ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року м. Львів Справа № 460/21927/25 пров. № А/857/32764/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Глазька С.М.,
суддів Глушка І.В., Москаля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м. Рівне) у справі № 460/21927/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №172450010684 винесене 27.10.2025 року, яким було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати з 22.10.2025 року ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи з 07.08.1990 року по 02.01.1992 роки в КСП «Ім. Щорса» Березнівського району.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що досягнувши 55-річного віку звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як потерпілій від Чорнобильської катастрофи 4 категорії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак відповідач відмовив у призначенні даного виду пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного періоду постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. Крім того відповідачем не враховано до страхового стажу позивача період роботи з 07.08.1990 по 02.01.1992 роки. На думку позивача, вказана відмова є протиправною та такою, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №172450010684 від 27.10.2025 в частині відмови у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 07.08.1990 по 02.01.1992, згідно записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.11.1987.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 07.08.1990 по 02.01.1992, згідно записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності в написанні прізвища позивача в архівній довідці та книгах обліку розрахунків по оплаті праці не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування трудового стажу за наявності належно оформлених записів у трудовій книжці. Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки станом на 01.01.1993 позивач проживала в зоні посиленого радіологічного контролю менше необхідних 4 років (3 роки 9 місяців) у зв`язку із зарахуванням періоду навчання в м. Кременець. Враховуючи екстериторіальний принцип розгляду заяви, обов`язок щодо зарахування стажу покладено на ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що при перевірці документів виявлено розбіжності у написанні прізвища та імені позивача в архівних документах, а органу ПФУ не надано повноважень самостійно підтверджувати стаж за наявності суперечностей. Крім того, відповідач вказує на втручання суду в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду.
Позивач також не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині відмовлених позовних вимог та вважає, що наявність посвідчення потерпілої 4 категорії підтверджує факт проживання в зоні не менше 4 років станом на 01.01.1993. Крім того, позивач зазначає, що загальний період її проживання в зоні радіоактивного забруднення становить понад 25 років, а Закон № 796-XII не обмежує розрахунок зменшення пенсійного віку (на 1 рік за кожні 3 роки проживання) лише періодом до 01.01.1993, у зв`язку з чим вона має право на зменшення пенсійного віку на 5 років.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 16.02.1993 року.
22.10.2025 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України »Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області та 27.10.2025 прийнято рішення №172450010684 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні вказано, що страховий стаж особи - 35 років 5 місяців 27 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 1991 р. по 1992 р., згідно архівної довідки № 787 від 07.08.2025 р., оскільки в книгах обліку розрахунків по оплаті праці зазначено: 1991 - « ОСОБА_2 »; 1992 « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявниці. Період проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю - 25 років 9 місяців; станом на 01.01.1993 р. - 3 роки 9 місяців. Відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993р. - 4 роки.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі -Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі Закон №796-XII).
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.
Тобто, для зниження пенсійного віку на 5 років слід перевірити дотримання умов: 1) чи є особа потерпілою від Чорнобильської катастрофи; 2) чи особа постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює в зоні посиленого радіологічного контролю; 3) чи станом на 1 січня 1993 року особа прожила або відпрацювала у зони посиленого радіологічного контролю не менше 4 років; для розрахунку кількості років зниження пенсійного віку слід встановити, чи 4) чи проживала або постійно працювала особа в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії по 31 липня 1986 року; та 5) загальну кількість років проживання особи в зазначеній зоні.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 07.08.1990 по 02.01.1992 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Аналіз записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 свідчить про те, що записи про прийняття на роботу з 07.08.1990 вихователем у дитячий садок КСП «Ім. Щорса» та звільнення 02.01.1992 внесені послідовно, містять посилання на відповідні накази завірені підписами та печатками, не мають виправлень чи підроблень
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розбіжності у виправленні або написанні по батькові чи прізвища у відомостях на видачу заробітної плати та архівних довідках (написання « ОСОБА_2 ») є наслідком неналежного виконання обов`язків відповідальними особами підприємства.
Апеляційний суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення № 172450010684 від 27.10.2025 у частині незарахування вказаного періоду роботи та зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати його до страхового стажу. Доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині суд відхиляє.
Щодо права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині відмови у призначенні пенсії, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому у примітці до цієї норми визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Правова позиція щодо застосування цієї норми є сталою у судовій практиці, юридичною умовою для виникнення права на зменшення пенсійного віку є наявність станом на 1 січня 1993 року юридично підтвердженого факту постійного проживання або роботи у відповідній зоні тривалістю не менше 4 років.
Як встановлено матеріалами справи, у період з 01.09.1988 по 05.07.1990 позивач навчалася в м. Кременець Тернопільської області.
Проживання або навчання у населених пунктах, які не належать до зон радіоактивного забруднення, перериває факт постійного проживання в зоні забруднення.
Навчання є тривалим процесом, пов`язаним із перебуванням за місцем розташування навчального закладу.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що під час навчання вона щоденно поверталася та постійно проживала у с. Поліське.
За таких обставин, період постійного проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить: з 26.04.1986 по 29.07.1987 (1 рік 3 місяці 3 дні) та з 09.01.1990 по 31.12.1992 (2 роки 11 місяців 22 дні), а всього - 3 роки 9 місяців 25 днів, що є меншим за передбачений законом чотирирічний строк
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про можливість обчислення зниження пенсійного віку за формулою « 1 рік за 3 роки проживання» за рахунок періодів проживання після 01.01.1993 за відсутності встановленого законом мінімального 4-річного стажу проживання станом на 01.01.1993
Дотримання умови щодо проживання у зоні не менше 4 років саме станом на 01.01.1993 є імперативною правовою передумовою для набуття самого права на застосування пільг, передбачених ст. 55 Закону № 796-XII для цієї категорії осіб.
За відсутності первинного 4-річного стажу станом на 01.01.1993 подальше проживання особи у зоні не створює підстав для пільгового зменшення пенсійного віку.
Сама по собі наявність посвідчення потерпілої 4 категорії серії НОМЕР_4 не вивільняє від обов`язку підтвердити довідками органів місцевого самоврядування факт проживання у зоні визначеної законом тривалості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 19.09.2024 при розгляді справи №460/23707/22, від 02.10.2024 при розгляді справи № 500/551/23, від 11.11.2024 при розгляді справи № 460/19947/23 та від 16.12.2025 при розгляді справи № 460/6098/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону № 796-XII, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні цієї частини вимог.
Щодо покликання пенсійного органу на втручання в дискреційні повноваження, то колегія суддів зазначає наступне.
У даній справі, територіальним органом Пенсійного фонду України щодо розгляду заяви позивача від 22.10.2025 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Відтак, дії зобов`язального характеру, як виснував суд першої інстанції, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 460/21927/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Глазько
судді І. В. Глушко
Р. М. Москаль