ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/52175/24 Головуючий у 1 інстанції: Білоноженко М.А.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягають у відмові здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням періодів роботи на посаді актриси в Житомирському академічному обласному театрі ляльок з 21.11.1985 по 24.10.2005 та на посаді актриси 1 категорії в Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра з 01.11.2005 по 30.09.2009 до спеціального педагогічного стажу, який дає право на отримання пенсії за вислугу років;
- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням періодів роботи на посаді актриси в Житомирському академічному обласному театрі ляльок з 21.11.1985 по 24.10.2005 та на посаді актриси 1 категорії в Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра з 01.11.2005 по 30.09.2009 до спеціального стажу, який дає право на отримання пенсії за вислугу років.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.06.2024 №262440023451 про відмову у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2024 та прийняти рішення про призначення їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із врахуванням періодів роботи на посаді актриси в Житомирському академічному обласному театрі ляльок з 21.11.1985 по 24.10.2005 та на посаді актриси 1 категорії в Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра з 01.11.2005 по 30.09.2009, який дає право на отримання пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, куди, відповідно до пункту 4.10 Порядку № 22-1, передано її електронну пенсійну справу, у зв`язку з чим, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не має доступу до такої справи та можливості повторно розглянути заяву позивача і виконати рішення суду. Крім того, апелянт наголошує, що право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю необхідного страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, та дотриманням інших умов, визначених пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Водночас, за розрахунком відповідача, страховий стаж ОСОБА_1 , який дає право на виплату зазначеної грошової допомоги, становить лише 14 років 06 місяців 00 днів. При цьому, до такого стажу не зараховано періоди роботи позивача з 21.11.1985 по 24.10.2005 у Житомирському академічному обласному театрі ляльок та з 01.11.2005 по 30.09.2009 у Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра на посаді актриси, оскільки, посада «актриса» відсутня у Переліку посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 14.06.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про виплат їй десяти місячних пенсій, як педагогічному працівнику.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за правилами екстериторіальності за результатами розгляду вищезазначеної заяви ОСОБА_1 прийняло рішення від 21.06.2024 №262440023451, яким відмовлено у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення регулюються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а порядок обчислення стажу, який дає право на її призначення, та механізм виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів за наявності відповідного стажу творчої діяльності за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 затверджено Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років. Згідно з пунктом 2 зазначеного Переліку до таких осіб, за наявності стажу творчої діяльності на відповідних посадах не менше 25 років, належать, зокрема, артисти-ляльководи в театрах ляльок і цирках. Редакція Переліку від 20 березня 2018 року була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Механізм обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, визначено Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191.
Згідно до пункту 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону № 1788-XII та які передбачені відповідними переліками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 4 цього Порядку такий страховий стаж враховується в календарному обчисленні, при цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-XII.
За змістом пункту 5 Порядку № 1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку працювали у державних або комунальних закладах та установах на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-XII, мають відповідний страховий стаж - для чоловіків 35 років, для жінок 30 років - та до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку, підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту 3 цього Порядку у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються також інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію за вислугу років, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, у яких зазначаються, зокрема, періоди роботи, професія або посада, характер виконуваної роботи та первинні документи, на підставі яких видано відповідну довідку.
Водночас частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено право органів Пенсійного фонду України вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21 червня 2024 року № 262440023451 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Підставою для прийняття зазначеного рішення стало неврахування до відповідного страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 21 листопада 1985 року по 24 жовтня 2005 року у Житомирському академічному обласному театрі ляльок та з 01 листопада 2005 року по 30 вересня 2009 року у Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра. У документах про трудову діяльність у зазначені періоди посада позивача визначена як «актриса» та «актриса 1 категорії».
Відмовляючи у зарахуванні вказаних періодів, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виходило з того, що посада «актриса» не передбачена Переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583. Унаслідок цього, відповідач визначив страховий стаж ОСОБА_1 , що дає право на виплату спірної грошової допомоги, тривалістю 14 років 06 місяців 00 днів та дійшов висновку про відсутність необхідного для жінок 30-річного страхового стажу.
Таким чином, для вирішення цієї справи необхідно встановити, чи є зазначення у документах про трудову діяльність ОСОБА_1 найменування посад «актриса» та «актриса 1 категорії» достатньою правовою підставою для неврахування періодів її роботи у театрах ляльок до страхового стажу, що дає право на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, виникає за одночасної наявності сукупності визначених законом умов.
Зокрема, особі має бути призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV, до її призначення така особа не повинна отримувати будь-яку пенсію, на день досягнення пенсійного віку вона повинна працювати у закладі чи установі державної або комунальної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-XII, а страховий стаж на таких посадах має становити для жінок не менше 30 років.
При цьому, до страхового стажу, що визначає право на отримання зазначеної грошової допомоги, зараховуються саме періоди роботи у державних та комунальних закладах і установах на посадах, передбачених відповідними переліками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Щодо артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів таким нормативним актом є Перелік, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583, пунктом 2 якого до посад, що дають право на пенсію за вислугу років за наявності стажу творчої діяльності не менше 25 років, віднесено, зокрема, артистів-ляльководів у театрах ляльок і цирках.
Отже, визначальним для зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, який надає право на отримання грошової допомоги, є встановлення факту роботи особи у державному або комунальному закладі та фактичного виконання нею роботи на посаді, яка за своїм змістом і характером відповідає посаді, передбаченій Переліком № 583. Саме формальне найменування посади у трудових документах не може оцінюватися відокремлено від характеру виконуваної роботи та виду закладу, в якому така робота здійснювалася.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 21 листопада 1985 року по 24 жовтня 2005 року працювала у Житомирському академічному обласному театрі ляльок, а з 01 листопада 2005 року по 30 вересня 2009 року - у Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра. У документах про трудову діяльність у зазначені періоди найменування займаних позивачем посад визначено як «актриса» та «актриса 1 категорії».
При цьому, сам факт роботи ОСОБА_1 у вказаних закладах культури та тривалість відповідних періодів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не заперечу`ться. Підставою для неврахування цих періодів до страхового стажу, який дає право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, визначено виключно те, що посада «актриса» не зазначена у Переліку № 583.
Водночас, Переліком № 583 серед посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, передбачено, зокрема, артистів-ляльководів у театрах ляльок і цирках.
Таким чином, у цій справі відсутній спір щодо самого факту роботи ОСОБА_1 у театрах ляльок, тоді як розбіжність стосується виключно найменування займаних нею посад у трудових документах та їх відповідності посаді «артист-ляльковод», передбаченій Переліком № 583.
Оцінюючи наведені обставини у сукупності, колегія суддів вважає, що сам по собі факт зазначення у трудових документах ОСОБА_1 найменування посади «актриса» та «актриса 1 категорії», а не «артист-ляльковод», не є достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача спеціального стажу за відповідні періоди роботи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23 зазначив, що визначальним для вирішення питання про зарахування відповідного періоду до стажу є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не формальне дотримання вимог щодо оформлення документів про трудову діяльність. При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями витребовувати необхідні документи та перевіряти достовірність відомостей щодо умов і характеру праці особи, а тому негативні наслідки неповноти або неточності таких відомостей не можуть автоматично покладатися на особу без здійснення органом пенсійного забезпечення належної перевірки.
Так, у даній справі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не заперечувало факту та тривалості роботи ОСОБА_1 у Житомирському академічному обласному театрі ляльок та Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра, однак, відмовило у зарахуванні відповідних періодів виключно з огляду на те, що найменування посади «актриса» відсутнє у Переліку № 583.
Водночас, матеріали справи не свідчать про те, що відповідач встановлював фактичний характер виконуваної ОСОБА_1 роботи, перевіряв зміст її посадових обов`язків, витребовував від відповідних театрів або архівних установ посадові інструкції, накази, штатні розписи, уточнюючі довідки чи інші первинні документи, які могли б підтвердити або спростувати виконання позивачем роботи, що за своїм характером відповідає роботі артиста-ляльковода.
За таких обставин, висновок відповідача про неможливість зарахування спірних періодів до страхового стажу виключно з огляду на буквальну невідповідність найменування посади у трудових документах найменуванню, наведеному у Переліку № 583, є передчасним та ґрунтується на формальному підході до оцінки документів про трудову діяльність позивача.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що оформлення трудових відносин, визначення найменування посад відповідно до штатного розпису та внесення відповідних записів до трудової книжки здійснюються роботодавцем, тоді як працівник не наділений повноваженнями щодо формування змісту таких записів чи приведення найменування займаної посади у відповідність до переліків, які застосовуються під час вирішення питання про пенсійне забезпечення.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що неналежне ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи права на врахування відповідного періоду роботи до стажу, а працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення роботодавцем документів про його трудову діяльність.
Аналогічний підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 та від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23.
У спірних правовідносинах відповідач не ставить під сумнів достовірність відомостей про роботу ОСОБА_1 у відповідні періоди саме у театрах ляльок, а також не посилається на недостовірність записів у документах про її трудову діяльність. Причиною неврахування відповідних періодів стало виключно зазначення у таких документах найменування посад «актриса» та «актриса 1 категорії» замість найменування «артист-ляльковод», передбаченого Переліком № 583.
З огляду на викладене, покладення на ОСОБА_1 негативних наслідків, пов`язаних виключно з формулюванням роботодавцем найменування займаної нею посади у кадрових документах, без встановлення фактичного характеру виконуваної роботи, не відповідає завданню пенсійного законодавства та призводить до надмірно формального вирішення питання про наявність у позивача відповідного страхового стажу.
Крім того, колегія суддів враховує, що законодавством на органи Пенсійного фонду України покладено обов`язок не лише формально оцінювати подані особою документи, а й у разі необхідності вживати заходів для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про наявність права на пенсійне забезпечення.
Так, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію. Крім того, Порядком № 22-1 передбачено сприяння особі в одержанні документів, необхідних для призначення пенсії.
У постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що за наявності сумнівів щодо відомостей, необхідних для підтвердження спеціального стажу, орган Пенсійного фонду не позбавлений можливості здійснити їх перевірку та витребувати відповідні документи, а тому покладення негативних наслідків неповноти документального підтвердження виключно на особу без використання наданих законом повноважень є необґрунтованим.
Водночас, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21 червня 2024 року № 262440023451 не вбачається, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 відповідач вживав заходів для з`ясування фактичного характеру виконуваної нею роботи у спірні періоди, звертався до відповідних театрів, їх правонаступників чи архівних установ з метою отримання уточнюючих довідок, посадових інструкцій, наказів, штатних розписів або інших первинних документів, які могли б підтвердити характер виконуваної позивачем роботи. Натомість, підставою для відмови стало виключно те, що посада «актриса» не передбачена Переліком № 583.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач, не з`ясувавши належним чином фактичний характер роботи ОСОБА_1 та не використавши передбачені законом повноваження для перевірки відповідних відомостей, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу, що дає право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21 червня 2024 року № 262440023451 в частині неврахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Матеріали справи свідчать, що у спірні періоди ОСОБА_1 працювала саме у театрах ляльок на посадах «актриса» та «актриса 1 категорії», тоді як відповідач не встановив та не довів, що характер фактично виконуваної нею роботи не відповідав діяльності артиста-ляльковода, передбаченій Переліком № 583. Відмова у зарахуванні цих періодів ґрунтується виключно на формальній невідповідності найменування посади, зазначеного у трудових документах, найменуванню посади, наведеному у відповідному Переліку.
При цьому, саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення. За відсутності належної перевірки характеру роботи позивача, витребування додаткових документів та встановлення обставин, які б свідчили про невідповідність виконуваної нею роботи посаді артиста-ляльковода, наведена відповідачем підстава не може вважатися достатньою для виключення спірних періодів із відповідного страхового стажу.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що формальне зазначення у трудових документах найменування посад «актриса» та «актриса 1 категорії» за встановлених у цій справі обставин не може саме по собі бути підставою для неврахування періодів роботи ОСОБА_1 у театрах ляльок та, як наслідок, для відмови у призначенні грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області доступу до електронної пенсійної справи ОСОБА_1 у зв`язку з її передачею до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 14 червня 2024 року була розглянута за принципом екстериторіальності саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким 21 червня 2024 року прийнято рішення № 262440023451 про відмову у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Водночас, апелянт посилається на те, що після прийняття зазначеного рішення електронну пенсійну справу позивача передано за місцем її фактичного проживання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у зв`язку з чим, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не має технічної можливості повторно розглянути заяву.
Разом з тим, відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує електронну пенсійну справу та приймає рішення за результатами розгляду заяви.
Передача електронної пенсійної справи після прийняття відповідного рішення до органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, відповідно до пункту 4.10 Порядку № 22-1, здійснюється для подальшої виплати пенсії та не змінює того, який саме територіальний орган прийняв рішення за результатами розгляду заяви.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22 виходив з того, що належним органом для вчинення дій за результатами скасування протиправного рішення є саме територіальний орган Пенсійного фонду України, який був визначений за принципом екстериторіальності та прийняв рішення за заявою особи.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 24 травня 2024 року у справі № 460/17257/23.
Отже, передача електронної пенсійної справи ОСОБА_1 після прийняття спірного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не звільняє Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від обов`язку усунути наслідки прийнятого ним протиправного рішення та повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
При цьому, посилання апелянта на відсутність технічного доступу до електронної пенсійної справи не може бути підставою для невиконання покладеного судом обов`язку, оскільки, організація інформаційної взаємодії між територіальними органами Пенсійного фонду України та забезпечення доступу до відомостей пенсійної справи належать до внутрішньої організації діяльності суб`єкта владних повноважень і не можуть покладати на позивача негативні наслідки прийнятого щодо нього протиправного рішення.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.