі 1360 грн. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків за більший період, витрат на професійну правничу допомогу просить відмовити, оскільки вважає їх незаконними та безпідставними. Зазначає, що строк кредитування за договором становить 15 днів. Враховуючи скрутний майновий стан та наявність статусу внутрішньо переміщеної особи, просить звільнити її від відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом поза межами узгодженого 15-денного строку кредитування, комісії, а також у частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, стягнути на користь позивача тіло кредиту в розмірі 8000 грн та відсотків за погоджений 15-денний строк згідно з первинними умовами договору, а також розподілити судові витрати відповідно задоволеним позовним вимогам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять пряму суперечність між первинними документами, що фіксують дійсне волевиявлення споживача, та текстом самого кредитного договору, що свідчить про використання кредитодавцем недобросовісної підприємницької практики та введення споживача в оману. Так, первинний кредитор підтверджує свій намір видати кредит саме на строк у 15 днів, а споживач підтверджує, що погоджується отримати кошти на такий строк. Інших строків або поточних періодів ці первинні документи не містять. Щодо незаконності нарахування відсотків поза межами узгодженого строку, відповідачка вказує, що оскільки узгоджений строк кредитування становив 15 днів, кредитор втратив право нараховувати договірні відсотки, починаючи з 16-го дня. Однак з розрахунку позивача вбачається, що він продовжував нараховувати надвисокі відсотки протягом наступних 90 днів. Крім того, позивач обґрунтовує суму своїх вимог наданим до суду розрахунком заборгованості (графіком платежів), згідно якого, починаючи з 16-го дня, кредитор здійснював щоденне нарахування платежів під назвою «нарахування нестандартних процентів» у розмірі 184 грн. Проте, детальний аналіз тексту кредитного договору засвідчує, що термін, поняття або окремий вид платежу як «нестандартні проценти» в умовах договору відсутній взагалі. Угода не містить жодного пункту, який би надавав кредитодавцю право нараховувати споживачу платежі з такою назвою чи правовою природою.
Щодо витрат на правничу допомогу відповідачка зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи, не відповідає критеріям реальності та носить ознаки штучного завищення суми боргу. Дана категорія справ є малозначною та конвеєрною, позивач має власний штатний юридичний відділ, а підготовка процесуальних документів зводиться до роздруківки типових шаблонів.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 22 грудня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №102167180 (далі - Договір), відповідно до якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі 8000,00 грн строком на 105 дні, тобто до 05 квітня 2024 року (а.с. 8-13).
Відповідно до пункту 1.1. цього договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений пунктом 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно пункту 1.4. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Сума (загальний розмір) кредиту становить 8000,00 грн. (п.1.2. Договору).
Відповідно до пункту 1.3. Договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 22 грудня 2023 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів.
Згідно підпункту 1.3.1. Договору пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 06 січня 2024 року (рекомендована дата платежу). Поточний період в силу підпункту 1.3.2. Договору складає 90 днів, що настає з наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 05 квітня 2024 року (дата остаточного погашення заборгованості)
Відповідно до пункту 1.4 Договору пільговий період складає 15 дні, що настає з дати видачі кредиту та завершується 06 січня 2024 року (рекомендована дата платежу).
Відповідно до пункту 1.5.1 комісія за надання кредиту становить 1360 грн, яка нараховується за ставкою 17 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Відповідно до підпунктів 1.5.2, 1.5.3. договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 2520 грн., які нараховуються за ставкою 2,10 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду складають 16560 грн, які нараховуються за ставкою 2,3 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом протягом поточного періоду
Відповідно до пункту 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .
Згідно із пунктом 3.3.2. договору позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені цим договором, у порядку, строки та терміни, передбачені пунктами 1.1.-1.5. та пунктом 2.4. цього договору.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір був вчинений сторонами в електронній формі, зокрема відповідачка 22 грудня 2023 року підписала його одноразовим ідентифікатором 528133, що підтверджується довідкою ТОВ «Мілоан» від 10 вересня 2025 року (а.с. 15, зворот).
Тому на цей договір поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 22 грудня 2023 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів.
Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.
Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджено платіжним дорученням № 79095684 від 22 грудня 2023 року, відповідно до якої ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на виконання умов договору № 102167180 8000 грн. (а.с. 17).
Щодо переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за Договором.
Відповідно до договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №107-МЛ/Т від 26 квітня 2024 року договору ТОВ «Мілоан» з урахуванням додаткової угоди до нього від 04 лютого 2025 року відступило позивачу (новому кредитору) за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, у тому числі й за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 (а.с. 19-30).
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.
Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За такого позивач довів на підставі договору відступлення права вимоги, витягу з реєстру боржників від 10 вересня 2025 року, що набув право вимоги до відповідачки, яке було відчужено первісним кредитором, за кредитним договором № 102167180 від 22 грудня 2023 року.
Відповідно до пункту 2.4.1 Договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення згідно п.1.4. Договору.
Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором жодному з кредиторів не виконував, в зв`язку з чим виникла заборгованість.
Згідно долученого позивачем розрахунку (а.с. 17-18) загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за Договором складає 28440 грн, з яких 8000 грн - заборгованість за кредитом; 19080 грн. - заборгованість по відсотках; 1360 грн. - заборгованість за комісією.
У цій справі відповідачка не заперечує укладання Договору, отримання 8000 грн. кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитом, комісією в обрахованій позивачем сумі, але не згодна із розрахунком процентів за користування кредитом, а саме - вважає безпідставним нарахування та стягнення судом відсотків після погодженого 15-денного строку кредитування.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Апеляційний суд вважає наведений Товариством розрахунок заборгованості за процентами, з яким погодився суд першої інстанції, обґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
У справі, яка переглядається, сторони Договору визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 105 днів та домовились (підпункт 1.5.1.), що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в підпунктах 1.5.2. та 1.5.3. Договору.
Так, за умовами Договору ОСОБА_1 у разі остаточного розрахунку з кредитодавцем 06 січня 2024 року мала повернути окрім суми кредиту - 8000 грн. та комісії - 1360 грн. проценти за користування кредитом - 2520 грн., у разі остаточного розрахунку по закінченню поточного період - 05 квітня 2024 року вона була зобов`язана повернути 8000 грн. кредиту, 16560 грн. процентів за користування кредитом та 1360 грн. комісії), натомість такі зобов`язання повністю не виконала, як вбачається з матеріалів справи.
Тобто сторони Договору погодили, що за перші 15 днів користування кредитом процентна ставка становить 2,10% за кожен день користування кредитом, після цього - 2,3% за кожен день. Ці умови договору є чіткими та зрозумілими. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що сторони Договору погодили строк кредитування у 15 днів, оскільки таке суперечить викладеним вище умовам договору.
Не ґрунтуються на законі посилання відповідачки на те, що умови щодо строку кредитування у 15 днів були визначені в анкеті-заяві на кредит № 102167180, прийняття рішення по кредитній заяві № 102167180, у погоджених умовах кредитування та у процесі оформлення та розгляду заяву.
Так, укладений відповідачкою Договір є споживчім.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця.
Долучені позивачем до позовної заяви анкета-заява ОСОБА_1 , рішення по її заяві (а.с. 16), є способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця щодо ознайомлення з умовами кредитування, що не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у зазначених документах, на відміну від тексту Договору, не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Тому зазначені в апеляційній скарзі додатково надані позивачем документи не визначають умов укладеного 22 грудня 2023 року кредитного договору.
Також апеляційний суд не приймає аргумент апеляційної скарги про те, що визначення Договором розміру процентів за кредитом, починаючи з 16 дня користування, є штрафними санкціями, оскільки таке не відповідає умовам договору, відповідно до яких нарахування за вказаний період процентів в розмірі 2,3% в день передбачене саме за користування кредитом у межах визначеного сторонами строку кредитування, а не за невиконання зобов`язань за договором.
Не має правового значення те, що нараховані після 06 січня 2024 року проценти за користування кредитом у розрахунку заборгованості визначені як «нестандартні проценти», оскільки їх нарахування передбачено як умовами Договору, так і графіком платежів за Договором.
Щодо доводів відповідачки про фіктивний характер витрат на правничу допомогу позивача через наявність у останнього власного юридичного відділу та тотожність кінцевого бенефіціара ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та юридичної компанії, яка ці послуги надавала.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Тобто право на професійну правничу допомогу як і на вибір надавача такої допомоги визначено Основним Законом України і не може бути обмежено.
Наявність у позивача та у адвокатського об`єднання, з яким укладений позивачем договір про надання правової допомоги, та наявність у позивача власного юридичного відділу не є перешкодою для отримання такої допомоги від адвоката.
Стосовно штучності та завищення позивачем вартості послуг з правничої допомоги то суд першої інстанції, враховуючи принцип співмірності правничих витрат складність справи, витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги, ціну позову, задовольнив вимоги позивача щодо стягнення вартості витрат на оплату правової допомоги частково - стягнув 3000 грн., тоді як у позові було заявлено 8000 грн.
За такого доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги, повно встановив обставини, що мають значення для справи, правильно помилково застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дотримався вимог процесуального закону, ухваливши законне та обґрунтоване рішення, колегія на підставі положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.
Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, яґкі в покладені на відповідача.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 19 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
______________________________________________
Повна постанова складена 01 вересня 2026 року