ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/20708/21 Головуючий у 1 інстанції: Осіпова О.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просив стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 19 лютого 2021 р. у справі №640/1311/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в сумі 61 666 гривень 85 коп. з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 19 лютого 2021 р. у справі №640/1311/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в сумі 61 666 грн. 85 коп. з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Апарат Верховної Ради України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції, а позов залишити без розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам пропуску позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду, оскільки рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді було виконано 13 квітня 2021 року, тоді як із цим позовом він звернувся лише 21 липня 2021 року, а тому, місячний строк звернення до суду закінчився 13 травня 2021 року. При цьому, апелянт наголошує, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, не входить до структури заробітної плати, а тому, до вимог про його стягнення застосовується спеціальний місячний строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, що узгоджується з висновками Верховного Суду. Крім того, апелянт стверджує, що ОСОБА_1 не просив суд поновити строк звернення до суду та не навів поважних і об`єктивних причин його пропуску, у зв`язку з чим, вважає наявними підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
16 лютого 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про призначення Ясінського В.М. на посаду старшого консультанта секретаріату» від 13 лютого 1995 року № 109 Ясінського В.М. призначено на посаду старшого консультанта секретаріату Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності.
13 лютого 1995 року ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця.
Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 05 жовтня 2015 року № 1374 Ясінського В.М. призначено на посаду заступника завідувача секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики як такого, що перебував у кадровому резерві на цю посаду.
З 01 березня 2017 року посаду заступника завідувача секретаріату перейменовано на посаду заступника керівника секретаріату відповідно до розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 01 березня 2017 року № 284-к «Про перейменування посад та внесення змін до штатного розпису».
З метою удосконалення роботи щодо забезпечення діяльності Верховної Ради України, її Комітетів, народних депутатів України Верховна Рада України визнала за необхідне визначити перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів, прийнявши Постанову від 28 серпня 2019 року № 19-ІХ.
Постановою Верховної Ради України "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання" від 29 серпня 2019 року № 19-ІХ не передбачений Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника секретаріату» від 19 грудня 2019 року № 3561-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Копію розпорядження від 19 грудня 2019 року № 3561-к та трудову книжку ОСОБА_1 отримав 19 грудня 2019 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року у справі № 640/1311/20 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Розпорядження №3561-п від 19.12.2019 керівника Апарату Верховної Ради України Штучного В`ячеслава Васильовича про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ).
Поновлено ОСОБА_1 на посаді Заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.12.2019 по 19.02.2020 в розмірі 510 953 грн. 90 коп. з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.12.2019.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 37 881 грн. 27 коп. за виключенням податків та обов`язкових внесків.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року - залишено без змін.
З метою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року, розпорядженням виконувача обов`язків Керівника Апарату Верховної Ради України від 13 квітня 2021 року № 540-к ОСОБА_1 поновлено з 20 грудня 2019 року на посаді заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
У подальшому, розпорядженням Голови Верховної Ради України від 28 травня 2021 року № 365-к посаду заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики скорочено.
ОСОБА_1 ознайомлено із зазначеним розпорядженням, попереджено про можливе наступне вивільнення та одночасно запропоновано вакантні посади в Апараті Верховної Ради України.
ОСОБА_1 погодився на переведення на посаду заступника керівника Відділу з питань запобігання корупції Апарату Верховної Ради України та подав відповідну заяву, однак, до прийняття розпорядження про переведення відмовився від зайняття вказаної посади, що засвідчено його особистим підписом.
У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від запропонованих вакантних посад, після закінчення строку попередження про можливе наступне вивільнення, розпорядженням виконувача обов`язків Керівника Апарату Верховної Ради України від 25 червня 2021 року № 1011-к ОСОБА_1 звільнено з 01 липня 2021 року з посади заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 статті 40 КЗпП України.
З 02 липня 2021 року ОСОБА_1 у трудових відносинах з Апаратом Верховної Ради України не перебуває.
У день звільнення ОСОБА_1 проведено фінансовий розрахунок, копію розпорядження від 25 червня 2021 року № 1011-к та трудову книжку він отримав 01 липня 2021 року.
Негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць підтверджується платіжними документами про сплату середнього заробітку, податків та збору, проведеними Державною казначейською службою України у квітні 2021 року, а саме: платіжними дорученнями від 02 квітня 2021 року № 6079, № 6080, № 6081 та меморіальним ордером від 05 квітня 2021 року № 144231225.
Державною казначейською службою України у липні 2021 року здійснено остаточний розрахунок на виконання рішення суду щодо сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, податків та зборів і відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується платіжними дорученнями від 01 липня 2021 року № 11057, № 11071, № 11075, № 11066, № 11072 та від 08 липня 2021 року № 11114.
Не погоджуючись із несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду в частині поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною 7 статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Водночас, частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року у справі № 640/1311/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, при цьому рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.
Водночас, фактичне виконання зазначеного судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді здійснено Апаратом Верховної Ради України лише 13 квітня 2021 року шляхом прийняття розпорядження виконувача обов`язків Керівника Апарату Верховної Ради України № 540-к, яким ОСОБА_1 поновлено з 20 грудня 2019 року на відповідній посаді.
За таких обставин, для вирішення цього спору підлягають оцінці правові наслідки несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на посаді, а також доводи апеляційної скарги щодо дотримання ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.
Відповідно до наведених вище положень статті 235 КЗпП України та статті 371 КАС України, рішення суду про поновлення на роботі, у тому числі на посаді у відносинах публічної служби, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно після його ухвалення, а тому оскарження рішення про поновлення на посаді не звільняє роботодавця від обов`язку його виконання та не зупиняє такого виконання.
Належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем відповідного наказу (розпорядження), який забезпечує працівнику можливість приступити до виконання попередніх посадових обов`язків, та фактичний допуск такого працівника до роботи.
При цьому, статтею 236 КЗпП України передбачено спеціальні правові наслідки затримки виконання рішення про поновлення на роботі у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час такої затримки. Виникнення обов`язку щодо здійснення цієї виплати пов`язується саме з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі та не ставиться у залежність від причин невиконання такого рішення чи вини роботодавця.
У спірних правовідносинах рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року у справі № 640/1311/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягало негайному виконанню, однак, відповідне розпорядження виконувача обов`язків Керівника Апарату Верховної Ради України № 540-к прийнято лише 13 квітня 2021 року.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність факту затримки Апаратом Верховної Ради України виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді та, відповідно, виникнення у позивача права на отримання середнього заробітку за час такої затримки відповідно до статті 236 КЗпП України.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року у справі № 640/1311/20 встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 1 761,91 грн.
З огляду на те, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягало негайному виконанню, а розпорядження про його поновлення № 540-к прийнято 13 квітня 2021 року, суд першої інстанції визначив період затримки виконання судового рішення тривалістю 35 робочих днів.
Відтак, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить 61 666,85 грн (1 761,91 грн Ч 35 робочих днів).
При цьому, апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо неправильності визначеного судом першої інстанції розміру середньоденного заробітку ОСОБА_1 , кількості робочих днів затримки виконання рішення суду або здійсненого судом розрахунку суми, яка підлягає стягненню.
З приводу оводів апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 місячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 420/27284/24, вирішуючи питання щодо співвідношення положень частини п`ятої статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, дійшов висновку, що стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати належних працівникові сум та поширює свою дію на всіх працівників і службовців незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі, на осіб, які проходять публічну службу.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не врегульовують питання строку звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають такий строк у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці.
У зв`язку з цим, стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України та підлягає застосуванню під час визначення строку звернення до суду з відповідними вимогами.
Безпосередньо щодо правової природи середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 280/5052/23 зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, передбачений статтею 236 КЗпП України, мають однакову правову природу, оскільки обидві норми гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він не працював з вини роботодавця.
З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є спором щодо оплати праці, а тому, строк звернення до суду з такою вимогою визначається положеннями статті 233 КЗпП України, а не частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас, частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було передбачено право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 280/5052/23 Верховний Суд, застосовуючи зазначене правове регулювання до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 15 червня 2021 року по 16 листопада 2021 року, дійшов висновку, що такі правовідносини виникли та припинилися до внесення змін до статті 233 КЗпП України, а тому, відповідні вимоги могли бути заявлені без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 320/7077/24, у якій Верховний Суд зазначив, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період, який припадає на час дії частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, не обмежувалися будь-яким строком звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що у даній справі спірний період затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді охоплює період з 19 лютого 2021 року до 13 квітня 2021 року, тобто, правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час такої затримки виникли та припинилися до 19 липня 2022 року.
Враховуючи вищезазначене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на час їх виникнення, відповідно до якої звернення до суду з такими вимогами не було обмежене будь-яким строком.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи Апарату Верховної Ради України про те, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду 21 липня 2021 року, пропустив установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до адміністративного суду.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 не звертався до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду та не навів поважних причин його пропуску, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, після постановлення Окружним адміністративним судом міста Києва ухвали від 03 серпня 2021 року про залишення позовної заяви без руху представником Ясінського В.М. 04 серпня 2021 року подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій заявник просив поновити строк звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування зазначеної заяви представник позивача, зокрема, посилався на зміну судової практики Верховного Суду щодо застосування положень статті 122 КАС України, а також зазначав, що лише 01 липня 2021 року після отримання розпорядження про звільнення від 25 червня 2021 року № 1011-к, довідки про заробітну плату та розрахункового листа ОСОБА_1 стало відомо про невключення Апаратом Верховної Ради України до остаточного розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді.
Таким чином, доводи апелянта про неподання ОСОБА_1 заяви про поновлення строку звернення до суду не відповідають матеріалам справи.
Водночас, з огляду на наведені вище висновки щодо застосування до спірних правовідносин частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на час їх виникнення, відповідно до якої, звернення до суду з такими вимогами не обмежувалося будь-яким строком, питання поважності причин пропуску такого строку не має визначального значення для вирішення цього спору.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що, встановивши факт несвоєчасного виконання Апаратом Верховної Ради України рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 61 666,85 грн.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.