ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 р. Справа № 480/8497/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.11.2025, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 14.11.25 у справі № 480/8497/24
за позовом ОСОБА_1
до Сумської митниці
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Сумської митниці (далі за текстом також - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці щомісячної доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 01 червня 2023 по 28 червня 2024;
- стягнути з відповідача на користь позивачки 23472 грн недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за період з 01 червня 2023 по 28 червня 2024;
- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2024 по день винесення рішення судом;
- зобов`язати відповідача здійснити позивачці перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпустки у 2023 році, а також здійснити перерахунок вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату та компенсацію відпустки у 2024 році, включивши до розрахунку суми середнього заробітку доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 01 червня 2023 по 28 червня 2024;
- зобов`язати відповідача виплатити позивачці різницю між донарахованими сумами матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпусток у 2023 році та вже виплаченими сумами матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпустки у 2023 році, а також зобов`язати виплатити різницю між донарахованими сумами вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки у 2024 році та вже виплаченими сумами вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки у 2024 році.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 01червня 2023 року по 28 червня 2024 року.
Стягнуто з Сумської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 866,49 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці судовий збір у сумі 605,60 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці витрати на правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права; має місце невідповідність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні, обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на неврахування судом першої інстанції того, що ст. 108 КЗпП України визначено мінімальний розмір оплати роботи у нічний час, який не може бути нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час; наказами Сумської митниці № 1-Ф від 19.01.2023 та № 1-Ф від 08.01.2024 установлено посадовим особам митниці щомісячну доплату за роботу у нічний час у розмірі 20 % від посадового окладу. Позивачка уважає, що зі змісту вказаних наказів убачається обов`язок Сумської митниці виплачувати посадовим особам Сумської митниці щомісячну доплату за роботу у нічний час у розмірі 20 % від посадового окладу (тобто фіксована сума), а не погодинно, як помилково тлумачить свої ж накази відповідач у справі. Вказує, що позивачка у позовній заяві зазначала про недоплату при звільненні 23 472,00 грн нічних, однак вже після подання позову відповідач сплатив позивачці 7 115,00 грн (недоплаченими залишились 16 356 грн 52 коп.).
Відповідач самостійно здійснив нарахування належних, на його думку, виплат позивачці, 05.10.2024 позивачці було перераховано кошти в сумі 8 747,52 грн. Сплачені кошти складаються з нарахованої доплати за роботу в нічний час за період з червня 2023 року по червень 2024 року в сумі 7 115,48 грн, донарахованої вихідної допомоги в сумі 1244,72 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 1222,53 грн, оплату відпустки в сумі 697,23 грн та компенсації відпустки при звільненні в сумі 586,52 грн за виключенням податків та зборів.
Разом з тим, на переконання позивачки, сума недоплаченої щомісячної доплати за роботу в нічний час за спірний період складає 23 472,00 грн (після часткової сплати відповідачем - 16 356,52 грн). Обґрунтовуючи правомірність нарахування вказаної суми саме в такому розмірі, позивачка вказує на те, що розмір щомісячної доплати за роботу в нічний час, згідно з Наказом від 19.01.2023 за № 1-Ф та Наказом від 08.01.2024 за № 1-Ф, визначався у фіксованому розмірі 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин.
Також, позивачка не погоджується з рішенням суду в частині суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 866,49 грн замість 203 491,20 грн та вважає, суд першої інстанції безпідставно зменшив належні виплати.
Крім того, позивачка вважає, що протиправне ненарахування та невиплата вказаної доплати призвело до нарахування і виплати у меншому розмірі матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпустки у 2023 та 2024 роках, а також компенсації за невикористані дні відпустки у 2024 році та вихідної допомоги.
За результатами апеляційного розгляду позивачка просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 03.04.2023 по 15.07.2024 ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді державного інспектора митного посту «Конотоп» Сумської митниці.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачці щомісячної доплати за роботу в нічний час у розмірі 20% від посадового окладу в період з квітня 2023 року по липень 2024 року, а також щодо ненарахування у повному обсязі матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, вихідної допомоги, позивачка звернулася до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з червня 2023 року по червень 2024 року.
Разом з цим, суд першої інстанції зазначив про те, що керівник митного органу не уповноважений на власний розсуд визначати розмір доплати посадовій особі митного органу за роботу у нічний час. Такий розмір установлений статтею 108 Кодексу законів про працю України і складає не менше ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, а не у фіксованому розмірі - 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин, як вказує позивачка.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відповідність дій Сумської митниці щодо нарахування і виплати спірної доплати із розрахунку 20% посадового окладу за весь період коли позивачка виконувала свої посадові обов`язки у нічний час критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 23 472,00 грн недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за період з 01 червня 2023 року по 28 червня 2024 року.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зменшив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 100% розміру невиплаченої на день звільнення суми, що складає 10 866,49 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус посадових осіб митних органів, їхні повноваження, права, обов`язки та відповідальність визначені Митним кодексом України.
Відповідно до ст. 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Посадові особи, які вперше прийняті на службу до митних органів і раніше не перебували на державній службі, складають Присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Частиною 1, 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до ст. 54 Кодексу законів про працю України при роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в таких випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Статтею 108 Кодексу законів про працю України визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами за та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Аналіз наведених правових норм вказує, що посадові особи митних органів є державними службовцями, особливості оплати праці яких визначаються Кабінетом Міністрів України та здійснюється згідно із законодавством про державну службу, з урахуванням доплат, надбавок і компенсацій, передбачених Кодексом законів про працю України. Тобто, робота посадових осіб митних органів у нічний час, має оплачуватись у підвищеному розмірі, визначеному колективною угодою/договором і цей розмір не може бути меншим ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час.
Судом установлено, що під час проходження державної служби у період проходження державної служби з 03.04.2023 по 15.07.2024 позивачка займала посаду старшого державного інспектора митного посту «Конотоп» за встановленим цілодобовим режимом роботи - початок роботи о 08-00 год, закінчення роботи - о 08-00 год наступного дня, обідня перерва - з 12-00 год до 13-00 год та з 00-00 год до 01-00 год.
Відповідно до графіків чергування особового складу митного посту «Конотоп», позивачка у період проходження державної служби щомісяця здійснювала виконання своїх посадових обов`язків в тому числі і у нічний час, а саме: з 10 годин вечора до 06 години ранку.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачкою, що у період проходження державної служби ОСОБА_1 у червні 2023 року виконувала свої посадові обов`язки у нічний час протягом 176 годин; у липні - 168; у серпні - 52 годин; у вересні - 132 години; у жовтні - 168 годин; у листопаді - 186,75 годин; у грудні - 110 годин; у січні 2024 року - 146 годин; у лютому - 162 години; у березні - 168 годин; у квітні - 162 години; у травні - 176 годин; та у червні - 154 години (т. 2 а.с. 10-11).
Зі змісту Наказу № 1-Ф від 19.01.2023 судом установлено, що у 2023 році посадовим особам митниці установлювалась щомісячна доплата за роботу у нічний час у розмірі 20% посадового окладу. Так само, у 2024 році аналогічна доплата установлювалась і Наказом № 1-Ф від 08.01.2024.
Разом з цим, фактично доплата позивачці за роботу у нічний час як під час проходження державної служби на посаді головного державного інспектора митного посту «Конотоп», так і на момент звільнення, не нараховувалась і не виплачувалась. Лише після відкриття провадження у справі Сумською митницею 03.10.2024 прийнято Наказ № 54-Ф «Про виплату доплат працівникам МП «Конотоп». На виконання цього наказу відповідачем нараховані та виплачені: доплата за роботу в нічний час за період з червня 2023 року по червень 2024 року в сумі 7 115,48 грн, донарахована вихідна допомога в сумі 1244,72 грн, матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 1222,53 грн, оплата відпустки в сумі 697,23 грн та компенсація відпустки при звільненні в сумі 586,52 грн за виключенням податків та зборів.
Нарахування відповідних сум позивачці підтверджується розрахунковим листом ОСОБА_1 за жовтень 2024 року (т. 2 а.с. 15).
Підставою для нарахування і виплати спірних коштів у такому розмірі Сумська митниця визначила приписи статті 108 Кодексу законів про працю України, Наказ від 19.01.2023 за № 1-Ф та Наказ від 08.01.2024 за № 1-Ф.
Доплата за роботу в нічний час за період з червня 2023 року по червень 2024 року в сумі 7 115,48 грн розрахована відповідачем шляхом множення годинної ставки працівника на кількість нічних годин і на відсоток доплати (20%).
Разом з цим, на думку позивачки, сума недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за спірний період складає 23 472,00 грн, оскільки, як уважає позивачка, розмір щомісячної доплати за роботу у нічний час згідно з наказами від 19.01.2023 за № 1-Ф та від 08.01.2024 за № 1-Ф визначався у фіксованому розмірі - 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин.
Проте суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивачки, оскільки порядок і особливості оплати праці посадових осіб митного органу за роботу у нічний час врегульовано ст. 108 Кодексу законів про працю України, за змістом якої заробітна плата у нічний час виплачується у підвищеному розмірі, передбаченому колективним договором та не може бути меншою ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час.
Керівник митного органу не уповноважений на власний розсуд визначати розмір доплати посадовій особі митного органу за роботу в нічний час. Такий розмір установлений ст. 108 Кодексу законів про працю України і складає не менше ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час.
У протилежному випадку працівники, які відпрацювали різну кількість годин у нічний час, отримали б однакову доплату за роботу у нічний час, що суперечить принципам трудового законодавства.
Так, зокрема, частинами 1 та 2 ст. 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій Сумської митниці щодо нарахування і виплати спірної доплати із розрахунку 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, а не у фіксованому розмірі - 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин, за весь період коли позивачка виконувала свої посадові обов`язки у нічний час, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 23 472 грн (станом на час апеляційного розгляду справи 16 356,52 грн) недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за спірний період.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване застосування відповідачем приписів ч.1 ст. 54 Кодексу законів про працю України в частині зменшення тривалості робочої зміни на 1 годину на спірні правовідносини не впливають, оскільки предметом судового розгляду у цій справі є доплата за роботу у нічний час, а не дотримання роботодавцем режиму праці.
Також, ураховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпусток та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, вихідної допомоги та виплатити різницю між донарахованими сумами та фактично виплаченими, оскільки відповідачем було нараховано та виплачено позивачці різницю між виплаченою вихідною допомогою, матеріальною допомогою на оздоровлення, оплатою відпусток й компенсації відпустки при звільненні та перерахованими, у зв`язку із донарахуванням доплати за роботу в нічний час.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині стягнення з Сумської митниці на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2024 по день ухвалення рішення в сумі 10 866,49 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, за змістом указаних норм, у день звільнення ОСОБА_1 (15.07.2024), Сумська митниця зобов`язана була нарахувати і виплатити їй як доплату за роботу у нічний час, так і різницю між фактично виплаченими вихідною допомогою, матеріальною допомогою на оздоровлення, оплатою відпусток й компенсацією відпустки при звільненні та перерахованими з урахуванням доплати за роботу у нічний час.
Проте, у день звільнення вказані кошти позивачці виплачені не були, а фактична їх виплата відбулась 05.10.2024, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2024 по 05.10.2024.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За змістом довідки № 7.24-22-02-13/110 від 20.09.2024 середньоденна заробітна плата позивачки складає 1 541,60 грн, середньомісячна - 33144,40 грн. Тобто розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку, складає 90954,40 грн (строк затримки розрахунку 59 робочих днів х 1 541,60 грн). В той же час, сума недоплачених позивачці при звільненні коштів склала 10 866,49 грн, що значно менше ніж сума розрахованого середнього заробітку.
Суд ураховує те, що виключна правова проблема щодо тлумачення та застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, вирішена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що, з огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого цією статтею.
У зв`язку з цим були сформульовані нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23, і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачці такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Проте судом першої інстанції не проведено належних розрахунків, а лише зроблено висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 100% невиплаченої на день звільнення суми, що складає 10 866,49 грн.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Згідно з довідкою відповідача (т.1 а.с. 13) при звільненні позивачці виплачено 124 681,96 грн.
Отже, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 10 866,49 грн складає 8,7% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 124 681,96 грн (10 866,49 : 124 681,96 х100%).
З урахуванням принципу пропорційності 8,7% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 15.07.2024 по 05.10.2024 (90954,40 грн) складає суму 7 913,03 грн (90954,40 х 8,7%).
Разом з цим у частині визначення судом до стягнення середнього заробітку у сумі 10 866,49 грн рішення суду відповідачем не оскаржується.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за період з 15.07.2024 по 05.10.2024 у загальному розмірі 10 866,49 грн є достатньою грошовою компенсацією за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розмір якої є більш ніж справедливою сатисфакцією.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачкою у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 480/8497/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц