Номер провадження 2-о/754/519/26
Справа № 755/11045/26
У Х В А Л А
Іменем України
01 вересня 2026 року суддя Деснянського районного суду міста Києва Галась І.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД», інша особа - ОСОБА_1 , про встановлення факту недостовірності інформації та спростування інформації,
встановив:
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД», ОСОБА_1 , про встановлення факту недостовірності інформації та спростування інформації.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 липня 2026 року справу передано для розгляду за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва.
Так, відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За нормою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до вимог ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.
З метою захисту свого особистого немайнового права, у тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, достовірно невідома. Такий висновок, забезпечуючи єдність судової практики, сформулювала Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 3248178 від 01.09.2026 року заявник у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД» зареєстрований в Дніпровському районі міста Києва, вул.. Довбуша, 37.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд зазначає, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави ( рішення у справі «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, рішення у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року).
Зважаючи на місце реєстрації заявника, відсутні підстави вважати, що підсудність справи може бути визначена за адресою реєстрації іншої особи.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Керуючись п. 4 частини 3 ст. 121 ЦПК України, суддя
ухвалив:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД», інша особа - ОСОБА_1 , про встановлення факту недостовірності інформації та спростування інформаціїпередати для розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя