ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
27 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 160/26769/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року (суддя Златін С.В.) в адміністративній справі №160/26769/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до Одеської митниці, в якому просило:
- визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів від 24.06.2024 року № UA500500/2024/000342/1;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24.06.2024 року № UA500500/2024/000670.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Позивач надав до митного органу документи, які підтверджують витрати на транспортування товару до кордону України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Також позивачем було подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, в той час як відповідач подав заяву про їх зменшення.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
З матеріалів справи слідує, що 27.12.2019 року між позивачем та компанією Yiwu Pengshuo Traiding Co. Ltd (КНР) укладено зовнішньоекономічний договір № 3420-YP/CN, у відповідності до умов якого компанія Yiwu Pengshuo Traiding Co. Ltd (КНР) зобов`язувалась поставити позивачу товару згідно специфікацій та інвойсу.
У специфікації та інвойсі вказана вартість товару, найменування товару, а також умови поставки FOB Нінгбо (КНР).
Судом встановлено, що у відповідності до ч. 3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року, відповідачем запропоновано позивачу надати додаткові документи.
Документи були витребувані від позивача у зв`язку з тим, що документи надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме:
у наданих до митного оформленя документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо вартості пакування або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням;
в СMR від 19.06.2024 року зазначено перевізником визначено LLC Ekspress-Fаvoryt, але рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг виданий ТОВ "ТГЛ Україна";
у зовнішньоекономічному договорі вказано, що разом з товаром надається копія митної декларації країни відправлення, але до митного оформлення вказаних документ не надано;
у зовнішньоекономічному договорі вказано, що покупець оплачує 100% від суми специфікації протягом 20-ти днів після отримання документів, однак до митного оформлення не надано доказів оплати товару.
Про витребування додаткових документів відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.
Так консультації між позивачем та митним органом проведено у електронній формі; копії повідомлень податкового органу містяться у матеріалах справи разом із доказами їх направлення декларанту.
За вказаних обставин позивач був ознайомлений з переліком витребуваних документів.
В подальшому відповідач прийняв оскаржувані рішення у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.49 Митного кодексу України (далі МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.
Пунктом 2 частини 2 статті 52 МК України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Згідно із ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митний орган, відповідно до ч.5 ст.54 МК України має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст..53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) здійснювати коригування митної вартості товарів.
Згідно із ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Отже, вказаними нормами матеріального права визначено повноваження відповідача щодо контролю за правильністю визначення митної вартості, а також порядок та спосіб реалізації таких повноважень.
Колегія суддів зазначає, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість та необхідність витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Так, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 в справі №809/1884/16 та Верховного Суду України від 31.03.2015 в справі №21-127а15 та від 02.06.2015 в справі №21-498а15.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Стосовно доводу відповідача про те, в СMR від 19.06.2024 року зазначено перевізником визначено LLC Ekspress-Fаvoryt, але рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг виданий ТОВ "ТГЛ Україна", то суд зазначає наступне.
ТОВ "ТГЛ Україна" є експедитором, з яким позивач уклав договір, згідно умов якого ТОВ "ТГЛ Україна" зобов`язувалось здійснити підбір перевізників та укласти від свого імені з перевізниками договори на перевезення товарів.
До митного оформлення надано копію заявки на перевезення вантажу морським транспортром, яка подавалась саме ТОВ "ТГЛ Україна".
Стосовно доводу відповідача про те, що у зовнішньоекономічному договорі вказано, що разом з товаром надається копія митної декларації країни відправлення, але до митного оформлення вказаних документ не надано, то суд зазначає наступне.
Позивач разом з листом від 24.06.2024 року надав відповідачу копію митної декларації країни відправлення від 15.03.2024 року.
договорі вказано, що покупець оплачує 100% від суми специфікації протягом 20-ти днів після отримання документів, однак до митного оформлення не надано доказів оплати товару, то суд зазначає наступне.
Позивач разом з листом від 24.06.2024 року надав відповідачу копії платіжного доручення в іноземній валюті, тобто документи на оплату товару надані у повному обсязі.
Одночасно наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.
У зв`язку з чим судом першої інстанції вірно встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта
владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
На підтвердження надання позивачу правничої допомоги позивачем надано договір про надання правничої допомоги, акт, детальний опис послуг, додаткову угоду, платіжну інструкцію.
З наведених документів позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу за представництво у суді апеляційної інстанції у розмірі 7000,00 грн.
Відповідач подав заперечення щодо стягнення таких витрат, зазначаючи що вони є необґрунтованими та не співмірними.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази підтверджують факт надання позивачу правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6,7 статті 134 КАС України).
Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу, на предмет їх обґрунтованості та співмірності, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Так, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, якими позивач підтверджує вартість понесених ним витрат на професійну правничу допомогу та оцінивши у контексті критеріїв співмірності зазначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката, суд апеляційної інстанції вважає, що визначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, у розмірі 7000,00 грн. є співмірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Одеської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року - залишити без змін.
Заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу - задовольнити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00грн. (сім тисяч грн. нуль копійок).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова