ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/41799/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Златіна С.В., Карпушової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області, у якому просить:
- визнати протиправним рішення від 19.02.2024 №263040013564 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу через неврахування до страхового стажу періодів трудової діяльності згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.07.1982, а саме: з 11.05.1994 по 15.08.1999, з 10.09.2001 по 31.12.2003, з 01.01.204 по 26.09.2007;
- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити зарахування до страхового стажу всіх періодів трудової діяльності позивача згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.07.1982, а саме: з 11.05.1994 по 15.08.1999, з 10.09.2001 по 31.12.2003, з 01.01.204 по 26.09.2007, та призначити пенсію з 12.02.2024 за віком позивачу, починаючи з дати за 6 місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та наявністю необхідного страхового стажу. Стверджує, що пенсійний орган протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу, не зарахувавши до такого періоди роботи в російській федерації з 11.05.1994 по 15.08.1999, а також з 10.09.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 26.09.2007, які підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1982.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.02.2024 №263040013564.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.07.1982, з 11.05.1994 по 15.08.1999, з 10.09.2001 по 26.09.2007.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати призначити позивачу пенсію за віком з 27.02.2024 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області подано апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано: період в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1982 з 11.05.1994 по 15.08.1999, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року; період роботи з 10.09.2001 по 31.12.2003, оскільки записи не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб ( відсутня сплата); період роботи з 01.01.2004 по 26.09.2007, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Апелянт наголошує, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії був відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.
Апелянт серед іншого вказує на те, що повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії наділені виключно Головні управління, а тому зазначення конкретних дій та покладення судом зобов`язання щодо призначення пенсії є виходом за межі повноважень суду, судових рішень.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 та від 04.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
У строк, установлений судом, письмового відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Як вбачається з фактичних обставин справи, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.07.1982, ОСОБА_1 у період з 11.05.1994 по 30.08.1995 працював комірником на складі в ТОВ «Авіаінструмент».
У період з 10.09.2001 по 26.09.2007 позивач працював менеджером по роботі з персоналом в ТОВ «Лео-Мар».
Позивач 12.02.2024 звернувся із заявою до Головного управління ПФУ в м. Києві про призначення йому пенсії за віком.
Заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності.
За наслідками розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 19.02.2024 №263040013564 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідач у вказаному рішення зазначив, що до до трудового стажу не зарахований період роботи:
- в рф згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.07.1982 з 11.05.1994 по 15.08.1999, оскільки рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1993;
- з 10.09.2001 по 31.12.2003, оскільки записи у трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб (відсутня сплата);
- з 01.01.2004 по 26.09.2007, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків.
В означеному рішенні вказано про наявність у позивача страхового стажу 24 роки 07 місяців 24 дні.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Спірним у даній справі, зокрема є питання про зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території рф.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним Фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка до 01 січня 2004 року. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №470/836/17.
Судом першої інстанції встановлено, і з цим погоджується колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15.07.1982, позивач у період з 11.05.1994 по 30.08.1995 працював комірником на складі в ТОВ «Авіаінструмент» на території російської федерації. У період з 10.09.2001 по 26.09.2007 позивач працював менеджером по роботі з персоналом в ТОВ «Лео-Мар».
Щодо доводів апеляційної скарги, що з січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та з 19.06.2023 припинена для України дія Угоди від 13.03.1992, колегія суддів зазначає наступне.
Стосовно таких тверджень слід вказати, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Статтею 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в рф. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Ця постанова набрала чинності 02.12.2022.
Проте, у статті 13 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що кожен учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється по спливу 6-місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цього Угоди не втрачають своєї сили і у разі її виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони мешкають.
Отже, на спірний періоди роботи позивача з 11.05.1994 по 15.08.1999 поширювалась дія Угоди від 13.03.1992, яка була чинною у цей період, оскільки, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Окрім того, незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22.
З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 11.05.1994 по 15.08.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1982, з огляду на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є безпідставними, оскільки під час роботи позивача в російській федерації вказана Угода була обов`язкова для України як держави-учасниці.
Водночас вихід російської федерації з даної Угоди, жодним чином не впливає на зобов`язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №711/10426/16-а, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Щодо періодів роботи позивача з 10.09.2001 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 26.09.2007, Головне управління ПФУ у Вінницькій області в апеляційній скарзі зазначає, що відсутні підстави для їх зарахування до страхового стажу, оскільки записи не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб (відсутня сплата), відсутні відомості про сплату страхових внесків.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що записами у трудовій книжці позивача в повному обсязі підтверджується його робота в період з 10.09.2001 по 26.09.2007 - менеджером по роботі з персоналом в ТОВ «Лео-Мар».
Відповідні записи скріплені підписом уповноваженої особи, печаткою підприємства та містять інформацію про відповідні накази, на підставі яких їх було зроблено.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок нарахування та сплати страхових внесків, а також відповідальність за їх несвоєчасну або неповну сплату закон покладає на страхувальника, а не на застраховану особу. Несплата страхувальником страхових внесків не спростовує самого факту виконання застрахованою особою роботи і не може позбавляти її права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу.
У постанові від 08.10.2025 у справі № 400/2492/24 Верховний Суд зазначив: «позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21. А отже, факт несплати внесків за підтверджений трудовою книжкою період роботи позивача в ТОВ «Лео-Мар» не міг бути підставою для відмови у зарахуванні цього періоду до страхового стажу.
Більше того, нормами статті 106 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний період роботи позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про відмову в призначенні позивачу пенсії від 19.02.2024 №263040013564 є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується доводів апеляційної скарги про втручання суду в дискреційні повноваження Головного управління, то вони є помилковими.
Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області неправомірно відмовило у призначенні пенсії, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально та позивачем дотримано всі необхідні умови щодо його реалізації, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Як слідує з аналізу положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому, перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Задоволення вимог щодо зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи, а за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії дозволить ефективно відновити порушені права позивача та не буде становити втручання у дискреційні повноваження відповідача.
Якщо дискреція органу передбачає лише два варіанти поведінки, і за наявних обставин доведено та встановлено судом, що "відмова" була незаконною, то зобов`язання судом органу державної влади задовольнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде заміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб`єкта, законності та справедливості загалом, як це передбачено Конституцією та Кодексом адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 прийнято відповідно до вимог законодавства, а доводи Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №320/41799/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не підлягає подальшому оскарженню.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді С.В.Златін
О.В.Карпушова