ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 серпня 2026 року справа № 380/24680/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості, -
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» (далі - позивач, ТзОВ «СПАНРАЙЗ») звернулося до суду з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці від 08.10.2025 №UA209000/2025/800043/2 про коригування митної вартості товарів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою виконання умов зовнішньоекономічного договору здійснив поставку й подальше митне оформлення товару, митну вартість якого задекларував за основним методом (за ціною договору (контракту)), на підтвердження чого надав митному органу належний та достатній пакет документів. Вказує, що надані документи за своїм змістом не суперечили один одному, в повному обсязі свідчили про вагу та ціну товару які не мали відмінностей, а тому таких документів було цілком достатньо для визначення митної вартості товарів за основним методом. Тому вважає оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової О.Й. від 19.12.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_1 у відставку, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 100/0/15-26 від 22.01.2026, п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (із змінами), на підставі розпорядження керівника апарату суду "Про призначення повторного автоматизованого розподілу справ" від 26.01.2026 № 7/р, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 380/24680/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 справу № 380/24680/25 передано для розгляду судді Качур Р.П.
Ухвалою суду від 02.02.2026 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що документи, що були подані до митного оформлення містили розбіжності та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару, у зв`язку з чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості. Окремо наголосив на тому, що необхідність витребування документів є передусім способом упевнитися в тому, що декларант правильно визначив митну вартість. Повідомив, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів. На підставі цього вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства та не підлягають скасуванню. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
Позивач уклав із компанією «Shri Ambica Polymer Pvt. Ltd.», Індія зовнішньоекономічний договір (Контракт) № 12092024 від 12.09.2024 (далі - Контракт).
Відповідно до істотних умов договору продавець зобов`язується продати та поставити покупцю товар, вказаний у додатках (заявках або специфікаціях) до цього договору та інвойсах, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах, визначених в договорі. Ціна, умови оплати та умови доставки Інкотермс визначаються в інвойсі, який є невід`ємною частиною договору.
Відповідно до інвойсу № E-323-25 від 24.07.2025 позивач придбав у продавця товар «тканина виготовлена з стрічкових поліпропіленових ниток різних кольорів шириною 3,2 мм».
З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до митного органу митну декларацію № 25UA209160011557U6, до якої на підтвердження митної вартості товарів, долучено: Пакувальний лист Б/Н 24.07.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) № E-323-25 від 24.07.2025; Коносамент № OEA0211670 від 09.08.2025; Автотранспортна накладна № 27089 від 03.10.2025; Декларація про походження товару № E-323-25 від 24.07.2025; Банківські платіжні документи, що стосуються товару № 79 від 23.07.2025, № 84 від 03.09.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно експедиційних послуг від виконавця № РФ-27371 від 03.10.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару Транспортна довідка № 27089/05 від 03.10.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів № 12092024 від 12.09.2024; Договір про надання послуг митного брокера № ATSF-01-SPNR від 15.01.2025; Договори (контрактт) про перевезення № 0711/24/02 від 07.11.2024, № 1709/2025/38260 від 17.09.2025; Інші некласифіковані документи Заявка № 1902/56/10 від 15.07.2025, № 27089/1 від 29.09.2025; Копія митної декларації країни відправлення № 3850733 від 24.07.2025.
За наслідками опрацювання поданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.
На виконання вимоги митного органу декларант позивача повідомив про відсутність інших документів та просив прийняти рішення на підставі долучених документів.
За результатами розгляду митної декларації та долучених документів Львівською митницею винесено рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/800043/2 від 08.10.2025.
У гр. 33 вказаного рішення митний орган зазначив такі зауваження:
- «наданий до митного оформлення Інвойс від 24.07.2025 №E-323-25 підписаний тільки стороною продавця, при цьому прізвище та ім`я підписанта не зазначені. Такий Інвойс, є невід`ємною частиною Контракту, а відтак і додатком до даного Контракту, однак підписаний лише стороною постачальника та як наслідок, не може підтверджувати відомості про числові значення складових митної вартості;
- Контрактом ЗЕД передбачено наявність Додатків та Заявок (Специфікацій) з узгодженими відомостями щодо поставки Товару, однак до митного оформлення такі не надано. Таким чином Контракт (один з основних документів) надано не у повному обсязі;
- у графі 22 CMR від 03.10.2025 № 27089 відсутні реквізити відправника товару з території Польщі (м. Гдиня), що є порушенням вимог ст. 5 та ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19травня 1956); у графах 23 та 16 наявний штамп перевізника «PP ZAKHIDTRANSBUDSERVIS»;
- заявка №27089/1 від 29.09.2025, Заявка №1902/56/10 від 15.07.2025, та рахунок про транспортні витрати від 03.10.2025 № РФ -27371, які завірені ідентичними копіями печаток та підписів ТзОВ «Клевер Тім» (різниця в датах більше двох місяців), що викликає сумніви у їх достовірності;
- рахунок про транспортні витрати від 03.10.2025 № №РФ -27371 не містить відомості про особу підписанта, що суперечить вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р., в якому передбачається що первинний обліковий документ повинен обов`язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції»;
- Умови поставки оцінюваного товару FOB - IN - MUNDRA, однак відсутні відомості про складські витрати, які поніс покупець на території Польщі - зберігання контейнера, який прибув в порт призначення до моменту завантаження товару на транспортний засіб, витрати на розвантаження/завантаження, страхування, тощо.
- платіжні інструкції від №№ 79, 84, які не відповідають вимогам Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, оскільки для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Постанова № 216). Відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити, серед інших, такий обов`язковий реквізит як підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.
Львівською митницею за результатами розгляду документів позивача прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA 209000/2025/800043/2 від 08.10.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209160/2025/000134.
Позивач з метою випуску товару у вільний обіг здійснив митне оформлення товару за митною декларацією № 25UA209160011623U3, ціна в якій визначена з урахуванням рішення про коригування митної вартості.
Позивач з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що суперечать поданим декларантом документам та нормам чинного законодавства, відтак звернувся до суду з цим позовом про їх скасування.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із ч. 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначено ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій вказаної статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. 6 ст. 53 МК України).
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012» № 2 від 13.03.2017.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування зазначеного методу, визначених у ч. 1 ст. 58 вказаного Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 вказаного Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари.
Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2, 4 ст. 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у таких документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу;
- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч.6 ст. 54 вказаного Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 вказаного Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х вказаного Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої вказаної статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 вказаного Кодексу або до суду.
Частиною 3 ст. 55 МК України також встановлено, що форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 2.1 «Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів», затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст. 59, 60 та 64 МК України з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст. 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 вказаної статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
У частинах 3-6 ст. 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм зазначеного Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст.ст.59 і 60 вказаного Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 вказаного Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 вказаного Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
У ч.ч. 4, 5 ст. 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої вказаної статті. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.
Відповідно до ч. 3 ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 ч. 1 ст. 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст. 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст. 58-63 вказаного Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями вказаної статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень зазначеної статті, та про використаний при цьому метод.
Суд дослідив зміст гр. 33 оскаржуваного рішення та узагальнює зауваження митного органу, які стали підставою для коригування митною вартості товарів, таким чином:
- інвойс підписаний тільки стороною продавця та не містить прізвище та ім`я підписанта;
- до митного оформлення не надано специфікації та заявки;
- у графі 22 CMR відсутні реквізити відправника товару з території Польщі (м. Гдиня);
- заявка № 27089/1 від 29.09.2025, заявка № 1902/56/10 від 15.07.2025, та рахунок про транспортні витрати від 03.10.2025 № РФ -27371, які завірені ідентичними копіями печаток та підписів ТзОВ «Клевер Тім» (різниця в датах більше двох місяців), що викликає сумніви у їх достовірності;
- рахунок про транспортні витрати від 03.10.2025 № РФ -27371 не містить відомості про особу підписанта;
- до митного оформлення не подано відомостей про складські витрати, які поніс покупець на території Польщі (зберігання контейнера, витрати на розвантаження/завантаження, страхування, тощо);
- платіжні інструкції не містять всіх обов`язкових реквізитів.
Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.
Щодо підписання інвойсу лише стороною продавця та відсутності прізвище та ім`я підписанта.
Суд зазначає, що інвойс - це документ, на підставі якого здійснюється оплата за товар та формується звітність.
Відповідно до пунктів 9.4 та 9.8 Рекомендацій Європейської економічної комісії ООН від 29.03.2001 №18 "Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі" (ECE/TRADE/271) передбачено рекомендації уникати внесення "від руки" підписів на паперових документах, якщо це можливо. Відтак, у випадку інвойсу відсутній обов`язковий реквізит у вигляді підпису. Це означає, що у рахунках, які використовуються у зовнішньоекономічній діяльності (ЗЕД), підпис не є обов`язковим, і тому при митному Оформленні рахунок може бути прийнятий без підпису.
Окрім цього, листом Державної митної служби від 01.03.2011 №11/3-10.10/3339-ЕП "Щодо необхідності наявності підпису особи на рахунках", з посиланням на Рекомендації Ради Митного Співробітництва від 16.05.79, рекомендації ЄЕК ООН 1982 №18 "Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі" та 1983 року "Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі"), Рекомендацією ЄЕК ООН 2001 року №18 "Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі", роз`яснено про те, що відсутність підпису на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів рахунку (Invoice), складеному нерезидентом, не є підставою для відмови в митному оформленні товарів.
У постанові від 16.04.2019 у справі № 815/6698/17 Верховний Суд вказав, що відсутність на специфікаціях до контракту печатки фірми-відправника, відсутності печатки та підпису відповідальної особи на інвойсі не вказують на їх недійсність, та не впливають на числові значення складових митної вартості товарів.
Затвердженої форми інвойсів та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено. Разом з тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості орган доходів і зборів має впевнитись, що комерційний інвойс можна ідентифікувати з поставкою оцінюваного товару та він містить відомості, які підтверджують відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті.
Пунктами 3 та 4 ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: рахунок-фактура (інвойс); або рахунок-проформа; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Суд встановив, що наданий позивачем інвойс № Е-323-25 від 24.07.2025, містить всі необхідні умови: якого конкретно контракту стосується поставка, вид товару, його кількість, ціна за одинцю товару, загальну ціну, умови поставки та реквізити обох сторін.
Тобто, наданий декларантом інвойс містить всю необхідну інформацію для підтвердження числових значень даних, заявленої митної декларації.
При цьому, суд зазначає, що позивачем окрім інвойсу надавалися митному органу коносаменти (Bill of lading) № OEA0211670 від 09.08.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару № 79 від 23.07.2025 та № 84 від 03.09.2025.
Отже, відсутність підпису покупця та відсутності прізвище та ім`я підписанта від продавця, жодним чином не впливає на визначення митної вартості товару, а тому, такі доводи митного органу є помилковими.
Щодо ненадання специфікації та заявки, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.3 Контракту №1209224 від 12.09.2024 ціна, умови оплати та умови доставки Інкотермс визначаються в інвойсі, який є невід`ємною частиною договору.
Позивач надав до митного оформлення товару iнвойс № Е-323-25 від 24.07.2025, в якому зазначено найменування товару, ціна за одну одиницю товару, кількість одиниць, одиниця виміру та загальна вартість товарів з врахуванням його кількості.
Таким чином, ненадання позивачем до митного оформлення специфікації та замовлення жодним чином не впливає на митну вартість товару, що ввозився, оскільки на підтвердження митної вартості товару позивач надав інвойс.
Окрім цього, суд вказує, що ч. 2 ст. 53 МК України містить вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.
Серед вказаного переліку відсутня необхідність надавати контролюючому органу будь-які замовлення (заявки).
Натомість відповідач жодним чином не обґрунтував як саме та на які саме складові митної вартості ввезених товарів вплинуло відсутність специфікації та заявки.
