П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/2170/26
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Рух і обставини справи
03.03.2026р. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №142850006750 від 24.10.2025 р.;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області скасувати рішення №1400-0401-8/95764 від 14.11.2025р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком 08.03.2024 р.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу з 08.03.2024р. призначено пенсію за віком. Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 142850006750 від 24.10.2025р. відмовлено у призначені пенсії за віком у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Литовської Республіки.
Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області припинено виплату пенсії позивачу. Позивач твердив, що призначення та виплата пенсії не може пов`язуватись з такою умовою як реєстрація місця проживання.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області заперечувало проти задоволення позову. На обґрунтування вказало, що відповідно до статті 5 Угоди між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво у галузі пенсійного забезпечення, ратифікованої Законом №166/95- ВР від 16.05.1995 р., пенсійне забезпечення осіб, які постійно проживають на території однієї Договірної Сторони і переселяються на територію іншої Договірної Сторони на постійне проживання, здійснюється компетентними установами за законодавством і за рахунок коштів Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають. Отже, у зв`язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Литовську Республіку, Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області правомірно прийняло рішення № 142850006750 від 24.10.2025р. про відмову у призначені пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області надало відзив на позовну заяву, в якому вказало на необхідність звернення позивача за призначенням пенсії за місцем постійного проживання (Литовська Республіка). Згідно з правилами угоди первинна заява зазвичай подається за місцем проживання із дотриманням спеціальної процедури оформлення пенсії через країну проживання. Особа подає заяву про призначення пенсії до установи, яка займається соціальним страхуванням в Литві. Ця установа приймає заяву про призначення пенсії, заповнює міжнародний формуляр про страховий стаж і направляє пакет документів до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України розглядає питання про призначення української частини пенсії. При міжнародному призначенні пенсії, зокрема відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво у галузі пенсійного забезпечення, діє принцип, за яким кожна країна платить за стаж набутий на її території, підтвердження стажу здійснюється через обмін формулярами між компетентними установами держав. У матеріалах електронної пенсійної справи відсутній формуляр Литовської Республіки.
Миколаївський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково рішенням від 04.05.2026 р.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №142850006750 від 24.10.2025р. та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №1400-0401-8/95764 від 14.11.2025р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком 29.04.2024р. з урахуванням висновків рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 10.06.2026р.
З 03 серпня 2026р. по 28 серпня 2026р. судді, які входять до колегії суддів, що розглядає цю справу, перебували у щорічній відпустці.
Обставини справи
01.04.2024р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
08.04.2024 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності прийняло рішення №142850006750 про відмову у призначенні пенсії за віком на підставі заяви від 01.04.2024р. у зв`язку з відсутністю документів про місце реєстрації особи на території України. У паспорті заявника НОМЕР_1 на 12 сторінці зазначено факт зняття з реєстрації місця проживання від 28.12.2022р., а на 13 сторінці затверджено факт виїзду на постійне місце проживання в Литву від 22.09.2020р.
29.04.2024р. позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058, зазначивши в заяві задеклароване/зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , та фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . До заяви додано довідку про склад сім`ї від 29.03.2024р., видану квартальним комітетом №32 м. Первомайська Миколаївської області, в якій зазначено адресу про місце проживання заявника: АДРЕСА_3 .
07.05.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення №142850006750 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 з 08.03.2024р. за заявою від 29.04.2024р.
У подальшому при відпрацюванні рекомендацій Міністерства фінансів України щодо пенсійних виплат, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виявило пенсійну справу позивача, по якій в рекомендації зазначена невідповідність: «За даними Державної міграційної служби України особа, якій призначено пенсію, оформила документи для виїзду за кордон на постійне проживання, а саме: країна Литва, дата рішення про виїзд на ПМП 22.09.2020р. З`ясовано, що станом на дату звернення за призначенням пенсії (29.04.2024р.) інформація щодо зняття з реєстрації місця проживання від 28.12.2020р. та факт виїзду на постійне місце проживання до Литви 22.09.2020р. є актуальною. Згідно з довідкою про задеклароване місце проживання особи від 17.04.2024р. №2024-47783-PD-47, виданою Каунаською районною міською адміністрацією, позивач 18.03.2021р. задекларував місце проживання на території Литви».
У зв`язку з цим Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області листом від 07.10.2025р. повідомило Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області про необхідність перегляду рішення №142850006750 від 07.05.2024р. про призначення позивачу пенсії за віком.
24.10.2025р. Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області прийняло рішення №142850006750 про відмову у призначені пенсії за віком у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання в Литовську Республіку.
На підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області №142850006750 від 24.10.2025р. Головне управління Пенсійного фонду в Миколаївській області прийняло рішення №1400-03079/84124 від 14.11.2025р. про припинення виплати пенсії.
Вважаючи протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області про відмову у призначені пенсії та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Оцінка суду першої інстанції
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, за яким право особи на призначення пенсії не може ставитись в залежність від зареєстрованого місця проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Доводи апеляційної скарги
На обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - також скаржник) наводить доводи, які за суттю та змістом відповідають відзиву на позовну заяву.
Позиція позивача та другого відповідача у справі на заявлену апеляційну скаргу
Позивач та Головне управлінням Пенсійного фонду в Миколаївській області, належно повідомлені про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції
За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України).
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом(частина третя статті 46 Конституції України).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону №1058-IV).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору Україні (частина друга статті 4 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Закон №1058-IV регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (частина перша статті 5 Закону №1058-IV).
Виключно Законом №1058-IV визначаються:
принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;
коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню;
види пенсійних виплат;
умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;
пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;
мінімальний розмір пенсії за віком;
порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням;
порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування;
організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування (частина друга статті 5 Закону №1058-IV).
Призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом (частина перша статті 44 Закону №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи (частина друга статті 44 Закону №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (частина третя статті 44 Закону №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 47 Закону №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України Рішенням від 07.10.2009р. №25-рп/2009 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009р. №25-рп/2009 положення Закону №1058-IV, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вирішальною підставою для прийняття рішення про невідповідність Конституції України (неконституційність) стало те, що оспорюваними нормами Закону №1058-IV конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами (абзац перший пункту 3.3. мотивувальної частини Рішення від 07.10.2009р. №25-рп/2009).
Разом з тим Конституційний Суд України зазначив, що визнання оспорюваних положень Закону №1058-IV неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами (абзац третій пункту 3.3. мотивувальної частини Рішення від 07.10.2009р. №25-рп/2009).
Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України).
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (частина друга статті 9 Конституції України).
Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (стаття 18 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України від 29.06.2004р. №1906-IV «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 29.06.2004р. №1906-IV «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону України від 29.06.2004р. № 1906-IV «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
23 квітня 2001 р. Україна та Литовська Республіка підписали Договір про соціальне забезпечення.
10 січня 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України №2928-III, яким ратифікувала Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, підписаний 23 квітня 2001 р. в м. Вільнюсі (далі - Договір про соціальне забезпечення). 08 лютого 2002 р. Договір про соціальне забезпечення набрав для України чинності.
08 грудня 2017 р. Україною та Литовською Республікою підписано Угоду про внесення змін і доповнень до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення.
18 липня 2022р. Верховна Рада України прийняла Закон України №2400-IX, яким ратифікувала Угоду між Україною та Литовською Республікою про внесення змін і доповнень до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, вчинену 8 грудня 2017р. в м. Вільнюсі (далі - Угода про внесення змін і доповнень). 29 вересня 2022р. Угода про внесення змін і доповнень набрала для України чинності.
Відповідно до пункту 2 статті 5 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, якщо Договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї Сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої Сторони.
Згідно з пунктом 1 статті 13 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, при встановленні права на пенсію, обумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї Сторони з метою підсумовування цього стажу за необхідності враховує періоди страхування, накопичені згідно із законодавством іншої Сторони, та періоди радянського стажу, які згідно з цим Договором зараховує компетентна установа іншої Сторони, за умови, що цей стаж не збігається повністю або частково у часі
Відповідно до пункту 2 статті 13 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, якщо законодавство однієї Сторони обумовлює призначення пенсій за страховий (трудовий) стаж, накопичений за відповідною професією або на відповідній роботі, то при визначенні права на такі пенсії за необхідності зараховується страховий (трудовий) стаж, накопичений відповідно до законодавства іншої Сторони, та радянський стаж, зарахований компетентним органом іншої Сторони відповідно до чинного Договору, накопичений за відповідною професією або на відповідній роботі
Згідно з пунктом 1 статті 15 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, у разі застосування положень статті 13 цього Договору компетентна установа кожної зі Сторін розраховує розмір пенсії та виплачує її тільки за страховий (трудовий) стаж, накопичений відповідно до законодавства, що застосовується цією компетентною установою, а також за радянський стаж, зарахований відповідно до пунктів 2,3 цієї статті, крім випадків, визначених у статті 16 цього Договору.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, радянський стаж зараховується і пенсія за цей стаж призначається особі компетентною установою тієї Сторони, на території якої накопичено більший страховий (трудовий) стаж. При однаковій тривалості страхового (трудового) стажу, накопиченого на території Сторін, радянський стаж зараховує компетентна установа тієї Сторони, в якій особа була застрахована в останній раз.
Згідно з пунктом 3 статті 15 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, у разі призначення особі пенсії іншого виду або перегляду розміру пенсії при поданні додаткових документів про страховий (трудовий) стаж, накопичений на території Сторін, або про радянський стаж, а також в інших випадках, передбачених законодавством Сторін, компетентна установа, що зараховує радянський стаж, не змінюється
Відповідно до статті 18 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, якщо особа, що отримує пенсію одного виду на підставі законодавства обох Сторін, набуває право на пенсію іншого виду відповідно до законодавства тільки однієї Сторони та, згідно із її заявою, переводиться на цю пенсію, то компетентна установа іншої Сторони продовжує виплачувати раніш призначений вид пенсії.
Як встановив суд першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, при визначенні підстави рішення про відмову у призначенні пенсії №142850006750 від 24.10.2025р. зазначено: «… відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання в Республіку Литву».
Як встановив суд першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, при визначенні підстави рішення про припинення виплати пенсії №1400-0401-8/95764 від 14.11.2025р. зазначено: «Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.04.2024 заявнику було відмовлено в призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю документів про місце реєстрації на території України. За даними паспорта ОСОБА_1 зазначено факт зняття з реєстрації місця проживання і факт виїзду на постійне місце проживання до Литви від 22.09.2020.
29.04.2024р. ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Станом на дату звернення інформація щодо зняття з реєстрації місця проживання від 28.12.2022 і факт виїзду на постійне місце проживання до Литви залишались актуальними».
У листі №374-26708/А-02/8-1400/26 від 05.01.2026р. Головного правління Пенсійного фонду у Миколаївській області зазначено:
«При відпрацюванні інформації, які надані Міністерством фінансів України щодо пенсійних виплат, наявна інформація Державної міграційної служби України, що Ви оформили документи для виїзду за кордон на постійне проживання», а саме, країна Литва, дата рішення про виїзд на постійне проживання - 22.09.2020.
Враховуючи викладені обставини та вимоги статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Вам припинено виплату пенсії рішення від 14.11.2025 №1400-0401-8/95764».
Суд у складі колегії суддів зазначає у цьому зв`язку, що припинення виплати пенсії через виїзд позивача на постійне місце проживання до Литовської Республіки є протиправним.
Конституційний Суд України Рішенням від 07.10.2009р. №25-рп/2009 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV.
Визнання вказаних положень Закону №1058-IV неконституційними, як зазначив Конституційний Суд України, має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами (абзац третій пункту 3.3. мотивувальної частини Рішення від 07.10.2009р. №25-рп/2009).
З огляду на це суд у складі колегії суддів наголошує на пункті 2 статті 5 Договору про соціальне забезпечення, з урахуванням Угоди про внесення змін і доповнень, за яким якщо Договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї Сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої Сторони.
Суд у складі колегії суддів зазначає також, що право позивача на пенсію, призначену у встановленому порядку уповноваженим органом держави, не може бути обмежене у зв`язку з його виїздом на постійне місце проживання до Литовської Республіки та зумовленої цим відсутності зареєстрованого місця проживання позивача в Україні.
Принагідно суд у складі колегії суддів вказує, що згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, скаржник наділений повноваженням вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, але у жодному разі не повноважений покладати ці обов`язки на позивача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - відмовити, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 р. у справі № 400/2170/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.
Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Д.С.Терлецький
Суддя: Н.В.Вербицька
Суддя: О.О.Димерлій