УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/541/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України», відповідач-1, скаржник)
на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.06.2026
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2026
у справі за позовом Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі:
1) Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Рада, позивач-1);
2) Державної екологічної інспекції Центрального округу (далі - Інспекція, позивач-2);
до 1) ДСГП «Ліси України»;
2) Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (далі - Філія, відповідач-2)
про відшкодування шкоди навколишньому природному середовищу на загальну суму 89 960,66 грн,
ВСТАНОВИВ:
ДСГП «Ліси України» 20.08.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 01.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у справі №917/541/26; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того у касаційній скарзі просить зупинити виконання судового рішення у справі №917/541/26.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026 для розгляду справи №917/541/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що у березні 2026 року до Господарського суду Полтавської області звернувся Прокурор в інтересах держави в особі: Ради та Інспекції до ДСГП «Ліси України» та Філії про відшкодування збитків у сумі 89 960,66 грн, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства.
Господарський суд Полтавської області рішенням від 01.06.2026 у справі №917/541/26, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2026, позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з ДСГП «Ліси України» на користь Ради шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень у розмірі 89 960,66 грн; закрив провадження у справі в частині вимог до Філії.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ДСГП «Ліси України» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 328 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано у березні 2026 року. Предметом позову у справі №917/541/26 є відшкодування шкоди у сумі 89 960,66 грн, завданої навколишньому природному середовищу, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 328,00 грн = 332 800,00 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
У касаційній скарзі ДСГП «Ліси України» із посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що саме завдяки діям відповідача факт незаконної рубки був офіційно зафіксований та став предметом кримінального провадження; сформувалась практика, коли слідство за заявами ДСГП «Ліси України» щодо незаконних рубок не ведеться, оскільки ці кошти, за будь-яких обставин, стягуються зі скаржника; суд покладає негативні наслідки не на безпосередніх порушників, а на особу, яка сприяла їх викриттю; скаржник зазначає, що сама по собі наявність збитків не є безумовним підтвердженням протиправності поведінки особи; ця справа має виняткове значення для скаржника, оскільки як у цій справі так і в численних справах цієї категорії лісогосподарське підприємство позбавлене права на захист, будь-які аргументи відповідача не мають значення для суду; слідство в цих справах не ведеться, а державна лісова охорона не наділена повноваженнями здійснювати оперативно-розшукову діяльність та як результат, бездіяльність правоохоронних органів є причиною зазначених обставин; суспільний інтерес у цій категорії справ полягає у тому, що відшкодувати збитки повинні реальні порушники, а кошти державного підприємства повинні бути спрямовані на розвиток підприємства та поповнення Державного бюджету України;
також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, судами попередніх інстанцій не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та зазначає про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; звертає увагу, що здійснення незаконних рубок, як правило, пов`язане з наміром осіб неправомірно збагатитися та здійснюється із залученням відповідних знарядь, заходів та комплексу активних дій, безпосередньо спрямованих на подолання охоронних заходів, які здійснюються постійним лісокористувачем, тобто зазвичай вчиняються приховано та швидко, що ускладнює їх негайне виявлення; суди не досліджують дії лісогосподарського підприємства, не визначають, що саме у такій ситуації має вчиняти відповідач, не досліджують матеріали досудового слідства, чи велося воно взагалі та не надають оцінку висновку експертизи; правоохоронними органами не проводиться слідство у справах незаконних рубок про, що повідомляє лісогосподарське підприємство, а прокуратура, звертаючись з позовом вже має привілейоване становище без будь-яких доказів.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів звертає увагу, що правова позиція Верховного Суду у спорах щодо відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства є сформованою, а саме за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Водночас «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес» є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Стосовно «винятковості значення» справи для учасника та «суспільного інтересу», то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Отже, твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадках передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом також відхиляються за відсутності обґрунтування, адже є абстрактними, декларативними та зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів відзначає, що незгода із судовим рішенням попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на приписи частини другої статті 287 ГПК України не є доводами та аргументами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. У свою чергу Суд зауважує, що скаржником не наведено переконливих аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями та необхідності у формуванні правового висновку Верховного Суду.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду Судом цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у справі №917/541/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Викладене у прохальній частині касаційної скарги клопотання про зупинення виконання судового рішення у справі №917/541/26, судом не розглядається у зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 у справі №917/541/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов