П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/4617/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
31 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
07.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що під час проходження служби у періоди з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року, з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року, з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року, з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року, з 01.12.2022 року по 02.12.2022 року позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях Чернігівської та Сумської областей.
Разом з тим, на думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки останнім не зараховано вказані періоди до періодів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що стало причиною неправомірної не виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., право на яку передбачено пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".
Крім цього, на переконання представника позивача, у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків її виплати за період з серпня 2022 року по квітень 2025 року в сумі 49680,97 грн.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року, з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року, з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року, з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року, з 01.12.2022 року по 02.12.2022 року, в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року, з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року, з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року, з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року, з 01.12.2022 року по 02.12.2022 року, в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо компенсації втрати частини доходів, суд відмовив з мотивів їх передчасності, оскільки виплату основного доходу на момент розгляду справи ще не було проведено.
ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідач стверджує, що в нього відсутні правові підстави для нарахування додаткової винагороди у збільшеному розмірі, оскільки участь позивача у бойових діях за період службового відрядження не підтверджена у порядку, визначеному наказами Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 липня 2022 року № 392-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628-АГ.
Відповідач зауважує, що надані Військовою частиною НОМЕР_2 довідки не містять обов`язкової сукупності відомостей про бойові накази та журнали бойових дій, а перевірка власних журналів служби відповідача не виявила відомостей про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях.
Також апелянт оскаржує розмір витрат на правничу допомогу, вказуючи на шаблонність позову та відсутність реального підтвердження обсягу наданих послуг.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, наголошуючи, що факт його безпосередньої участі у бойових діях повністю підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 № 5132 від 02 березня 2023 року та довідками, наданими на виконання рішення суду у справі № 620/8888/23
Військова частина НОМЕР_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу скаргу не скористалась.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та у 2022 році проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 09.04.2022 року № 7-вв позивача направлено у службове відрядження до НОМЕР_4 прикордонного загону, який перебував в оперативному угрупуванні військ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », з 09.04.2022 року, з метою прийняття участі у заходах, на підставі бойових розпоряджень Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.04.2022 року №56-1.
02.03.2023 року командиром Військової частини НОМЕР_2 видана довідка №5132, відповідно до якої майор ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року; з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року; з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року, з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року, з 01.12.2022 року по 02.12.2022 року. Підстава: бойове розпорядження Адміністрації ДПС України від 02.04.2022 року № 56 гриф
З інформації про грошове забезпечення позивача за 2022 рік встановлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року йому за серпень-жовтень виплачено 30000 грн. додаткової винагороди щомісячно.
Позивач вважає, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував за період з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року, з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року, з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року, з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року, з 01.12.2022 року по 02.12.2022 року додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000 гривень, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії,
Крім цього, на переконання представника позивача, у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків її виплати за період з серпня 2022 року по квітень 2025 року в сумі 49680,97 грн.
Не погодившись з такими діями відповідачів , позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991 № 1777-XII передбачено, що захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
За змістом частини першої статті 6, частини першої статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Держприкордонслужби.
Згідно зі статтею 16 цього Закону умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Держприкордонслужби визначаються законодавством.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Держприкордонслужба входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, розмір цієї винагороди збільшується до 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких діях. Пунктом 2-1 цієї Постанови визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. На виконання цих вимог Адміністрацією ДПС України було прийнято накази від 31 березня 2022 року № 164-АГ, від 30 липня 2022 року № 392-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628-АГ, якими врегульовано порядок документального підтвердження та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям прикордонної служби.
Спірним у цій справі є право позивача на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування положень наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 31 березня 2022 року № 164-АГ у правовідносинах щодо права військовослужбовців Державної прикордонної служби України на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168. Зазначений підхід надалі застосовано Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, зокрема у постановах від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23, від 20.03.2025 у справі № 120/19283/23, від 09.10.2025 у справі № 120/16619/23, від 06.11.2025 у справі № 120/11498/23 та інших.
У зазначених постановах Верховний Суд виходив із того, що аналіз положень наказу № 164-АГ свідчить про відсутність чіткої прив`язки переліку завдань, які визначають безпосередню участь військовослужбовця Держприкордонслужби України у бойових діях або заходах, виключно до меж конкретних бойових (спеціальних) завдань чи операцій. Такий перелік охоплює широкий спектр військових дій, які можуть виконуватися військовослужбовцями як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами. Отже, виконання військовослужбовцем передбачених наказом завдань за відповідних умов може бути підставою для визнання його безпосередньої участі у бойових діях або заходах.
Водночас Верховний Суд указав, що відповідно до пункту 3 наказу № 164-АГ процедура підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах здійснюється шляхом видачі довідки за формою згідно з додатком 1 до цього наказу на підставі одного з визначених документів: бойового наказу (розпорядження), журналу бойових дій або рапорту начальника, без вимоги надання додаткових документів чи їх сукупності. При цьому начальники органів Державної прикордонної служби України зобов`язані щомісячно повідомляти органи, де проходять службу відряджені військовослужбовці, про їх участь у бойових діях шляхом направлення відповідних списків.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не повинно бути надмірно формалізованим. Наявність формальних недоліків у документальному підтвердженні, за умови встановлення фактичної участі військовослужбовця у бойових діях або заходах на підставі належних доказів, сама по собі не може бути достатньою підставою для позбавлення його права на додаткову винагороду.
Такий підхід застосовано Верховним Судом, зокрема, у справах № 120/4135/23, № 120/19283/23, № 120/11498/23 та № 120/16619/23.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у зв`язку з неналежним оформленням Військовою частиною НОМЕР_2 довідок встановленої форми, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 560/3153/23 зазначив, що підтвердженням безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах є довідка, видана уповноваженим командиром (начальником), за зміст якої відповідальність несе особа, яка її видала. У разі видачі військовослужбовцю належно оформленої довідки презюмується, що уповноважений командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах. Зміст такої довідки може бути поставлений під сумнів за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення відомостей про фактичну участь військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах.
Крім того, у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23 Верховний Суд зазначив, що довідка, видана військовою частиною на підставі одного з документів, передбачених наказом № 164-АГ, може підтверджувати право військовослужбовця на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Суд також відхилив доводи про те, що підставою для виплати є виключно списки за формою згідно з додатком 2 до наказу № 164-АГ, та зазначив, що порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Відповідно до принципу належного урядування, сформульованого у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), державні органи зобов`язані діяти послідовно та впроваджувати внутрішні процедури, спрямовані на мінімізацію ризику виникнення помилок, а негативні наслідки адміністративних упущень не повинні покладатися на приватну особу.
З огляду на викладене, доводи апелянта про відсутність у довідках посилань на записи у журналах бойових дій та відсутність відповідних відомостей у реєстрах відповідача самі по собі не свідчать про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди. Факт участі ОСОБА_1 у бойових діях підтверджується не лише загальною довідкою № 5132 від 02.03.2023, а й спеціальними довідками, складеними Військовою частиною НОМЕР_2 за формами, передбаченими наказами № 392-АГ та № 628-АГ на виконання судового рішення у справі № 620/8888/23, а також рапортами коменданта прикордонної комендатури.
При цьому Верховний Суд у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 360/334/23 звернув увагу на альтернативний характер переліку документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах, та наголосив на необхідності надання належної оцінки рапортам командирів у сукупності з іншими доказами. Зокрема, Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки рапортам начальника прикордонного підрозділу та викладеним у них обставинам щодо участі позивача у відповідних заходах.
Отже, за відсутності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення відомостей, що містяться у виданих уповноваженими посадовими особами довідках, а також доказів їх недійсності чи відкликання у встановленому порядку, самі лише формальні недоліки в оформленні таких документів або відсутність відповідних відомостей у внутрішніх обліках відповідача не можуть автоматично позбавляти позивача права на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі.
Стосовно невідповідності висновків суду в частині зобов`язання виплатити винагороду за період з 01 грудня 2022 року по 02 грудня 2022 року, колегія суддів погоджується з позицією скаржника про те, що за день 01 грудня 2022 року позивачу вже було виплачено додаткову винагороду на підставі наказу № 50-ОС у сумі 2258,06 гривень. Проте, оскільки в резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції прямо зобов`язав здійснити виплату «з урахуванням проведених виплат за цей період», це повністю виключає подвійне нарахування коштів та усуває будь-які практичні колізії при виконанні судового рішення. Таким чином, права відповідача у цій частині жодним чином не порушені, а висновки суду першої інстанції відповідають засадам справедливості.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до змісту статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом наданих послуг.
Суд першої інстанції, дослідивши надані представником позивача докази (договір про надання правової допомоги № 76 від 03 квітня 2025 року, квитанцію про оплату послуг та ордер), дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений позивачем розмір гонорару у сумі 10 000 гривень є завищеним з огляду на незначну складність справи та її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. З урахуванням заперечень відповідача та критеріїв розумності і реальності судових витрат, суд першої інстанції правомірно зменшив суму відшкодування до 5000,00 гривень.
Вказаний розмір витрат є повністю співмірним із характером спору та обсягом наданої правової допомоги, а тому доводи апелянта у цій частині також підлягають відхиленню.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Гнап Д.Д.
Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.