ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Львів Справа № 500/1520/26 пров. № А/857/38315/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Подлісна І.М.,
час ухваленнярішення - не зазначено,
місцеухваленнярішення - м.Тернопіль,
дата складанняповного тексту рішення - 03 червня 2026 року,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 листопада 2025 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (станом на дату звернення їй виповнилось повних 60 роки). Вказує, що 19 листопада 2025 року їй надано рішення-відмову та періоди зарахування страхового стажу, в якій зазначено, що страховий стаж становить 10 років 06 місяців 00 днів та не зараховано до страхового стажу період роботи з 04.08.1981 по 06.04.1999, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки та відсутня інформація про реорганізацію підприємства.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.08.1981 року по 06.04.1999 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з приводу призначення пенсії за віком, прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.В трудовій книжці записи завірені печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу період роботи 04.08.1981 року по 06.04.1999 року, ОСОБА_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з приводу призначення пенсії за віком, прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що наявність у трудовій книжці позивача неточних записів про періоди не є підставою щодо не подання до органів Пенсійного фонду згідно Порядку № 637 документів, які підтверджують спірні періоди роботи, зокрема: виписок або довідок, складених на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікайних системах підприємств, довідок, виписок з наказів тощо. Вказує на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 січня 2025 року у справі №300/8132/23, згідно якої запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про періоди роботи особи у разі наявності обгрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації, а у разі виявлення неточностей у трудовій книжці для підтвердження трудового стажу можна використовувати дані з реєстрів, довідки, виписки, трудові договори та інші відповідні документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 13 листопада 2025 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (станом на дату звернення виповнилось повних 60 роки).
19 листопада 2025 року відповідач надав рішення-відмову та періоди зарахування страхового стажу, в якій зазначено, що страховий стаж особи становить 10 років 06 місяців 00 днів та не зараховано до страхового стажу період роботи з 04.08.1981 по 06.04.1999 роки, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки та відсутня інформація про реорганізацію підприємства.
Як слідує з трудової книжки Серії НОМЕР_1 від 10 серпня 1981 року:
04.08.1981 Принята на работу ученицей швеей. (Приказ 77 от 03.08.81 г.);
01.01.1982 Присвоен І разряд швеи-мотористки, переведена в рабочие (Ір. №2 от 05.01.82 г.);
01.10.1984 Присвоен 2 разряд швеи-мотористки (Пр. № 83 от 4.10.84 г.).;
03.05.1988 Присвоєн 3 разряд швеей в связи с переходом на новьіе условия оплат труда (Пр. №49 от 30.03.88 г.);
06.04.1999 Уволена по собственному желанию ст. 38 КЗОТ Украйнь (Пр. Мо 4-п от 05.04.1999 г,);
06.04.1999 Прийнята кондуктором (Наказ. №24 від 30.03.1999 року.);
28.02.2001 Звільнена з роботи п п.5 ст.36 КЗпП України - по переводу в ДП «Пассервіс» (наказ № 8-вк/а від 28.02.2001 р.);
01.03.2001 Прийнята на роботу кондуктором по переводу на роботу в ВАТ «Ніжинське АТП 17406» (Наказ № 9-вп/а від 01.03.2001 р.;
26.05.2003 Звільнена з роботи за угодою сторін по ст. 36 п.І КЗпП України (Наказ № 12в к «Пассервіс» від 20.05.2003 р.).;
22.06.2004 Прийнята на роботу швачкою (Наказ № 32 від 22.06.2004р.);
31.07.1996 Звільнена з роботи по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (Наказ № 35 від 30.07.2004 р.);
26.01.2009 Прийнята на посаду мийника посуду (Наказ №6-к від 26.01.2009 р.);
17.05.2013 Звільнена з посади за угодою сторін по ст. 36 п.І КЗпП України (Наказ № 20-к від 14.05.2013 р.);
02.12.2013 Прийнята на посаду прибиральниці службових приміщень (Наказ №50-К від 02.12.2013 р.);
21.03.2014 Звільнена з посади прибиральниці службових приміщень за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (Наказ №14-К від 21.03.2014 р.);
05.09.2018 Прийнята барменом (Наказ №14-К від 04.08.2018 р.);
31.07.2020 Звільнена з займаної посади за угодою сторін по ст. 36 п.1 КЗпП України (Наказ № 4-к від 31.07.2020 р.).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.08.1981 року по 06.04.1999 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з приводу призначення пенсії за віком, прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджуєтьсяз обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон України №1788-ХІІ).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-ХІ, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону 1058-ІV).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом І даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №58).
Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п. 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами п. 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, відповідачем не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи сприяння позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи у спірні періоди.
Пунктом третім Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, доводи скаржника щодо наявності певного незначного недоліку у трудовій книжці не є достатньою підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи до загального страхового стажу.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, в трудовій книжці позивача записи завірені печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобовязанняГоловного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.08.1981 року по 06.04.1999 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з приводу призначення пенсії за віком, прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведенихобставинколегіясуддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі № 500/1520/26 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалівсправи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська