П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/4976/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
31 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент звільнення зі служби позивачеві не виплачено в повному обсязі суму коштів, котрі визначені в наказі ВЧ НОМЕР_2 від 16.02.2023 №47, а також не здійснено оплати додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 16.02.2023.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01.01.2023 по16.02.2023 року в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01.01.2023 по 16.02.2023 в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за вказаний період у розрахунку до 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі у таких заходах та зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідні нарахування та виплату з урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 та стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції відмовив.
ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року в частині задоволення позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував відзив Військової частини НОМЕР_1 , який був поданий до суду через підсистему «Електронний суд» 25 грудня 2025 року в межах встановленого судом строку.
Щодо суті спору Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка у спірний період перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
На думку апелянта, нарахування грошового забезпечення, у тому числі додаткової винагороди, здійснювалося посадовими особами Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказів її командира, тоді як командир Військової частини НОМЕР_1 рішень щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення не приймав.
Крім того, апелянт посилається на те, що з 01 квітня 2025 року Військова частина НОМЕР_2 була зарахована на самостійне фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим Військова частина НОМЕР_1 , на думку скаржника, не має повноважень щодо здійснення виплат особам, які не перебувають у її штаті та не знаходяться на її фінансовому забезпеченні.
Позивач та Військова частина НОМЕР_2 відзивів на апеляційну скаргу не подали.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно із довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 16.02.2023 № 385 позивач у період з 12.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 16.02.2023 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на лінії бойового зіткнення в межах району виконання бойових завдань ВЧ НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 16 лютого 2023 року № 47 позивача звільнено з військової служби у запас та наказано виплатити йому, зокрема, додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн пропорційно часу проходження служби за період з 01 лютого 2023 року по 16 лютого 2023 року.
Позивач вважає, що відповідач не в повному обсязі нарахував та виплатив йому додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях за період з 01.01.2023 по 16.02.2023, а також не проведено повного розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову та обґрунтування своїх заперечень.
Як встановлено з матеріалів справи, ухвала суду першої інстанції від 11 грудня 2025 року про залучення Військової частини НОМЕР_1 до участі у справі як другого відповідача була доставлена до її електронного кабінету 11 грудня 2025 року.
Відповідно, встановлений судом п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву спливав 26 грудня 2025 року.
Матеріалами справи підтверджується, що Військова частина НОМЕР_1 направила відзив до суду через підсистему «Електронний суд» 25 грудня 2025 року, тобто до закінчення встановленого судом процесуального строку.
Отже, висновок суду першої інстанції про неподання Військовою частиною НОМЕР_1 відзиву у встановлений строк є помилковим.
Разом із тим, зазначена обставина не є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки апеляційний суд відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та має можливість надати оцінку доводам апелянта і доказам, на яких вони ґрунтуються.
Відтак, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам Військової частини НОМЕР_1 по суті.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
За змістом частини другої статті 9 зазначеного Закону до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 встановлено додаткову винагороду на період дії воєнного стану, умови та порядок виплати якої визначаються відповідно до зазначеної постанови та нормативних актів, прийнятих на її виконання.
При цьому сам по собі факт проходження військовослужбовцем служби у певній військовій частині не може бути єдиною підставою для висновку про те, що інша військова частина, на фінансовому забезпеченні якої перебувала військова частина за місцем проходження служби військовослужбовця, не має жодного відношення до фактичного забезпечення виплати грошового забезпечення.
Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280, визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, у тому числі тих, які перебувають на фінансовому забезпеченні відповідних розпорядників бюджетних коштів.
Як убачається з установлених у справі обставин, у спірний період Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
При цьому обставина, що накази щодо проходження служби та виплати грошового забезпечення позивачу видавалися командиром Військової частини НОМЕР_2 , сама по собі не спростовує факту перебування цієї військової частини на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 у спірний період.
Зміст правовідносин щодо фінансового забезпечення полягає у розмежуванні повноважень військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу, та військової частини - розпорядника бюджетних коштів, яка здійснює фінансове забезпечення такої частини.
У цьому контексті колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 420/28894/24, відповідно до яких при вирішенні питання про належного відповідача у спорах щодо грошового забезпечення військовослужбовців необхідно встановлювати фактичний механізм фінансового забезпечення відповідної військової частини та повноваження суб`єктів, які здійснюють нарахування і виплату грошового забезпечення.
Водночас висновки Верховного Суду у справі № 420/28894/24 не дають підстав для автоматичного висновку про те, що у кожному випадку належним відповідачем є виключно військова частина, в якій військовослужбовець перебував у штаті.
Навпаки, належність відповідача визначається з урахуванням конкретних фактичних обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
У справі, що розглядається, визначальним є те, що саме у спірний період Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Посилання апелянта на те, що з 01 квітня 2025 року Військова частина НОМЕР_2 набула статусу самостійного розпорядника бюджетних коштів, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.
Зазначена обставина виникла після завершення спірного періоду, який охоплює час з 01 січня 2023 року по 16 лютого 2023 року, та сама по собі не змінює правового режиму фінансового забезпечення, який існував у момент виникнення у позивача права на відповідну додаткову винагороду.
Інше тлумачення призвело б до покладення юридичних наслідків зміни організаційно-фінансової структури військової частини, яка відбулася у 2025 році, на правовідносини щодо виплати грошового забезпечення, право на яке виникло у 2023 році.
Не спростовує висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на те, що командир Військової частини НОМЕР_1 не приймав наказів щодо нарахування позивачу додаткової винагороди.
Наявність у командира військової частини НОМЕР_2 повноважень щодо оформлення та видання відповідних наказів не виключає обов`язку військової частини, яка здійснювала фінансове забезпечення НОМЕР_2 у спірний період, забезпечити фактичне фінансування та виплату належного військовослужбовцю грошового забезпечення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на ототожненні повноважень щодо прийняття кадрових та розпорядчих рішень із повноваженнями щодо фінансового забезпечення та фактичної виплати грошового забезпечення, що за встановлених у цій справі обставин є необґрунтованим.
Необґрунтованим є і посилання апелянта на статті 22, 23 Бюджетного кодексу України як на підставу для звільнення Військової частини НОМЕР_1 від виконання обов`язку щодо виплати позивачу належного йому грошового забезпечення.
Зазначені норми регулюють питання бюджетних повноважень та здійснення видатків у межах відповідних бюджетних призначень, однак не можуть тлумачитися як такі, що припиняють або скасовують право військовослужбовця на гарантоване законом грошове забезпечення, яке виникло у відповідному періоді.
Так само не є визначальним для вирішення цього спору той факт, що на момент розгляду справи Військова частина НОМЕР_2 вже не перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Предметом судового розгляду є правомірність бездіяльності щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за конкретний період - з 01 січня 2023 року по 16 лютого 2023 року.
Отже, правова оцінка має надаватися тим правовідносинам та повноваженням суб`єктів, які існували у період виникнення спірного права.
Колегія суддів також враховує, що позивачем надано докази його безпосередньої участі у відповідних заходах, а суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов висновку про наявність підстав для нарахування додаткової винагороди за спірний період з урахуванням фактично виплачених сум.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини щодо права позивача на відповідну додаткову винагороду або свідчили про відсутність у нього права на таку виплату.
Посилання Військової частини НОМЕР_1 на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 803/1252/17, також не є підставою для задоволення апеляційної скарги.
У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення, а належність відповідача визначається насамперед нормами матеріального права.
Водночас наведений висновок не означає, що належність відповідача визначається виключно за ознакою перебування військовослужбовця у штаті відповідної військової частини.
У цій справі встановлено, що у спірний період Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , а тому остання була безпосередньо залучена до механізму фінансового забезпечення військовослужбовців НОМЕР_2 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що помилкове зазначення судом першої інстанції про неподання Військовою частиною НОМЕР_1 відзиву не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, оскільки відповідні доводи та докази досліджені апеляційним судом і не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Гнап Д.Д.
Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.