ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 р. Справа № 520/16056/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 14.05.26 у справі № 520/16056/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 - 31.05.2016, з 01.01.2017 - 30.11.2018;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо незастосування при обчисленні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.06.2016 по 31.12.2016 базового місяця - січень 2008 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше отриманих сум, індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 30.11.2018 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 з нарахуванням та виплатою компенсації втрати доходу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
05.05.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю, в якій просить суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати у строк, встановлений судом, звіт про виконання рішення у справі № 520/16056/24 у наступний спосіб, шляхом:
- надання доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року, врахувавши, що судове рішення не містить в собі: ані зобов`язань про вирахування нарахованої індексації від довільного показника "розмір збільшення", ані зобов`язань щодо нарахувань фіксованої індексації;
- надання доказів нарахування та виплати індексації з 01.03.2018 по 30.11.2018 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 , а не за період 01.03.2018 - 03.11.2018, як визначив відповідач.
В обґрунтування заяви, зокрема, зазначено, що за період вересень 2017 - лютий 2018 - відповідач жодних нарахувань індексації не вчинив. У розрахунку міститься графа фіксована індексація, де за вересень 2017 - лютий 2018 вказані певні фіксовані суми, однак, фіксована індексація не відноситься до вказаної частини позовного періоду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати у місячний термін звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 в повному обсязі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість оскаржуваної ухвали та порушення норм права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач указує на те, ним вживалися заходи щодо виконання рішення суду, і ці заходи були вжиті, виходячи з сформованого порядку їх виконання в структурі Національної гвардії України. В цьому контексті слід зауважити, що військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів та фінансується за рахунок бюджетних асигнувань, які виділяються Головним управлінням НГУ. Тому хоча військова частина НОМЕР_1 і має певну свободу у вчиненні дій, направлених на виконання судових рішень, але ця свобода обмежена механізмом фінансування, яке здійснюється Головним управлінням Національної гвардії України в межах коштів, передбачених на зазначені цілі. Суд першої інстанції не перевірив обставини щодо примусового виконання рішення суду та дійшов передчасних висновків про наявність підстав для встановлення судового контролю. Оскільки розмір складових грошового забезпечення (конкретних розмірів таких складових) позивача не був визначений рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24, суд не має перевіряти правомірність визначення позивачу таких розмірів, в порядку, передбаченому ст. 382 КАС України. Надання правової оцінки діям відповідача, які не охоплювалися предметом спору, в межах процедури судового контролю є недопустимим, оскільки за таких обставин суд фактично вирішить новий публічно-правовий спір між сторонами. Разом із тим, у поданій заяві позивач не наводив обґрунтування необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду (в даному випадку від перерахунку грошового забезпечення позивача). Також позивач не зазначає, у який спосіб відповідач ухиляється від виконання рішення суду. Доказів того, що відповідач створює перешкоди для виконання рішення суду в даній справі, матеріали справи також не містять. Ураховуючи заходи, які були вжиті військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення, та відсутність у судовому рішенні № 520/16056/24 конкретних сум, встановлення судового контролю у даному випадку суперечить меті такого інституту.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване судове рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 набрало законної сили 19.09.2024.
Зважаючи на те, що вказане рішення залишається не виконаним у частині нарахування та виплати всіх відповідних сум, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
За приписами частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частинами першої-третьої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Тобто встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.
Судом установлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Зазначене рішення набрало законної сили 19.09.2024.
На виконання вказаного рішення суду відповідач частково здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що підтверджено довідками нарахувань та скріншотом про виплату.
Разом із тим, щодо періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018 обсяг зобов`язань відповідача у вказаному періоді є наступним: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Однак, відповідно до розрахунку нарахування та виплати індексації грошового забезпечення згідно рішення суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 встановлено, що за період вересень 2017 - лютий 2018 - відповідач жодних нарахувань індексації не здійснив. У розрахунку міститься графа фіксована індексація, де за вересень 2017 - лютий 2018 вказані певні фіксовані суми, однак, фіксована індексація не відноситься до вказаної частини позовного періоду.
Щодо періоду з 01.03.2018 по 30.11.2018 обсяг зобов`язань відповідача у вказаному періоді є наступним: здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Однак, довідка - перерахунок містить в собі обсяг нарахувань лише за період 01.03.2018 по 03.11.2018, хоча присуджено було індексації за період з 01.03.2018 по 30.11.2018.
Суд зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем резолютивної частини судового рішення щодо періодів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, які були предметом спору, а не щодо конкретних сум перерахунку, про що зауважує відповідач в апеляційній скарзі.
Отже, відповідачем не виконано рішення суду в частині нарахування та виплати спірної індексації за відповідні періоди, що є об`єктивною обставиною для можливості встановлення судового контролю.
Колегія суддів зазначає, що невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заяви представника позивача в порядку статті 382 КАС України та наявність підстав для її задоволення.
При цьому встановлення судового контролю є допустимим і після ухвалення судового рішення справі.
Такий висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 800/592/17.
Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції не перевірив обставини щодо примусового виконання рішення суду, колегія суддів зауважує, що положення статті 382 КАС України не містять застережень щодо можливості встановлення заходів судового контролю виключно після вжиття позивачем заходів з його примусового виконання у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналіз норми статті 382 КАС України, у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і у примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи існує станом на час вжиття заходів такого контролю відкрите виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.
Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно, а тому, посилання відповідача на те, що позивачем не вичерпано заходи примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подачу заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі № 520/16056/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц