П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/11072/25
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, прийняте у складі суду судді Біоносенка В. В. в місті Миколаїв, по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення №092750003107 від 01.08.2025, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому позивач просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 092750003107 від 01.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 25.07.2025 р., врахувавши до страхового стажу періоди з 25.04.1985 р. по 16.07.2001 р. та з 07.05.2001 р. по 16.07.2001 р.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення №092750003107 від 01.08.2025, зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області є неналежним відповідачем у розумінні ст. 2, 5, 48 КАС України за відсутності оскаржуваних дій чи рішень з його боку, а рішення про відмову у призначенні пенсії ухвалено ГУ ПФУ в Миколаївській області за принципом екстериторіальності через відсутність у позивачки необхідного 15-річного страхового стажу за ч. 3 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що зумовлено розбіжністю дати народження на титульному аркуші трудової книжки з паспортними даними (Інструкція № 162, Порядок № 637), а також відсутністю даних у реєстрі застрахованих осіб за період з 07.05.2001 по 16.07.2001 (ст. 20-22, 24 Закону).
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 25.07.2025 звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058- IV (далі - Закон № 1058).
Рішенням Головного управління ПФУ в Миколаївській області № 092750003107 від 01.08.2025 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років. Страховий стаж обраховано - 12 років 10 місяців 04 дні, не зарахувавши при цьому періоди її роботи: з квітня 1985 року по липень 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.01.1983, оскільки на титульному аркуші трудової книжки зазначено дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; з 07.05.2001 р. по 16.07.2001 р., оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини.
Не погоджуючись з цим, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 01.08.2025 № 092750003107 є протиправним, оскільки помилка в даті народження на титульному аркуші трудової книжки та відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб за період з 07.05.2001 по 16.07.2001 не позбавляють позивачку права на зарахування стажу з 25.04.1985 по 16.07.2001 (ст. 46 Конституції України, ст. 56 Закону № 1788-XII, ст. 20, 24 Закону № 1058-IV, Порядок № 637), що підтверджує наявність понад 15 років страхового стажу для призначення пенсії за ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.
Відповідно до пп. 1.8., 1.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Так, відповідно до приписів статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Колегія суддів звертає увагу на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі № 341/1132/17 дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у реалізації конституційного права позивача на соціальний захист. До того ж, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Тобто, аналізуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує, що технічні помилки або формальні неточності, допущені особою, відповідальною за ведення кадрової документації на підприємстві, не є свідченням недостовірності відомостей про періоди трудової діяльності позивача. Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Колегія суддів також зазначає, що після набрання чинності з 01 квітня 1972 року КЗпП в 1973-1975, 06 вересня 1973 року було прийнято спільну постанову № 656 Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки працівників та службовців». Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 г. № 162 була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях. 21 квітня 1975 року було прийнято постанову № 310 Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників».
Відтак, особи, що працювали в колгоспах, мали свій окремий вид трудової книжки - трудову книжку колгоспника.
Відповідно до п.п. 1,2,5 Постанови Ради Міністрів СССР «Про трудові книжки колгоспників» від 21 квітня 1975 року № 31, Трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
В трудову книжку колгоспника, зокрема, вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження; освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі, прийом в члени колгоспу припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудового внеску в суспільному господарстві, його виконання; відомості про нагороди та заохочення, та інші.
Відповідно до вимог вказаної Постанови відомості про трудову участь, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудового внеску в суспільному господарстві, його виконання вносяться до трудової книжки колгоспника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Дослідивши надану позивачкою трудову книжку колгоспника НОМЕР_1 від 15.01.1983 року, колегія суддів встановила, що у зазначеному документі містяться послідовні, належним чином оформлені записи про прийняття ОСОБА_1 у члени колгоспу та її роботу в період з 25.04.1985 року по 16.07.2001 року. Вказані записи завірені підписами уповноважених осіб та скріплені відбитками печатки підприємства, не мають виправлень, подчисток чи інших істотних дефектів, які б викликали обґрунтований сумнів щодо їх достовірності.
Наявність розбіжності у даті народження позивачки, зазначеній на титульному аркуші трудової книжки (« 24.01.1960» замість « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), має характер технічної описки, допущеної відповідальною особою під час первинного оформлення документа. Враховуючи, що прізвище, ім`я та по батькові позивачки повністю відповідають даним паспорта громадянина України, колегія суддів вважає, що сам по собі дефект оформлення титульного аркуша трудової книжки не спростовує факт належності цього документа ОСОБА_1 та не може слугувати підставою для позбавлення особи права на зарахування трудового стажу.
Щодо неврахування періоду роботи з 07.05.2001 року по 16.07.2001 року з підстав відсутності відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, колегія суддів зазначає таке.
Так, частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У силу приписів ч.1 ст.15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Відповідно до п.1 ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.
Згідно із ч.2 ст.20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
За приписами ч.6 ст.20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17.
Відповідно до п.1 ст.12-1 Закону №2464-VI, Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У частині 2 статті 20 Закону №2464-VI зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі ті, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.
Аналізуючи все вищевикладене, апеляційний суд зауважує, що враховуючи, що заповнення трудової книжки є первинним доказом стажу за періоди до набрання чинності Законом № 1058-IV, невиконання роботодавцем обов`язку щодо подання персоніфікованих відомостей чи сплати страхових внесків не може перекладати негативні наслідки на працівника та обмежувати його право на пенсійне забезпечення.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області безпідставно та необґрунтовано не зарахувало відповідні періоди трудової діяльності до страхового стажу позивачки, адже, як вже було зазначено раніше, недотримання правил заповнення трудової книжки роботодавцем або відсутність інформації про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб за наявності належно оформленого первинного документа, а саме - трудової книжки, не може бути підставою для обмеження права громадян на соціальний захист та позбавлення права на отримання пенсії.
Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність первинних документів, що підтверджують нараховану заробітну плату за спірний період, колегія суддів зазначає таке.
Як було зазначено раніше, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Надання первинних документів про виплату заробітної плати (особових рахунків, відомостей на видачу заробітної плати тощо) передбачено нормами законодавства для підтвердження розміру заробітного доходу при обчисленні пенсії, або ж у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи, чи містяться виправлення або недоліки щодо окремих періодів роботи.
Оскільки в матеріалах справи наявна належним чином оформлена трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 від 15.01.1983 року, яка містить послідовні записи про роботу позивачки за спірний період, а питання зарахування цього періоду стосується саме підтвердження наявності страхового стажу для виникнення права на призначення пенсії за віком відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV, неподання первинних документів щодо заробітної плати за наявності основного документа про трудову діяльність (трудової книжки) не може слугувати підставою для неврахування спірного трудового стажу та відмови у призначенні пенсії.
Щодо доводів апелянта про статус Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як неналежного відповідача, колегія суддів підтримує такі доводи апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.
Так, на виконання вимог ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22).
У подальшому, постановою Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 до Порядку №22-1 внесено зміни (зазначені зміни набрали чинності 30.03.2021).
Відповідно до п. 1.1 розд. 1 «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку 22-1 (у вказаній редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 4.1 розд. IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Положеннями абз. 2 - 3 п. 4.3 розд. IV Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 розд. IV Порядку № 22-1 після призначення/перерахунку пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, починаючи з 01.04.2021 на законодавчому рівні закріплено, що органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У межах даної справи, як було встановлено судом апеляційної інстанції, опрацювання заяви позивача здійснено за принципом екстериторіальності, що відповідало діючому на той час порядку приймання та розгляду таких заяв органами Пенсійного фонду України. Органом, відповідальним за розгляд по суті вказаної заяви та прийняття рішення за нею, був визначений Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, який і є належним відповідачем у межах даної справи.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року по справі № 320/10744/21, та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
До того ж, колегія суддів зауважує, що проживання/перебування позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, не може бути підставою для зобов`язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним є фактор визначення органу, яким було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.
Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте помилково задоволено позовні вимоги зобов`язального характеру, заявлені до неналежного відповідача, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення суду у відповідній редакції, а в іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення №092750003107 від 01.08.2025, зобов`язання вчинити певні дії - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу період з 25.04.1985 по 16.07.2001 згідно записів в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 15.01.1983 та призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком з 25.07.2025 року.»
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька