УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 903/171/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (далі - Центр, скаржник)
на рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026
у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт-Луцьк" (далі - ОСББ "Моноліт-Луцьк")
до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України"
про стягнення 1 473 786,01 грн,
ВСТАНОВИВ:
Центр 20.08.2026 через Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 та рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 у справі № 903/171/26, а справу № 903/171/26 направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області, звернувши увагу суду на необхідність установлення фактичного обсягу та вартості виконаних робіт із застосуванням належних спеціальних знань, зокрема шляхом вирішення питання про призначення незалежної судової будівельно-технічної експертизи. Матеріали касаційної скарги містять клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 у справі № 903/171/26 до закінчення перегляду справи № 903/171/26 у касаційному порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026 для розгляду справи № 903/171/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
ОСББ "Моноліт-Луцьк" 22.08.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду із запереченнями проти відкриття касаційного провадження у справі № 903/171/26 та, із запереченнями на клопотання про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ОСББ "Моноліт-Луцьк" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" 1 473 786,01 грн, з них: 1 417 286,00 грн невикористаного авансу, 23 647,32 грн процентів річних за період з 06.08.2025 до 24.02.2026 та 32 852,69 грн інфляційних нарахувань за період з 06.08.2025 до 31.01.2026.
Господарський суд Волинської області рішенням від 12.06.2026 у справі № 903/171/26 позов задовольнив повністю; стягнув з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на користь ОСББ "Моноліт-Луцьк" 1 417 286,00 грн безпідставно збережених коштів; 23 647,32 грн процентів річних; 32 852,69 грн збитків, завданих інфляцією; 22 106,79 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору; 30 109,68 грн витрат, пов`язаних з оплатою судової будівельно-технічної експертизи.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11.08.2026 у справі № 903/1717/26 рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 у справі № 903/171/26 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в решті рішення залишив без змін.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 01.01.2026 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 328,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано у 2026 році. Предметом позову у справі № 903/171/26 є стягнення 1 473 786,01 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 664 000,00 грн), тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" із посиланням на підпункти "а" та "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, зокрема, вказує на те, що між тими самими сторонами вже існує інша господарська справа № 903/15/26 за позовом ОСББ "Моноліт-Луцьк" до скаржника про стягнення неустойки за тим самим договором підряду № 1-МЛ від 19.04.2024 і ОСББ "Моноліт-Луцьк" може використати висновки у цій справі як один з доказів у тій справі, а фактично встановлені обставини у цій справі можуть не підлягати повторному доказуванню у спорі між тими самими особами відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України;
касаційна скарга порушує не питання простої переоцінки доказів, а питання правильного застосування статей 13, 74, 86, 99, 104, 287, 310 ГПК України та статей 530, 612, 625 Цивільного кодексу України в ситуації, коли розмір грошового зобов`язання визначається виключно за спірним приватним експертним висновком однієї сторони;
не думку скаржника, для формування єдиної правозастосовної практики мають фундаментальне значення, зокрема, такі питання права (дослівно): "1. Чи може суд визнати конкретну суму «невикористаним авансом», якщо ця сума не встановлена первинними банківськими або бухгалтерськими документами як залишок коштів, а виникає виключно як різниця між вартістю робіт за КБ-2в/КБ-3 та ретроспективною вартісною оцінкою приватного експерта однієї зі сторін?
2. Чи відповідає статті 99 ГПК України відмова у призначенні судової експертизи з мотиву відсутності «альтернативного експертного висновку», якщо сам наявний приватний висновок містить прямо зафіксовані обмеження вихідних даних, а предмет спору - фактичний обсяг та вартість будівельних робіт - потребує спеціальних знань?
3. Чи вправі суд після відхилення юридичного факту, яким Позивач обґрунтовував момент виникнення грошового обов`язку та початок прострочення, залишити без змін нарахування за статтею 625 ЦК України з наступного дня після цього факту, не встановивши іншої дати настання строку виконання договірного грошового зобов`язання?".
Розглянувши наведені міркування касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний вимір ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах. Отже, недоведений якісний і кількісний показники наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України Судом відхиляються, як необґрунтовані.
Щодо аргументації обґрунтувань підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченої підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Суд зазначає, що скаржником не наведено належного обґрунтування відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі при розгляді іншої справи, а отже ці доводи є абстрактними і декларативними.
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Судом також відхиляються як необґрунтовані.
Скаржник не довів крізь призму пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України наявності випадків для касаційного оскарження судових рішень у справах з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Скаржник мав розуміти, що Верховний Суд є "судом права", а не факту.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як "суду права" цю справу.
Водночас Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України та за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є різними та не тотожними поняттями.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Поряд з цим колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Суд також враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці ЄСПЛ та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є справою з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищевикладені мотиви, не наведено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 у справі № 903/171/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, наявне у матеріалах касаційної скарги клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 у справі № 903/171/26 та заперечення на це клопотання не розглядаються.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" на рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 у справі № 903/171/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов