Справа № 420/21080/26
УХВАЛА
31 серпня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ТОВ «МЕРЕЖА ТОЧКА» до Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До суду з позовом звернулося ТОВ "МЕРЕЖА ТОЧКА" (далі - позивач) до Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-1), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-2), в якому просить визнати протиправною та скасувати Постанову Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ057331 від 23.06.2026.
31.08.2026 судом зареєстровано від представника позивача заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії акта індивідуальної дії, а саме постанови Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ057331 від 23.06.2026 до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 420/21080/26. Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що у разі відкриття виконавчого провадження існує ризик створення перешкод у господарській діяльності та додаткових витрат Позивача. Вжиття заходів примусового стягнення до ухвалення судом рішення по суті справи завдасть Позивачу істотної матеріальної шкоди та значно ускладнить захист прав, оскільки змусить ініціювати нові судові та виконавчі процеси задля повернення коштів і зняття арештів. Також позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для поновлення порушеного права на розпорядження належним йому майном.
Частиною 1 статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені до неї матеріали, суд вважає за можливим розглянути її в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.( частина 2 статі 150 КАС України).
При цьому, за приписами пункту 1 частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, серед іншого, шляхом, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову "зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справах №420/5553/18, №640/868/19, №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
Як зазначалось вище, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав та інтересів позивача, оскільки постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ057331 від 23.06.2026 може бути передана на примусове виконання до органів виконавчої служби, що може призвести до істотної матеріальної шкоди, змусить ініціювати нові судові та виконавчі процеси задля повернення коштів і зняття арештів.
Втім, на переконання суду, вказане не є достатнім обґрунтуванням заяви про забезпечення позову, та не може свідчити про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в майбутньому можливо може ускладнити виконання рішення суду саме у цій справі або унеможливити ефективний захист прав та інтересів позивача. Імовірне примусове стягнення штрафу на підставі оскаржуваної у цій справі постанови не є доказом існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.
Так, щодо очевидності ознак протиправності оспорюваних рішень, дій, бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховний суд у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/14303/ 18, від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 дійшов до висновків про те, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt).
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.
В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте суд звертає увагу, що ознаки протиправності оскаржуваного рішення відповідача підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
При цьому, сам факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд враховує, що відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника, однак лише у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів (частина третя статті 56 Закону України "Про виконавче провадження").
За цих обставин решта коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки та збори тощо.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена також і в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18.
Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів щодо відкриття виконавчого провадження на підставі оскаржуваних рішень відповідача.
Суд зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
За правилами частини першої статті 77 КАС України обов`язок доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається саме на позивача, які ініціюють відповідне клопотання.
З огляду на вищенаведені нормативно-правові акти та зважаючи, що на момент звернення із даною заявою позивачем не надано суду доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування істотних обставин заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суд не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення адміністративного позову, а тому вимога про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Керуючись ст.ст.150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
У задоволені заяви про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її підписання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.А. Дубровна