П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/9054/25
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В.,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, прийняте у складі суду судді Дерев`янко Л.Л. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення період з 01.01.2020 по 19.05.2023.;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №400/8320/24 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), яка полягає у не компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.01.2020 по 19.05.2023 у відповідності до рішення суду у справі №400/8320/24;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) компенсувати суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.01.2020 по 19.05.2023 у відповідності до рішення суду у справі №400/8320/24 виходячи із суми 227097,03 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 111814,20 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі № 400/8320/24. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі № 400/8320/24. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанцій норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції фактично ототожнив питання наявності у позивача матеріального права на отримання компенсації втрати частини доходів із питанням наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача. Апелянт звертає увагу, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення існувало лише нарахування відповідних сум, однак фактичної виплати грошового забезпечення не відбулося, а отже висновок суду про наявність протиправної бездіяльності є передчасним, оскільки відповідач не міг порушити обов`язок, строк виконання якого ще не настав. Апелянт також вважає, що на момент звернення до суду був відсутній не лише факт порушення прав позивача, а й сам публічно-правовий спір між сторонами щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), що сторонами визнається, а також підтверджується відомостями військового квитка позивача НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 155 від 01.06.2024 позивача звільнено з військової служби в запас.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/8320/24 від 22.11.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) задоволено частково, зокрема:
зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 до 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум:
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 до 12.11.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025 року у справі №400/8320/24 Апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі № 400/8320/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - без змін.
Військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) на підставі рішення суду зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 227097,03 грн.
Матеріали справи не містять доказів, що зазначена сума позивачу виплачена.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення, компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, середнього заробітку, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, оскільки відповідач на виконання рішень Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі № 400/8320/24 здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача, та нарахував 227097,03 грн..
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем виключно в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів переглядає судове рішення лише у цій частині.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159)
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею З Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив відповідний Порядок.
Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2023 року у справі № 400/8389/21, від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року у справі № 480/1704/19.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, суми грошового забезпечення позивача у розмірі 227097,03 грн., нараховані на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року по справі №400/8320/24, фактично не виплачені позивачеві, що не заперечується сторонами.
Враховуючи, що нараховані відповідачем позивачу суми, вчасно не виплачені, та те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми грошового забезпечення висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині є помилковим.
Аналогічні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми заборгованості нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.
У постанові від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.
Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді відповідач набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.
Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.
Виходячи з викладеного, враховуючи підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.
Встановлені Законом №2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на відповідача обов`язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості не лише суперечило б закону, а й порушувало б установлений державою механізм здійснення виплат у соціальній сфері. В умовах воєнного стану такий підхід є необхідним для дотримання справедливого балансу між інтересами особи та забезпеченням стабільності бюджетної системи країни, що є частиною питання національної безпеки.
Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №140/862/19, від 28 листопада 2023 року у справі №420/18163/21, від 11 січня 2024 року у справі №200/7529/20-а, від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19, від 14 травня 2025 року у справі №160/672/24, від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23 та від 03 грудня 2025 року у справі №520/25464/23 та від 31 березня 2026 року у справі № 420/30633/24, в яких Суд, зокрема, наголосив на передчасності вимог про нарахування та виплату компенсації до моменту фактичної виплати сум заборгованості.
За таких обставин та за умови відсутності на момент звернення до суду порушення прав позивача, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, а в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька