ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
01 вересня 2026 р. Справа №160/26897/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі № 160/26897/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/26897/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), оформлену листом від 25.08.2026 №1559/26685, у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, визначених в абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання);
- скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладене в листі №1559/26685 від 25.08.2026 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення (видати наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, визначених в абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання), виключити його зі списків особового складу та провести повний грошовий розрахунок на день звільнення відповідно до чинного законодавства.
Разом з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить:
- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим органам військового управління вчиняти дії щодо переведення та/або переміщення військовослужбовця солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до інших військових частин, підрозділів чи кадрових органів до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі.
- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), у тому числі її посадовим особам, направляти солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в районів ведення бойових дій для виконання бойових завдань до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що позивач, солдат ОСОБА_1 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, та з 06.07.2026 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Дружині позивача, ОСОБА_1 , ЕкоПФО на базі КНТ "Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер" ДОР 02.07.2026 встановлено III групу інвалідності безстроково внаслідок важкого онкологічного захворювання. Позивач подав рапорт на звільнення від 04.08.2026 із повним пакетом нотаріально засвідчених документів відповідно до вимог п.п.24, п.5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України зареєстрований відповідачем за вх. № 33854/р від 25.08.2026 року, проте листом від 25.08.2026 №1559/26685 відповідач протиправно відмовив у звільненні Позивача, змінивши норми абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII та безпідставно знівелювавши Висновок ЛКК.
Заявник зазначає, що подання позову та відкриття провадження не зупиняють дію оскарженої відмови відповідача. Позивач продовжує проходити військову службу. Проте, специфіка військової служби під час воєнного стану передбачає реальну загрозу раптової зміни місця служби, переміщення на інші посади чи переведення до іншого військового формування. Після переведення відповідач втратить організаційну можливість виконати рішення суду. Позивач буде змушений повторно звертатися до суду, змінювати відповідачів та оскаржувати нові кадрові накази, що істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист та поновлення його прав.
У зв`язку з означеним, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Дослідивши заявлене позивачем клопотання та доводи, наведені в ньому, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З наведених норм КАС України вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача є наявність відповідних підстав.
Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Поряд з цим, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства, під час розгляду адміністративних справ, за змістом яких при розгляді заяв про забезпечення позову суд має навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Вжиття заходів забезпечення позову належить до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема, в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя.
Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Отже, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи. Крім того, спосіб у який вживаються заходи забезпечення адміністративного позову не може бути причиною порушення чи звуження прав інших осіб.
Суд звертає увагу на те, що обставини, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову, можуть бути встановлені судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
У разі забезпечення позову суд фактично надасть правову оцінку правомірності рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладене в листі №1559/26685 від 25.08.2026 року.
На переконання суду, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
До того ж, забезпечивши позов у зазначений заявником спосіб, судом фактично вирішується спір без проведення правового аналізу та розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Таким чином, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Суд, згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог.
Суд має переконатися в тому, чи існує реальна загроза невиконання, чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час постановлення даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд дійшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та передчасною, у зв`язку з чим, остання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 241, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/26897/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складений 01.09.2026.
Суддя О.В. Царікова