П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/16592/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
31 серпня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 30 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах за липень та серпень 2025 року.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.
Визнатно протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №« 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 грн (тридцять тисяч гривень) у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 14.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025 року, з 28.08.2025 по 31.08.2025 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що зупинення виплат з посиланням на внутрішні відомчі розпорядження та телеграми через неоднозначне розуміння терміну «інтенсивна підготовка» порушує законні права військовослужбовця. Суд наголосив, що принцип юридичної визначеності забороняє державі посилатися на відсутність або недоліки нормативного акта, який визначає детальний механізм реалізації прав, для обмеження конституційних і соціальних гарантій громадян.
ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про повну відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і не з`ясував належним чином обставини справи.
Відповідач стверджує, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, оскільки взагалі не надав у судовому рішенні оцінки доводам військової частини, викладеним у відзиві на позовну заяву. По суті спору скаржник наголошує на тому, що виплата додаткової винагороди з 01 липня 2025 року була зупинена на підставі телеграми тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15 липня 2025 року № 116/14/66296, якою доведено рішення Міністра оборони України від 14 липня 2025 року № 34483/з/1. Згідно з цим рішенням, до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 вважається складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності». Оскільки перед військовою частиною НОМЕР_1 такі завдання не ставилися, законні підстави для виплати додаткової винагороди за інтенсивну підготовку відсутні.
Апелянт також вказує на обмеженість кошторисних асигнувань відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України та пункту 8 розділу І Порядку № 260. Крім того, скаржник вважає стягнуту суму витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 09 січня 2025 року №9 позивача призначено оператором відділення розробки програмного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .
10 жовтня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за вх. №9749/р, щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання у липні та серпні 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Листом від 05 листопада 2025 року №2367/4942 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що виконання ним зазначених бойових (спеціальних) завдань підтверджується, зокрема, бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 лютого 2024 року №1308, бойовим розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 лютого 2024 року №1дск, записами у журналі бойових дій у відділенні кіберзахисту за липень та серпень 2025 року, а також рапортом начальника відділення кіберзахисту щодо участі у виконанні відповідних завдань та виплати додаткової винагороди.
При цьому відповідач не надав позивачу копій журналу бойових дій та відповідного рапорту, пославшись на наявність у них інформації з обмеженим доступом.
Водночас виплату додаткової винагороди за спірний період відповідач не здійснив.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, розмір якого відповідає умовам військової служби.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається відповідними нормативно-правовими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначено умови та розміри додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану.
Особливості виплати зазначеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано розділом XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).
За змістом пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань виплачується військовослужбовцям, які виконують такі завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), зокрема, з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2025 року у справі №280/11142/24, аналізуючи положення пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260, навів зазначену нормативну підставу виплати та положення пункту 4 цього розділу щодо документів, якими підтверджується виконання бойових (спеціальних) завдань. При цьому Верховний Суд виходив із необхідності встановлення фактичних обставин виконання військовослужбовцем відповідних завдань та належності доказів такого виконання.
Таким чином, для вирішення цього спору визначальним є встановлення двох обставин: чи була Військова частина НОМЕР_1 включена до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави та чи виконував позивач у спірні періоди бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки, підтверджені передбаченими Порядком №260 документами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Військова частина НОМЕР_1 була включена до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, що підтверджується бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 лютого 2024 року №1308.
Також наявним у матеріалах справи бойовим розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 лютого 2024 року №1дск передбачено виконання відповідних завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій.
При цьому особливої уваги заслуговує лист Військової частини НОМЕР_1 від 05 листопада 2025 року №2367/4942, яким відповідач повідомив позивача, що виконання останнім зазначених бойових (спеціальних) завдань у липні та серпні 2025 року підтверджується бойовими розпорядженнями, записами у журналі бойових дій у відділенні кіберзахисту та рапортом начальника відділення кіберзахисту про участь військовослужбовців у виконанні відповідних завдань та виплату додаткової винагороди.
Таким чином, відповідачем не заперечується сам факт виконання позивачем у спірні періоди відповідних завдань та наявність документів, передбачених пунктом 4 розділу XXXIV Порядку №260, якими такий факт підтверджується.
Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження виконання бойового (спеціального) завдання здійснюється, зокрема, на підставі бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій та рапорту командира підрозділу про участь конкретного військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Такий порядок доказування відповідає тим документам, на які послався сам відповідач у листі від 05 листопада 2025 року №2367/4942.
Отже, спір у цій справі фактично не зводиться до відсутності документального підтвердження виконання позивачем відповідних завдань. Вирішальним є питання про те, чи могли рішення Міністра оборони України від 14 липня 2025 року №34483/з/1 та телеграма тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15 липня 2025 року №116/14/66296 змінити правову підставу для виплати, встановлену Порядком №260.
Колегія суддів вважає, що не могли.
Як встановлено зі змісту наведених документів, після 01 липня 2025 року запропоновано інше тлумачення терміна «інтенсивна підготовка», відповідно до якого його слід вважати складовою частиною колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)).
Разом з тим ані рішення Міністра оборони України від 14 липня 2025 року №34483/з/1, ані телеграма від 15 липня 2025 року №116/14/66296 не є нормативно-правовими актами, якими внесено зміни до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260.
На час виникнення спірних правовідносин пункт 2 розділу XXXIV Порядку №260 прямо передбачав виплату додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень військовослужбовцям за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Відтак внутрішнє управлінське рішення, спрямоване на інше тлумачення терміна, використаного у нормативно-правовому акті, саме по собі не може змінити зміст або обсяг установленої цим актом підстави для виплати.
Інше тлумачення призвело б фактично до зміни нормативного припису не в порядку внесення змін до Порядку №260, а шляхом доведення до військових частин внутрішнього розпорядчого документа.
При цьому сам Порядок №260 передбачав належний механізм документального підтвердження виконання відповідних завдань, що також узгоджується з підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2025 року у справі №280/11142/24.
Тому посилання відповідача на рішення Міністра оборони України від 14 липня 2025 року №34483/з/1 та телеграму від 15 липня 2025 року №116/14/66296 не спростовує встановленого пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260 права позивача на отримання додаткової винагороди за підтверджений час виконання відповідних бойових (спеціальних) завдань.
Відхиляючи зазначені доводи апеляційної скарги, колегія суддів також враховує, що відповідач не посилається на припинення виконання позивачем відповідних завдань, їх зміну за змістом чи припинення перебування Військової частини НОМЕР_1 у складі резерву Головнокомандувача. Фактично підставою для невиплати стала виключно зміна підходу до тлумачення терміна «інтенсивна підготовка».
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для висновку про відсутність у позивача права на спірну додаткову винагороду.
Доводи апелянта про обмеженість кошторисних призначень також не можуть бути прийняті як підстава для відмови у задоволенні позову.
Право військовослужбовця на грошове забезпечення виникає на підставі закону та нормативно-правових актів, які визначають відповідний вид і умови його виплати. Порядок бюджетного фінансування відповідного розпорядника коштів не змінює змісту такого права.
Отже, посилання відповідача на статтю 51 Бюджетного кодексу України та пункт 8 розділу І Порядку №260 саме по собі не спростовує обов`язку військової частини провести нарахування та виплату належної позивачу додаткової винагороди.
У цьому випадку відповідач не довів наявності встановленої нормативно-правовим актом підстави для невиплати позивачу додаткової винагороди.
Стосовно доводу апелянта про ненадання судом першої інстанції оцінки аргументам, наведеним у відзиві на позовну заяву, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а суд зобов`язаний надати оцінку істотним аргументам учасників справи.
Разом з тим саме по собі неповне відображення в мотивувальній частині судового рішення окремих заперечень учасника справи не є безумовною підставою для його скасування, якщо таке упущення не призвело до неправильного вирішення справи.
У цій справі суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, та дійшов правильного висновку щодо наявності у позивача права на спірну виплату.
Доводи відповідача, які не були детально розкриті у рішенні суду першої інстанції, стосуються переважно правової оцінки рішення Міністра оборони України від 14 липня 2025 року №34483/з/1, телеграми від 15 липня 2025 року №116/14/66296 та питання бюджетного фінансування. Зазначеним доводам колегія суддів надала оцінку під час апеляційного перегляду, при цьому вони не спростували правильності рішення суду першої інстанції.
Отже, зазначені апелянтом процесуальні недоліки не призвели до неправильного вирішення справи та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Заперечуючи проти стягнення 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відповідач посилається на їх неспівмірність із складністю справи.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. При визначенні розміру витрат враховуються, зокрема, складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом на їх виконання, та інші обставини, що мають значення.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач на підтвердження понесених витрат надав договір про надання правничої допомоги №16в від 01 жовтня 2025 року, ордер серії АР №1279387, квитанцію до прибуткового касового ордера та детальний розрахунок витрат, відповідно до якого загальна сума гонорару становила 6000 грн.
При цьому суд першої інстанції, врахувавши характер спору, обсяг наданих послуг та заперечення відповідача, вже зменшив заявлену до відшкодування суму до 3000 грн.
Апеляційна скарга не містить конкретного обґрунтування того, чому саме визначений судом першої інстанції розмір 3000 грн є неспівмірним із складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та часом, необхідним для її виконання.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, у сумі 3000 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Гнап Д.Д.
Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.