Щодо зауважень митного органу про відсутність у графі 22 CMR реквізитів відправника товару з території Польщі.
Автотранспортна накладна (СМR) - це товарно-транспортна накладна міжнародної форми, використання якої під час міжнародних вантажних перевезень передбачено Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956.
Відповідно до Закону України від 01.08.2006 №57-V «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» Україна приєдналась до вказаної Конвенції.
Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Транспортна накладна CMR виписується для підтвердження укладення договору перевезення, який визначає відповідальність відправника, перевізника та одержувача товару.
Товаротранспортна накладна може бути джерелом відомостей про країну походження товару (ч. 9 ст. 43 МК України), про кількість вантажних місць, їх маркування, номери, зовнішній стан товарів та їх пакування (ч. 2 ст. 191 МКУ), про автотранспортний засіб комерційного призначення, що перевозить товари (ч. 2 ст. 221 МК України)
Проте приписами МК України не передбачено, що товаротранспортна накладна є джерелом відомостей про митну вартість товарів.
Суд зазначає, що відсутність у графі 22 CMR реквізитів відправника не свідчить про наявність розбіжностей, ознак підробки та не впливає на розмір вартості товарів, заявлений позивачем.
Щодо зауважень митного органу до дат підписання заявок та рахунку про транспортні витрати, то суд вважає такі безпідставними. Відповідач у рішенні належним чином не обґрунтував сумніви у вказаних документах і тим більше не вказав як і на якій складові митної вартості імпортованого товару висловлені зауваження можуть вплинути.
Водночас заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору. Частини 2 та 3 ст. 53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю.
Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, в якій, зокрема, вказано, що: «серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість».
Таким чином, подана декларантом позивача заявка на організацію перевезення та експедирування жодним чином не підтверджує транспорті виплати та відповідно не пливає на визначену митну вартість товарів.
Водночас позивачем на підтвердження транспортних витрат надавалися, зокрема, і рахунок про транспортні витрати від виконавця договору (контракту), довідку про транспортні витрати, що є достатніми документами.
За таких обставин суд висновує, що надані позивачем митному органу документи є логічними та містять необхідні відомості про вартість перевезення оцінюваного товару згідно із положеннями ч. 2 ст. 53 МК України для визначення вартості товару.
Щодо зауважень про неподання до митного оформлення відомостей про складські витрати, які поніс покупець на території Польщі (зберігання контейнера, витрати на розвантаження/завантаження, страхування, тощо), суд звертає увагу, що в довідці про транспортні витрати № 27089/5 від 03.10.2025 вказано, що страхування вантажу не проводилося.
Відповідно до усталеної міжнародної логістичної практики та норм морського права (зокрема, статей 148, 149 Кодексу торговельного мореплавства України), час, протягом якого перевізник або порт надає судно чи територію для навантаження/вивантаження або зберігання контейнера без додаткових оплат, називається сталійним (вільним) часом (free time). Плата, що стягується за простій судна чи контейнера понад встановлений вільний час, є демереджем (контрсталійним часом) або платою за зберігання (стореджем). Тобто, витрати на зберігання (демередж/сторедж) мають правову природу штрафних санкцій або наднормативних витрат, які виникають виключно у разі порушення строків (наднормативного простою) в порту. У даному випадку контейнер був вивантажений та перевантажений на потяг у межах безкоштовного періоду (free time). Жодного наднормативного простою не було, послуги зі зберігання понад встановлений ліміт портом не надавались, Замовником не замовлялись, і відповідні витрати Позивачем об`єктивно не були понесені. Вимога митного органу надати документальне підтвердження витрат, яких не існувало і які не входять до вартості перевезення за нормальних умов, є безпідставною.
Ураховуючи викладене, заявлена митна вартість товару, включаючи транспортну складову, є повністю обґрунтованою та підтвердженою наданими документами. Вимоги щодо надмірної деталізації, яка не передбачена міжнародною практикою ведення розрахунків за комплексні логістичні послуги та умовами укладених договорів, є необґрунтованими для коригування митної вартості товару.
Щодо зауважень про відсутність в рахунку про транспортні витрати відомостей про особу підписанта.
Суд зауважує, що згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.
Так, рахунок № РФ-27371 містять найменування підприємства, що його виписало (ТОВ «КЛЕВЕР ТІМ»), його код ЄДРПОУ (38296824), банківські реквізити, адресу та підпис уповноваженої особи, скріплений печаткою підприємства. При цьому, позивач надав до митного оформлення заявки № 27089/1 від 29.09.2025, заявка № 1902/56/10 від 15.07.2025, які містять інформацію про директора ТОВ «КЛЕВЕР ТІМ».
Отже, вказаний митним органом недолік оформлення рахунку не є істотним та не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Щодо зауважень про відсутність в платіжних інструкціях всіх обов`язкових реквізитів.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189 (далі - Постанова №216), а саме розділом 2 - «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», п. 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах. Серед таких реквізитів: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу.
Суд дослідив зміст платіжних інструкцій в іноземній валюті від 23.07.2025 №79 та від 03.09.2025 №84 та встановив, що в таких зазначені: дати операцій, суми операцій в іноземній валюті, найменування банку відправника і банку отримувача, розрахункові рахунки сторін, посилання ня інвойс та контракт, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення.
Також слід зауважити, що у графі «призначення платежу» (70) банківський документ містять посилання на контракт №12092024 від 12.09.2024 та містить відмітку виконавців надавача платіжних послуг.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд вважає, що позивачем для митного оформлення було надано всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості.
Суд також наголошує на тому, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Надання декларантом додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже з положень п. 2 ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 256 МК України слідує, що виконання вимог органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товару.
Однак з переліку витребуваних митним органом документів неможливо встановити недоліки яких з наданих позивачем документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Відтак спотвореним було отримання позивачем вичерпної інформації щодо додаткових документів, надання яких забезпечить митне оформлення товару за визначеною у митних деклараціях вартістю.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що надані позивачем разом із митною декларацією документи були достатніми для підтвердження заявленої митної вартості декларованого товару за основним методом та давали відповідачу підстави для прийняття рішень щодо визнання заявленої митної вартості такого товару.
З приводу обраного відповідачем методу коригування суд зазначає таке.
Суд з`ясував, що митний орган застосував другорядний метод коригування « 2ґ» згідно ст. 64 МК України.
Як передбачено п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, з наступними змінами та доповненнями, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».
Однак оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Такі обставини вказують на необґрунтованість спірного рішення при визначенні митної вартості за другорядним методом 2ґ (резервний метод).
Отже, обираючи метод коригування митної вартості товарів, відповідач діяв не у спосіб, та не в межах, передбачених законом, а відтак, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є незаконним та необґрунтованим й підлягає скасуванню.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності його у частині визначення митної вартості імпортованого товару, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення. Натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
З урахуванням зазначеного суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням зазначеного суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення витрати на професійне правову допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Повразюк Русланом Валерійовичем на підставі договору про надання правничої допомоги від 16.10.2025 та ордеру серії АА № 1657555 від 17.12.2025.
Відповідно до п. 4.1 Договору сторони погодили, що вартість роботи розраховується як фіксована оплата. Клієнт авансом сплачує адвокатському бюро, за підготовку та подання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду з оскарженням рішення Львівської митниці про коригування митної вартості від 08.10.2025 №UA209000/2025/800043/2, гонорар у фіксованій сумі 10000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, суд дійшов висновку зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем при зверненні до суду із цим позовом судового збору в розмірі 7847,37 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 08.10.2025 № UA209000/2025/800043/2.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» судовий збір в сумі 7847 (сім тисяч вісімсот сорок сім) грн 37 коп.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 3000 (три тисячі) грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» (03191, м. Київ, вул. Луценка Дмитра, 15; код ЄДРПОУ 41482988).
Відповідач: Львівська митниця (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур