Судові рішення

Постанова № 139384880 у справі № 280/1326/26 від 28.08.2026

Постанова від 28.08.2026 в адміністративній справі № 280/1326/26 (категорія «Загальнообов’язкового державного пенсійного страхування»). Суд: Третій апеляційний адміністративний суд, суддя Чабаненко С.В.

Справа№ 280/1326/26
СудТретій апеляційний адміністративний суд
СуддяЧабаненко С.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗагальнообов’язкового державного пенсійного страхування
Дата ухвалення28.08.2026
Надійшло до реєстру02.09.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/139384880

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 280/1326/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.04.2026 в адміністративній справі №280/1326/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084850005140 від 27.01.2026 про відмову у призначенні пенсії позивачці;

-зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивачки періоди з 22.08.1987 по 04.02.1993 у колгоспі ім.Кирова Токмацького району Запорізької області та призначити пенсію за віком з дати досягнення 60 річного віку - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №084850005140 від 27.01.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.08.1987 по 04.02.1993 у колгоспі ім.Кирова Токмацького району Запорізької області та призначити пенсію за віком з 13.01.2026.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позов відмовити у задоволення позовних вимог. Зазначає, що позивач не має права на зарахування періодів роботи у колгоспі.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 27.01.2026 №084850005140, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 33 роки.

Позивачка, не погодившись з не зарахуванням спірних періодів до страхового стажу та відмовою у призначенні пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У свою чергу правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.

За статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

З цього приводу суд відзначає, що статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).

Згідно з пунктом 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (підпункт 2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (підпункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (підпункт 2.4. Інструкції).

Як слідує із записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , у якій за періоди з 1987 по 1997 містяться записи про встановлений мінімум трудової участі та фактично виконаний, а відповідно відповідач мав можливість зарахувати до страхового стажу спірні періоди на підставі відомостей трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржений період, а також колегія суддів не встановила жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача. Тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Стосовно посилання відповідача на положення частини другої статті 56 Закону №1788, відповідно до якої при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, суд відзначає, що порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні положення). Відповідно до пунктів 1, 2, 5, 6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також слід відмітити, що за змістом пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 № 17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Згідно з пунктом 24 Порядку №637, для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.

З буквального тлумачення змісту наведених норми вбачається, що стаж роботи в колгоспі враховується за фактичною тривалістю за двох умов, які мають існувати одночасно: невиконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та відсутність поважних підстав такого невиконання.

Колегія суддів також наголошує, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.

Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами позивача, що подані ним документи в сукупності підтверджують стаж роботи в спірний період.

При цьому, відповідач не встановив недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом, та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.04.2026 в адміністративній справі №280/1326/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
18.05.2026 Ухвала № 136635879 без тексту Третій апеляційний адміністративний суд
18.05.2026 Ухвала № 136635878 без тексту Третій апеляційний адміністративний суд
05.05.2026 Ухвала № 136257096 без тексту Третій апеляційний адміністративний суд
02.04.2026 Рішення № 135365291 без тексту Запорізький окружний адміністративний суд
23.02.2026 Ухвала № 134278833 без тексту Запорізький окружний адміністративний суд