ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
головуючий суддя у першій інстанції: Могила А.Б.
27 серпня 2026 року м. Львів Справа № 300/848/26 пров. № А/857/31260/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Судової - Хомюк Н.М. Хобор Р.Б.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 300/848/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
16.02.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:
-визнати протиправною та скасувати відмову яка оформлена листом від 11.12.2025р. №20075, у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» у зв`язку із перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
-зобов`язати прийняти рішення з цих підстав про звільнення з військової служби відповідно до пп.«г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
При цьому, суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.11.2025р. про звільнення з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішеннями в частині задоволених позовних вимог, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Просить суд, рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 15.10.2024р. перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , про що зроблено запис у військовому квитку серії НОМЕР_2 .
10.11.2025р. позивач командиру військової частини НОМЕР_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Тобто, у зв`язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До рапорту ОСОБА_1 подав нотаріально посвідчені копії наступних документів:
- паспорта громадянина України та картки платника податків;
-свідоцтва про народження дочки ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 08.02.2023р.;
- рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.07.2011р. у справі №2-705/11 про розірвання шлюбу;
- рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.07.2011р. у справі №2-704/11 про стягнення аліментів на утримання дітей, в тому числі дочки ОСОБА_2 ;
- рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17.08.2012р. (справа №0915/2054/12) про зменшення розміру аліментів;
- рішення Івано-Франківського міського суду від 24.07.2019р. у справі №344/9682/19 про збільшення розміру аліментів, в тому числі на утримання дочки ОСОБА_2 ;
- довідки Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області про відсутність станом на 03.11.2025р. у виконавчій службі на виконанні виконавчих документів про стягнення аліментів;
- платіжних інструкцій про сплату аліментів за період з травня - листопад 2025 року;
- свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 25.02.2012р. з ОСОБА_3 ;
- паспорта громадянина України та картки платника податків дружини ОСОБА_4 ;
- свідоцтв про народження дочки ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 від 14.09.2012р. та сина ОСОБА_6 серії НОМЕР_6 від 31.10.2025р.
Із вказаних вище документів видно що позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_2 від попереднього шлюбу, дочки ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 , які перебувають на його утриманні.
У зв`язку з тим, що позивач не надав інших документів на підтвердження проживання з ним дочки ОСОБА_2 , оскільки в рішенні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.07.2011р. у справі №2-705/11 дочку залишено проживати з матір`ю, а також документів про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, відповідач в особі військової частини НОМЕР_1 надав письмову відповідь від 11.12.2025 №20075 із зазначенням про відсутність підстав для звільнення з військової служби згідно п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.65 Конституції України, видно що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
ст. 106 Конституції України Президент України, встановлено, що відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин).
Згідно ч.1, ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачено ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідно до пп. «г» ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»№2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ видно, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170 (далі-Інструкція №170).
Додатком 19 до Інструкції №170 визначено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:
- копія аркуша бесіди;
- копія рапорту військовослужбовця;
-копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);
- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):
- копія свідоцтва про народження кожної дитини із зазначенням батьківства (материнства) військовослужбовця та/або рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовослужбовця (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовослужбовця виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до ст.268 Сімейного кодексу України (за наявності);
-один з таких документів: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, або копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та копії документів, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (копія свідоцтва про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин; копія рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; копія висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; копія рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);
-інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку (пункт 13 Додатку 19).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною, як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, військовослужбовець має довести такі факти:
-здійснення утримання трьох і більше дітей віком до 18 років;
-відсутність заборгованості зі сплати аліментів на дітей, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Таким чином, лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ.
Перебування на утриманні позивача дітей: дочки ОСОБА_2 від попереднього шлюбу, дочки ОСОБА_5 і сина ОСОБА_6 підтверджується копіями доданих свідоцтв про народження кожної дитини, в яких позивач зазначений їх батьком.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.07.2011р. у справі №2-705/11, яке набрало законної сили, шлюб між позивачем і ОСОБА_7 розірвано, а дочку ОСОБА_2 залишено проживати з матір`ю.
У позивача відсутня станом на 03.11.2025р. заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_2 що підтверджується додані до рапорту довідки Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області від 03.11.2025р. №193690, платіжні інструкцій про сплату аліментів за період з травня - листопад 2025 року.
Таким чином, для підтвердження перебування на утриманні позивача однієї дитини від попереднього шлюбу, та двох дітей у зареєстрованому шлюбі, позивач надав військовій частині НОМЕР_1 достатні та належні докази.
При цьому, колегія суддів вказує, що Закон не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від сумісного проживання батька з дитиною як умову для звільнення, а тому факт відсутності визначення місця проживання п`ятнадцятирічної дитини від першого шлюбу з позивачем не може бути підставою для відмови у задоволенні рапорту, виходячи з того, що згідно вимог Сімейного кодексу України обов`язки батьків по вихованню та матеріальному утриманню дитини не ставляться у залежність від проживання разом з дитиною.
Крім того, в ст.160 Сімейного кодексу України передбачене право дитини, яка досягла чотирнадцяти років, на самостійне визначення з місцем проживання у випадку проживання батьків окремо.
Доводи апелянта про ненадання позивачем доказів про сплату аліментів з 31.08.2019р. чи сплату аліментів в меншому розмірі ніж визначено судовими рішеннями, що може свідчити про заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, спростовуються копією довідки органу державної виконавчої служби станом на 03.11.2025р.
Крім того, відповідач не вправі ставити під сумнів правильність обчислення аліментів і обсягу їх сплати позивачем.
В матеріалах справи наявна довідка про відсутність станом на 02.02.2026р. виконавчих проваджень щодо примусового стягнення з позивача аліментних платежів, а також інформація від 10.02.2026р. про відсутність позивача в Єдиному реєстрі боржників, що не спростував апелянт.
ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству. При цьому, суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, тому суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, тому суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Таким чином, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Отже, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача, з урахуванням висновків суду, повторно розглянути рапорт військовослужбовця з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Оскільки, відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 300/848/26- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Н. М. Судова-Хомюк
Р. Б. Хобор