Справа № 420/37220/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
1.Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати мені, ОСОБА_1 , в період з 15.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням на відповідний рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50% мінімальної заробітної плати та додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та інших), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на,2022,2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум,
2.Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити мені, ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення в період з 15.03.2022 по 19.05.2023 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50% мінімальної заробітної плати, та додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та інших), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022,2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що у період з 15.03.2022 по 20.08.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , при цьому з 15.03.2022 по 19.05.2023 відповідачем не в повному розмірі вплачувалось грошове забезпечення позивачу, внаслідок обрахунку його складових із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, чим істотно обмежувались права позивача.
Задля проведення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період, позивач звертався до відповідача із відповідною заявою, у задоволенні якої відповідач відмовив, вказавши на відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 15.03.2022 по 19.05.2023.
Позивач вказує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови КМУ №103 відповідно до якої підлягав застосування в якості розрахункової величини для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018 - втратив чинність, а відтак не підлягав застосуванню після указаної дати.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема до п.4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін в якій передбачено, що для визначення посадового окладу, окладу за військовим званням застосовується саме прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому, навіть з урахуванням викладених вище обставин, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відтак, починаючи з 15.03.2022 по 19.05.2023 його грошове забезпечення мало обраховуватись з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Оскільки додаткові види грошового забезпечення обраховуються виходячи із розмірів основних видів грошового забезпечення, виплачені протягом спірного періоду зокрема премії, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, також мають бути перераховані відповідачем, виходячи із розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням визначених з урахуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою суду від 05.11.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у даній справі.
Відповідач надав відзив на позов, в якому вказує про хибність та необґрунтованість вимог і доводів позивача, просить відмовити у задоволенні позову.
У своїх доводах відповідач зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні грошового забезпечення Позивачу діяла у межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства.
Відповідач звертає увагу, що з прийняттям постанови №103 від 21.02.2018 до пункту 4 постанови №704 було внесено зміни, які встановили сталу розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, що становив 1762 грн. Це нововведення було спрямоване на уніфікацію підходів до визначення грошового забезпечення, забезпечення стабільності виплат та запобігання щорічній зміні посадових окладів залежно від коливань прожиткового мінімуму. Відповідно, з моменту набрання чинності змінами (з 01.03.2018 року) посадові оклади визначаються шляхом множення тарифного коефіцієнта на фіксовану суму - 1762 грн, незалежно від того, як змінювався прожитковий мінімум у наступні роки. Таким чином, з 01.03.2018 у системі грошового забезпечення військовослужбовців було запроваджено сталу, незмінну базу для розрахунку посадових окладів - прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 року.
Скасування ж, на думку відповідача, пункту 6 Постанови №103 не відновлює автоматично дію попередньої редакції постанови №704. Для відновлення попередньої редакції КМУ мав би прийняти новий нормативний акт, чого зроблено не було. Таким чином, зміни, внесені постановою №103, залишалися чинними і застосовувалися при нарахуванні грошового забезпечення.
Вказує також, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факти не нарахування або неправильного нарахування грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань чи премій за спірний період, відтак у цій частині вимоги позивача також є безпідставними.
Також, на думку відповідача необґрунтованими є вимоги й в частині виплати перерахованого ГЗ з компенсацією втрати частини доходів, оскільки військова частина НОМЕР_1 строки виплати доходів не порушувала.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній документі.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 15.03.2022 по 20.08.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2025 №252, старшого сержанта військової служби за мобілізацією ОСОБА_2 , начальника складу відділення зберігання військово-технічного майна військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07 серпня 2025 року №90-РС з військової служби у запас за статтею 26 частина 2 пункт 4 підпункт «г» (через такі сімейні обставини, або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати війську службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 20 серпня 2025 року вважати таким, що справи та посаду здав, і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідно до інформації, зазначеної у довідці, виготовленій військовою частиною № НОМЕР_2 про структуру щомісячного грошового забезпечення позивача за період з 15.03.2022 по 19.05.2023, складові виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за спірний період з березня 2022 року по травень 2023 року, розраховувались та виплачувались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 та 1762 грн., що відповідачем не заперечується.
У серпні 2025 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 позивач направив заяву, в якій, в тому числі, просив перерахувати та виплатити йому, починаючи з 15.03.2022 по 19.05.2023, грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням на відповідний рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50% мінімальної заробітної плат; здійснити перерахунок та виплатити всіх інших належних за період з 15.03.2022 по 19.05.2023 додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та інших), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022, 2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 06.10.2025 №8898, відповідач відмовив у проведенні перерахунку грошового забезпечення позивача, вказавши на відсутність для цього передбачених законом підстав.
Вважаючи таку поведінку відповідача у спірних правовідносинах протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, пункт 4 постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.", тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Отже, суд зауважує на неможливості застосування приміток та мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача у спірному періоді, водночас звертає увагу на те, що прохання позивача перерахувати його грошове забезпечення обґрунтоване тим, що розрахунковою величиною має бути саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Оцінюючи доводи сторін з урахуванням викладеного вище суд вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, з 29.01.2020р. відповідні зміни, які були внесені до п.4 Постанови КМ України №704 втратили чинність.
Таким чином, з 29 січня 2020 року не діє норма п.6 постанови КМУ №103, якою були внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 стосовно того, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 суд зауважує, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та в подальшому закони про бюджет на наступні роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 грн.
Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2023 році є більшим ніж в 2018 році (1762, 00 гривні).
Таким чином, з починаючи з 15.03.2022 по 19.05.2023 включно (спірний період) визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.
Втім, відповідачем для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача протягом періоду спірного з 15.03.2022 по 19.05.2023 застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018, який становить - 1762,00 грн., що з огляду на викладене вище не узгоджується з приписами чинного законодавства, свідчить про протиправну поведінку відповідача у спірних правовідносинах, вчинених ним дій не на підставі, не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, отже в указаній частині позовні вимоги вбачаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.
Також, суд враховує, що відповідно до дослідженої судом довідки про структуру щомісячного грошового забезпечення позивача за спірний період, позивачу також виплачувались надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з п.1 розділу IV, п.1 розділу VI, п.1, 2 розділу ХVI Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.
Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Згідно з п.1 розділу ХХІІІ, п.1,7 розділу ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Отже, указані виплати залежать від розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням.
За наведених обставин, з огляду на висновок суду в частині необхідності перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 15.03.2022 по 19.05.2023, суд вважає що позивач має право й на перерахунок щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, яке йому виплачувалось у спірному періоді, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, розрахованих виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Що стосується перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, суд не вбачає підстав для задоволення вимог у цій частині, оскільки відповідно до наявних у справі документів, протягом спірного періоду (15.03.2022 - 19.05.2023) такі одноразові додаткові види позивачу не виплачувались.
Як вбачається з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 20.08.2025 №252, щорічну основну відпустку за 2022, 2023 позивач не отримував.
Отже у цій частині вимог права позивача не є порушеними.
Стосовно вимоги позивача про перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно ст.1-3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 вказаного вище закону передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
У відповідності до приписів п.2-4 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З огляду на викладене, суд зауважує, що умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
У спірному випадку позивачу ще не нарахований та невиплачений дохід у вигляді перерахованого грошового забезпечення за період з 15.03.2022 по 19.05.2023.
Аналогічні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми пенсії нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема у постанові від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація: нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу; має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу; відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.
Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.
Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.
Аналогічним чином застосовані норми Закону №2050-ІІІ Верховним Судом і у постанові від 31.03.2026 у справі №420/30633/24, де Верховний Суд, враховуючи підхід викладений, зокрема, у постанові від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24, зазначив, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку та зауважив, що встановлені Законом №2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на орган пенсійного фонду обов`язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості не лише суперечило б закону, а й порушувало б установлений державою механізм здійснення виплат у соціальній сфері. В умовах воєнного стану такий підхід є необхідним для дотримання справедливого балансу між інтересами особи та забезпеченням стабільності бюджетної системи країни, що є частиною питання національної безпеки.
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є передчасними, а тому також не належать задоволенню.
При цьому, суд наголошує, що відмова у задоволенні позову з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості, адже, як уже вказувалось вище, основними умовами для виплати суми компенсації є: "порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи усе викладене вище у сукупності, суд вбачає підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 15.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 15.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Військова частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА