У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/7538/21
01 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дійі, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
09 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомого апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови від 02 лютого 2022 року за виключними обставинами.
Як на підставу для перегляду судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 у справі № 3-92/2023(177/23).
На думку заявника, зазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено конституційні межі дії законів у часі, у зв`язку з чим правовий підхід, покладений в основу постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року, щодо застосування до перерахунку пенсії положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII є таким, що не відповідає Конституції України.
Заявник вважає, що призначена йому у 2005 році пенсія має перераховуватися виходячи з 84 відсотків відповідної заробітної плати без обмеження її максимального розміру, оскільки застосування новішого законодавства призводить до звуження набутого ним права.
Перевіривши доводи заяви, дослідивши матеріали справи, зміст постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року та рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026, колегія суддів дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України визначено, що підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Отже, законодавець визначив не будь-яку зміну правового розуміння певного питання Конституційним Судом України як підставу для перегляду судового рішення, а чітко визначену юридичну конструкцію.
Таким чином, сама по собі наявність рішення Конституційного Суду України, яке містить правові позиції щодо певного конституційно-правового питання, без встановлення неконституційності конкретного нормативного положення, застосованого судом у справі, не утворює передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України виключної обставини.
Такий підхід відповідає самій природі інституту перегляду судових рішень за виключними обставинами, який не є додатковою формою апеляційного чи касаційного перегляду та не призначений для повторної оцінки правильності застосування судом норм матеріального права.
24 червня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення № 5-р(ІІ)/2026 у справі № 3-92/2023(177/23).
Предметом конституційного контролю у цій справі був абзац перший пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.
Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), саме окремий припис цього нормативного положення - слова «з 1 жовтня 2017 року».
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України, Закон № 2148-VIII було ухвалено 03 жовтня 2017 року, опубліковано 10 жовтня 2017 року, а чинності він набрав 11 жовтня 2017 року. Водночас оспорюваним приписом було передбачено застосування відповідного нормативного регулювання вже з 1 жовтня 2017 року.
Саме ця обставина застосування нормативного припису до періоду, який передував його офіційному опублікуванню, стала предметом конституційного контролю та підставою для висновку Конституційного Суду України про неконституційність відповідного припису.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що застосування оспорюваного припису з 1 жовтня 2017 року, незважаючи на те, що Закон № 2148-VIII було ухвалено 03 жовтня 2017 року та опубліковано 10 жовтня 2017 року, суперечить, зокрема, частині першій статті 58 та частині п`ятій статті 94 Конституції України.
При цьому Конституційний Суд України не визнавав неконституційним Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, його положення щодо визначення відсоткового розміру пенсії прокурорів, а також положення законодавства про максимальний розмір пенсійних виплат, які були предметом спору у справі № 240/7538/21.
Отже, рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026 має інший безпосередній предмет конституційного контролю.
Зі змісту постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року вбачається, що предметом розгляду у справі № 240/7538/21 було питання правомірності відмови органу Пенсійного фонду України у здійсненні перерахунку пенсії позивача з 04 січня 2021 року виходячи з 84 відсотків відповідної заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із правового регулювання, чинного на момент виникнення у позивача права на відповідний перерахунок пенсії, та застосував, зокрема, положення Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Апеляційний суд виходив із того, що право на перерахунок пенсії є самостійним юридичним фактом, а тому до правовідносин щодо визначення розміру пенсії при такому перерахунку підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на момент виникнення права на перерахунок.
Саме з такого правового підходу суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1697-VII та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Водночас рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026 не містить висновку про неконституційність положень Закону № 1697-VII, які були покладені в основу постанови суду апеляційної інстанції.
Так само Конституційний Суд України не встановив у зазначеному рішенні, що сам по собі факт призначення пенсії за законодавством, чинним на момент її призначення, виключає можливість законодавчої зміни порядку її подальшого перерахунку.
Навпаки, у пункті 5.1 мотивувальної частини рішення № 5-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України зазначив, що Верховна Рада України має повноваження визначати або змінювати складники обчислення розміру пенсії осіб, які обіймали або обіймають посади прокурорів, з дотриманням вимог Конституції України.
Таким чином, із самого рішення Конституційного Суду України не випливає висновок про те, що будь-яке наступне законодавче регулювання порядку перерахунку пенсій прокурорів є неконституційним.
Доводи заявника ґрунтуються переважно на ототожненні застосування нового законодавства до правовідносин щодо подальшого перерахунку пенсії із наданням цьому законодавству зворотної дії в часі.
Проте такі твердження самі по собі не свідчать про наявність підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.
У рішенні № 5-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України безпосередньо розглядав ситуацію, коли законодавець встановив застосування нормативного припису з дати, яка передувала його ухваленню та офіційному опублікуванню.
У справі № 240/7538/21 спір виник з іншого приводу - щодо правового регулювання перерахунку вже призначеної пенсії у 2021 році та визначення норм, які підлягають застосуванню до такого перерахунку.
Тому питання, чи є застосування Закону № 1697-VII до правовідносин щодо перерахунку пенсії позивача допустимим з огляду на статтю 58 Конституції України, може бути предметом правової оцінки лише за наявності відповідної процесуальної підстави.
Однак рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026 не містить встановлення неконституційності відповідних положень Закону № 1697-VII.
Оскільки рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026 не встановлює неконституційності нормативного положення, застосованого Сьомим апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи № 240/7538/21, відсутня одна з основних та обов`язкових умов перегляду судового рішення за пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, доводи заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у даній справі, у зв`язку з виключними обставинами є необґрунтованими, що свідчить про наявність підстав для відмови у її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 325, 328, 329, 361, 369 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року за виключними обставинами.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.