ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 р. Справа № 520/10799/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., повний текст складено 16.07.26 по справі № 520/10799/26
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальні відомості про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до ч.4 ст.28 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", який діяв станом на момент виключення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; стягнути судові витрати з відповідача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 11.08.2011 настав юридичний факт досягнення позивачем граничного віку перебування в запасі та військовому резерві у зв`язку з досягненням 40-річного віку. Вказує, що після виключення з військового обліку позивач перестав бути військовозобов`язаним, зокрема, не може бути призваним під час мобілізації, не зобов`язаний проходити ВЛК та оновлювати військово-облікові дані. Стверджує, що станом на 2026 рік відсутні положення, які б передбачали автоматичне поновлення особи на військовому обліку після її виключення. Звертає увагу, що суд першої інстанції фактично допустив застосування змін до законодавства, які набрали чинності після виникнення у позивача права на виключення з військового обліку, що суперечить статті 58 Конституції України та правовій позиції Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі. Посилається на правову позицію Рівненського окружного адміністративного суду, викладену у рішенні від 17.04.2026 у справі №460/4517/26, Полтавського окружного адміністративного суду, викладену у рішеннях 19.01.2026 у справі №440/15665/25, від 30.01.2026 у справі №440/16299/25, Одеського окружного адміністративного суду, викладену у рішеннях від 04.06.2025 у справі №420/60/25, від 15.10.2025 у справі №420/25299/25, від 02.02.2026 у справі №420/36383/25, Закарпатського окружного адміністративного суду, викладену у рішенні від 24.11.2025 у справі №260/3773/25.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 09.09.2005, що підтверджується відміткою у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 13.12.1991.
Як зазначив позивач, станом на 11.08.2011 він досяг граничного віку перебування у запасі другого розряду рядового складу, встановленого частиною другою статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у редакції, чинній на 11.08.2011.
28.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою, відповідно до якої просив: виключити його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі другого розряду на підставі п.4 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі); внести зміни протягом п`яти робочих днів в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку на підставі п.4 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі).
Листом від 31.03.2026 №4/471 ІНФОРМАЦІЯ_6 позивачу відмовлено у задоволенні заяви від 28.03.2026 з посиланням на те що відповідно до п.4 ч.6 ст.37 Закону (редакція від 17.01.2025) виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. Разом з тим, відповідно до статті 28 Закону військовозобов`язані, які мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу перебувають у запасі до 60 років.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних, позивач ініціював даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з набранням чинності змін до Закону №2232-XII, позивач, як громадянин України, підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
За змістом ч.1 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно ч.7 ст.1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз.1 ч.1 ст.39 Закону №2232-XII).
Згідно зі ст.37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до ст.37 Закону №2232-XII (в редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку)
взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України:
2) на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; звільнені з альтернативної (невійськової) служби; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; виключені з військового обліку Служби безпеки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.
Зняттю з військового обліку призовників та військовозобов`язаних у військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України:
2) з військового обліку військовозобов`язаних: які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; які після проходження строкової військової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу в органи внутрішніх справ, податкової міліції, в органи і підрозділи цивільного захисту, в Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України та в Державну кримінально-виконавчу службу України; які вибули на строк більше трьох місяців за межі України; в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.
Виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли.
Запас військовозобов`язаних, згідно зі ст.28 Закону №2232-XII (у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.
Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому, граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»» від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.
Водночас, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Судом встановлено, що станом на момент звернення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 28.03.2026 про внесення до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку, позивачу виповнилось 54 роки.
Однак, з набранням чинності змін до статті 28 Закону № 2232-XII від 27.03.2014 №1169-VII та від 22.07.2014 №1604-VII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Оскільки за нормами ст.28 Закону №2232-XII, чинними на дату розгляду заяви від 28.03.2026, позивач не досягнув граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років), колегія суддів доходить висновку про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_1 підстав для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення позивача з військового обліку на підставі ч.6 ст.37 Закону №2232-XII.
Щодо посилання апелянта на частину 1 статті 58 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Колегія суддів зауважує, що у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Отже, у контексті спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про правильне застосування судом приписів законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на час звернення позивача до відповідача із заявою від 28.03.2026 про виключення з військового обліку.
Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Рівненського окружного адміністративного суду, викладену у рішенні від 17.04.2026 у справі №460/4517/26, Полтавського окружного адміністративного суду, викладену у рішеннях 19.01.2026 у справі №440/15665/25, від 30.01.2026 у справі №440/16299/25, Одеського окружного адміністративного суду, викладену у рішеннях від 04.06.2025 у справі №420/60/25, від 15.10.2025 у справі №420/25299/25, від 02.02.2026 у справі №420/36383/25, Закарпатського окружного адміністративного суду, викладену у рішенні від 24.11.2025 у справі №260/3773/25, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За цим, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України відсутні.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 520/10799/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий