ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 р. Справа № 520/31654/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків у справі № 520/31654/25
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Харківської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі також відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898;
- зобов`язати Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.
В обґрунтування позову зазначив, що рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови у виключенні з числа службових квартири АДРЕСА_1 згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898, є протиправним та таким, що порушує права позивача.
Зауважив, що спірне рішення мотивоване відсутністю погодження списку заступником Міністра оборони України відповідно до вимог пунктів 3-7 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 (далі - Інструкція №380).
Проте, відповідачем не враховано того, що Харківський окружний адміністративний суд у рішенні від 24.02.2025 у справі №520/30587/24 та Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.06.2025 у цій же справі встановили, що у позивача наявні всі визначені пунктом 10 Інструкції №380 умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Отже правомірність перебування на квартирному обліку й зняття службового житла позивачем в повній мірі підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а отже, не підлягає доведенню під час розгляду даної справи.
Що стосується погодження заступником Міністра оборони України відповідного списку, позивач зазначив, що ані Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року №1081 (далі - Порядок №1081), ані Інструкція №380 не містять такої підстави для відмови виконавчим органом районної, міської, районної у місті (відповідачем) у виключенні житлового приміщення з числа службового, як відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України списку або не надання певних документів.
За таких обставин, на переконання позивача, відповідачем не досліджено у повному обсязі доданих до звернення документів, що свідчить про не врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих.№583/3898.
Зобов`язано Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що виконавчим комітетом відмовлено у виключенні житла з числа службового не у зв`язку з відсутністю у позивача такого права, а у зв`язку з недотриманням процедури його виключення, встановленої пунктами 3-5, 7, 10 розділу VII Інструкції №380 та пунктом 3 Порядку №1081, дотримання якої є обов`язковим при ухваленні виконавчим комітетом місцевої ради відповідного рішення.
Зауважив, що пунктами 7 та 10 розділу VII Інструкції №380 визначені умови, за яких військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше мають право на виключення житла з числа службового. До таких умов, зокрема, належить надання до виконавчого органу разом із клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу також витягу зі Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).
Встановлена пунктом 10 розділу VII Інструкції №380 та пунктом 3 Порядку №1081 можливість реалізації права військовослужбовця в запасі на виключення раніше наданої йому квартири з числа службових може бути обмежена за умови ненадання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради визначеного у пункті 7 розділу VII Інструкції №380 пакету документів.
Виконавчі комітети місцевих рад не наділені повноваженнями щодо виключення житла з числа службових за відсутності на те відповідного дозволу власника нерухомого майна (у даному випадку - держави в особі Міністерства оборони України).
Саме держава в особі Міністерства оборони України є суб`єктом, уповноваженим затверджувати Список надання постійного житла у Збройних Силах України, щодо якого відпала потреба в його використанні.
Звернув увагу на лист Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України від 27.11.2025, в якому зазначено що подання на затвердження заступнику Міністра оборони України списків надання житла для постійного проживання шляхом його виключення з числа службового здійснюється лише за умови внесення вказаних списків на розгляд Комісії з контролю та прийняття нею відповідного рішення.
Вважає, що виключення виконавчим комітетом Харківської міської ради за умови, що Харківська міська територіальна громада не є власником майна, а також за умови ненадання Квартирно-експлуатаційним відділом витягу зі Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків), може вважатися незаконним втручанням в компетенцію держави (в особі Міністерства оборони України) щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.
Отже, на переконання апелянта, судом першої інстанції здійснено неправильне тлумачення пунктів 3-5, 7, 10 розділу VII Інструкції №380 та пункту 3 Порядку №1081 при ухваленні оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування на підставі пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України.
Апелянт також звернув увагу, що рішення судів, на які посилається позивач, не містять як висновків щодо звільнення Харківського квартирно-експлуатаційного управління від обов`язку при поданні клопотання надати також визначений у пункті 7 Розділу VII Інструкції №380 перелік документів, так і щодо безумовного обов`язку задоволення виконавчим комітетом міської ради клопотання, яке подане без зазначених у пункті 7 Розділу VII Інструкції №380 документів.
Також апелянт зауважив, що визначивши обов`язок виконавчого комітету Харківської міської ради прийняти саме безальтернативне рішення щодо виключення житлової площі з числа службової, суд першої інстанції фактично нівелював саму сутність дискреційних повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування, які передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами рішення за результатами розгляду відповідних матеріалів. Тож, суд першої інстанції одночасно вийшов за межі здійснення судового контролю, втрутившись у сферу виключних дискреційних повноважень виконавчого комітету Харківської міської ради, та фактично сформував результат процедури без належного дослідження фактичних і правових підстав для такого рішення.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Витягу з послужного списку від 21.10.2024 ОСОБА_1 має вислугу більше 23 років військової служби.
25.06.2015 ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Харківського КЕУ №583/5553 від 28.10.2024 позивач перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 08.05.2008 року №1262, в першочерговій з 20.08.2015 року №248, на отримання постійного житла, зі складом сім`ї 4 особи (він, дружина - ОСОБА_2 1979 року народження, донька - ОСОБА_3 2008 року народження, донька - ОСОБА_4 2015 року народження), мешкає у службовій квартирі АДРЕСА_2 , а також у першочергову чергу, як учасника бойових дій.
У зв`язку з проходженням військової служби, на підставі рішення від 05.10.2016 року №676 виконавчим комітетом Харківської міської ради, ОСОБА_1 було видано службовий ордер №099984 від 10.10.2016 року на жиле приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до Витягу з протоколу №5 засідання об`єднаної житлової комісії Військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 від 14.08.2024 прийнято рішення про погодження зняття статусу «службове» з житлових приміщень підполковнику медичної служби ОСОБА_1 , надавши постійну житлову площу шляхом виключення її з числа службової за адресою: АДРЕСА_3 із зняттям з квартирного обліку.
Вказаний протокол затверджений наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №244 від 14.08.2024.
Відповідно до листа Харківського КЕУ №583/4130 від 22.08.2024 відмовлено у поданні клопотання до виконавчого комітету Харківської міської ради про виключення займаної позивачем квартири з числа службових, із посиланням на те, що питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.02.2025 квартира за адресою: АДРЕСА_3 перебуває у власності Держави України.
Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом з метою захисту порушеного права на виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_3 , для забезпечення його, як військовослужбовця, постійним житлом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/30587/24 (залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025) зобов`язано Харківське Квартирно-експлуатаційне управління направити до Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вказаного рішення суду Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням подано до Харківської міської ради відповідне клопотання від 25.06.2025 за вих. №583/3898 про виключення з числа службових квартири, яку займає позивач.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 відмовлено у виключенні з числа службових квартири АДРЕСА_1 , яку займає позивач, у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку, відповідно до вимог п.п. 3-7 Інструкції №380, згідно зі ст. 118 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 №37 (далі - Положення №37), керуючись ст.ст. 30, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/30587/24 встановлена наявність щодо позивача всіх необхідних, визначених пунктом 10 Інструкції №380, умов для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Таким чином, правомірність перебування на квартирному обліку й заняття службового житла позивачем в повній мірі підтверджена зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, а, отже, не підлягає доведенню під час розгляду даної справи.
Однак, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 позивачу відмовлено у виключенні з числа службових квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником Міністра оборони України списку (списку погодження Комісії), відповідно до вимог пунктів 3-7 розділу VII Інструкції №380, згідно зі статтею 118 ЖК України та пунктом 6 Положення №37.
Суд зазначив, що ані Порядок №1081, ані Інструкція №380 не містять такої підстави для відмови виконавчим органом районної, міської, районної у місті у виключенні житлового приміщення з числа службового, як відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України списку або ненадання певних документів.
Отже оскаржуване Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_4 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, з метою забезпечення виконання покладених на себе державою певних гарантій, пільг та компенсацій, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898 для забезпечення сім`ї позивача постійним житлом.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законами України.
У відповідності до абзацу 1 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII).
Приписами статті 118 ЖК визначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до статті 125 ЖК України осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 затверджено Інструкцію №380, якою визначено зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).
Відповідно до пунктів 3-7 розділу VII Інструкції №380 для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) протягом одного місяця з дня затвердження командиром військової частини протоколу з питань, вказаних у пункті 7 розділу ІІІ цієї Інструкції, розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений у встановленому законодавством порядку протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, який видається протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу.
Протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження готує список надання жилої площі для постійного проживання (додаток 23) (далі - список надання постійного житла), який затверджується командиром військової частини.
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) невідкладно в межах строку, визначеного абзацом першим цього пункту, направляються до ЦУІІЗ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:
погодження надання постійного житла;
відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, ТЦК та СП та військовими частинами.
ЦУІІЗ на підставі рішення Комісії з контролю протягом п`яти робочих днів з дня проведення засідання Комісії з контролю готує список надання постійного житла у Збройних Силах України та надає його до ГУКВ.
ГУКВ протягом одного дня подає список надання постійного житла заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків), який затверджує цей список протягом десяти робочих днів з дня його надходження.
Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Згідно з пунктом 10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, врегульовано нормами Порядку №1081.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1081 житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.
Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Відповідно до пункту 6 Положення №37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Приписами статті 30 Закону №280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: зокрема, облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності або яке отримано в оренду, користування (у тому числі комунальними підприємствами, установами, організаціями); б) делеговані повноваження: зокрема, облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 та у постанові від 17.09.2024 у справі №520/14989/23.
Судовим розглядом встановлено, позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій, перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 08.05.2008 року за №1262, в першочерговій черзі з 20.08.2015 року за №248 та зареєстрований в службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 .
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 по справі №520/30587/24, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025, Харківський квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова подав до Харківської міської ради відповідне клопотання від 25.06.2025 за вих. №583/3898 про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_4 (2-х кімн., житлова площа 45,1 м2), яку займає ОСОБА_1 .
За наслідками розгляду вищевказаного клопотання, відповідачем прийнято оспорюване позивачем рішення, яким відмовлено у виключенні з числа службових вказаної квартири.
Підставою такої відмови слугувало відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку (а.с. 14-15).
Оцінюючи наведені підстави, покладені в основу відмови у виключенні квартири, яку займає позивач, з числа службових, колегія суддів зазначає, що відмова виконавчого органу місцевого самоврядування в задоволенні клопотання квартирно-експлуатаційного органу про виключення квартир (житлового приміщення) з числа службових для забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовця та членів його сімей може відбуватися лише у визначених законодавством випадках.
Аналізуючи наведені вище приписи Закону №280/97-ВР, ЖК України, Положення №37, Інструкції №380, суд апеляційної інстанції зазначає, що останні не містять такої підстави для відмови у виключенні з числа службових квартири (житлове приміщення), як відсутність разом з поданим квартирно-експлуатаційним органом клопотанням затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку.
Враховуючи наведене, доводи апелянта з посиланням на лист Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України від 27.11.2025, в якому зазначено що подання на затвердження заступнику Міністра оборони України списків надання житла для постійного проживання шляхом його виключення з числа службового здійснюється лише за умови внесення вказаних списків на розгляд Комісії з контролю та прийняття нею відповідного рішення колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на їх безпідставність.
Крім того, як слушно звернув увагу суд першої інстанції, відповідачем не враховано, що Харківським окружним адміністративним суд у рішенні від 24.02.2025 у справі №520/30587/24 та Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 24.06.2025 встановлено, що у позивача наявні всі визначені пунктом 10 Інструкції №380 умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Харківським квартирно-експлуатаційним відділом до свого звернення було додано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025, яка протиправно залишилась поза увагою.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31 березня 2015 року №1-рп/2015 вказав, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005)
Практика Верховного Суду вказує на те, що рішення суб`єкта владних повноважень, що прийняте без належних правових підстав, всупереч встановленій процедурі або без дотримання вимог Конституції та законів, визнається протиправним, оскільки це суперечить принципу верховенства права, що вимагає юридичної визначеності та правової передбачуваності.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 №547 в частині відмови виключення з числа службових двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , згідно клопотання Квартирно експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.03.2025 за вих. №583/3898 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що під час судового розгляду підтверджено факт неодноразового звернення позивача до суду, за наслідками яких судами визнавалось право позивача щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для такого виключення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови у виключенні з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки відповідача виключити таке житло з числа службових.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 25.06.2025 за вих. №583/3898, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні статті 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 по справі № 520/31654/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий