ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Львів Справа № 607/10750/26 пров. № А/857/40037/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т. М., Сала П. І., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника позивача Сабатюк Н.П., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року у справі № 607/10750/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, -
Короткий зміст позовних вимог
14.05.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), якого представляє адвокат Сабатюк Н.П., звернувся до суду з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), просить визнати протиправною та скасувати постанову №R531402 від 13.05.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за вчинення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП правопорушення, закрити справу про адміністративне правопорушення. Також просить суд стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
08.06.2026 Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області прийняв рішення, яким відмовив повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 1, 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.14 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №1487 від 30.12.2022, п. 21, 23, 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, та дійшов висновку, що відповідач довів правомірність винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення №R531402 від 13.05.2026, оскільки оскаржувана постанова прийнята уповноваженою посадовою особою в межах наданих законом повноважень, у спосіб та на підставі, визначених Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини; підстав для її скасування та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення суд не встановив. Суд першої інстанції керувався такими мотивами:
- відповідно до картки адміністративної справи, сформованої ІНФОРМАЦІЯ_2 , адміністративне провадження за частиною третьою статті 210-1 КУпАП стосовно військовозобов`язаного ОСОБА_1 було розпочато 19.04.2026 з проставленням відмітки про порушення ним правил військового обліку, оскільки позивач не з`явився 24.03.2026 о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , для уточнення даних згідно повістки №6894335;
- 12.05.2026 ОСОБА_1 через електронний кабінет військовозобов`язаного подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву, у якій зазначив, що допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме - не прибув за повісткою до ТЦК та СП, відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 КУпАП. Позивач визнав факт вчинення ним адміністративного правопорушення та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. ОСОБА_1 підтвердив своїм підписом ознайомлення за статтею 65 Конституції України та про попередження про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 336, 337 Кримінального кодексу України. Подання та зміст цієї заяви свідчить не лише про визнання факту правопорушення, а й про обізнаність особи щодо конкретних обставин його вчинення. Визнаючи факт неприбуття за повісткою, позивач підтвердив, що йому було фактично відомо про виклик до ТЦК та СП шляхом надіслання повістки, за якою він не прибув у визначені дату, час і місце. Тому суд відхилив доводи позову про те, що ОСОБА_2 не отримував жодних повісток та не був обізнаний про необхідність прибуття до ТЦК та СП, оскільки такі суперечать власному волевиявленню позивача, викладеному у заяві про визнання правопорушення, що подана ним у порядку статті 279-9 КУпАП;
- суд відхилив як необґрунтовані твердження представника позивача про те, що заява про визнання правопорушення була подана виключно через побоювання та можливого примусового доставлення до ТЦК та СП, оскільки сам позивач надав суду докази того, що він має оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
- факт внесення відомостей до відповідних інформаційних обліків щодо неприбуття особи за викликом до ТЦК та СП не є предметом розгляду цієї справи та не впливає на оцінку правомірності оскаржуваної постанови, оскільки у разі незгоди із відображеним у застосунку «Резерв+» статусом розшуку та заперечення факту отримання повістки чи обізнаності про обов`язок з`явитися до ТЦК та СП, позивач мав можливість реалізувати право на судовий захист шляхом оскарження відповідних дій або рішень замість подання заяви про визнання допущеного порушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності;
- доводи представника позивача щодо відсутності необхідності уточнення даних не заслуговують на увагу, оскільки визначення потреби у проведенні відповідних заходів військового обліку належить до компетенції ТЦК та СП;
- суд відхилив доводи представника позивача щодо відсутності протоколу про адміністративне правопорушення та невручення його другого примірника. Як установлено судом, постанова у справі була винесена за результатами подання позивачем заяви про визнання правопорушення в порядку статті 279-9 КУпАП. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції, у випадку подання особою заяви про визнання правопорушення протокол про адміністративне правопорушення не складається. Таким чином, відсутність протоколу в даному випадку не свідчить про порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, а навпаки відповідає вимогам чинного законодавства.
- суд відхилив доводи представника позивача щодо окремих недоліків оформлення постанови, оскільки оскаржувана постанова містить відомості про особу правопорушника, правову кваліфікацію його дій, обставини вчинення правопорушення, посилання на заяву про визнання правопорушення, вид адміністративного стягнення, його розмір та порядок виконання постанови.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на те, що суд першої інстанції допустив помилки щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального та процесуального права; просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про задоволення позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги представник апелянта наводить такі обставини та аргументи:
- відповідач не довів ані факту належного оповіщення позивача, ані його обізнаності про необхідність прибуття до ТЦК та СП, що виключає можливість дійти висновку про доведеність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
- відповідно до пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення). Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку. Будь-яких інших відомостей щодо порушення призовником, військовозобов`язаним та резервістом дотримання правил військового обліку, що підлягають внесенню до Реєстру, статтями 7 і 8 Закону № 1951-VIII не передбачено;
- звертає увагу на те, що «притягнення до адміністративної відповідальності» та «вчинення адміністративного правопорушення» є різними за змістом поняттями, а апелянта було оголошено в так званий «розшук» без будь-яких правових підстав, більше того, такі йому повідомлено не було;
- апелянт подав заяву про начебто «визнання» провини із метою з`ясування фактичних обставин справи та страхом перебування в так званому «розшуку ТЦК», коли при зупинці на вулиці в насильницький спосіб можуть доставити до приміщення ТЦК та СП. Насправді заява позивача не значить, що ОСОБА_1 визнає та погоджується із вказаним у оскарженій постанові правопорушенням. При цьому факт подання апелянтом заяви про неоспорювання допущеного порушення та згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності сам по собі не підтверджує наявності події та складу адміністративного правопорушення.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи, процедура розгляду справи тощо
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Представник апелянта взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та навів аргументи, аналогічні до викладених в апеляційній скарзі на рішення суду. На запитання суду щодо причин, що зумовили подання позивачем заяви про визнання факту неприбуття за повісткою до ТЦК та СП та про притягнення до відповідальності за спрощеною процедурою стверджувала, що ОСОБА_1 після оголошення його в розшук самостійно прибував до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою отримати інформацію про суть вчиненого правопорушення (за якою повісткою він не прибув на виклик для уточнення даних), проте не отримав відповіді на власні питання. На запитання щодо подальших дій позивача (оскарження дій чи бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 в адміністративному/судовому порядку повідомила, що позивач скарг чи позовів не подавав, а подав заяву про визнання факту вчинення правопорушення. На запитання щодо причин виникнення в позивача стверджуваного в позові «страху перебування в так званому розшуку ТЦК» з огляду на те, що ОСОБА_1 має оформлену відстрочку від призову та самостійно прибував в ІНФОРМАЦІЯ_2 для з`ясування обставин, представниця позивача не змогла відповісти в спосіб, що дозволив би суду зрозуміти суть відповіді на запитання.
Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції
ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов`язаний, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) станом на дату виникнення спірних правовідносин містяться такі відомості щодо позивача:
- має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до завершення мобілізації на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- відсутні відомості про проходження ВЛК;
- про уточнення даних 05.07.2024;
- про порушення правил позивачем військового обліку, а також звернення 10.04.2026 до Національної поліції про розшук позивача з огляду на неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
ОСОБА_1 викликався на 24.03.2026 о 09:00 в ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , для уточнення даних, що підтверджується копією повістки №6894335.
19.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 розпочав адміністративне провадження щодо ОСОБА_1 за статтею 210-1 КУпАП, що підтверджується карткою адміністративної справи.
12.05.2026 ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву, відповідно до змісту якої:
- повідомив про допущення ним порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме - не прибув за повісткою до ТЦК та СП, чим порушено вимоги зазначеного законодавства, відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 КУпАП;
- факт вчинення адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності;
- підписанням цієї заяви підтвердив, що ознайомлений зі статтею 65 Конституції України та попереджений керівником ТЦК та СП про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 336, 337 Кримінального кодексу України.
Тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 під час опрацювання матеріалів адміністративної справи, а також шляхом перевірки даних Реєстру, за результатами розгляду заяви особи про визнання факту правопорушення та згоду на притягнення до відповідальності за її відсутності, встановив, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. На підставі зазначеного позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. (постанова №R531402 від 13.05.2026 по справі про адміністративне правопорушення).
Норми права, які регулюють спірні правовідносини
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідно до частин 1-3 статті 1 якого Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з ч.8 ст.15 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" призовники, яким надійшла повістка відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов`язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці.
За змістом ст. 1 Закону України "Про оборону України", особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Відповідно до п.1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Згідно п. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію" в Україні оголошено загальну мобілізацію. Надалі правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався указами Президента України та діє донині.
Відповідно до абзаців 1 - 3 ч.1 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Статтею 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, частиною 3 якої за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 235 КУпАП визначено, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 року за № 36/41381 (далі - Інструкція).
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024 (далі - Інструкція).
Пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки не складає протокол щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а саме:
- у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, щодо особи, яка не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику;
- у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення, та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності (далі - заява про визнання правопорушення).
Заява про визнання правопорушення подається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, у строки та способи, передбачені статтею 279-9 КУпАП.
Відповідно до ст. 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.
У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.
Згідно з ч. 5 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, у постанові про накладення адміністративного стягнення мають міститися інформація про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати штрафу, та відомості про те, що постанова вважатиметься виконаною у разі сплати протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу.
Позиція суду апеляційної інстанції
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:
відомості про виконання військового обов`язку належать до службових даних військовозобов`язаного, що вносяться РТЦК та СП, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру відповідно до ст.ст. 6, 8 Закону № 1951-VIII. З огляду на це внесення відповідачем до Реєстру відомостей порушення ОСОБА_1 правил військового обліку (неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ґрунтується на законі, а аргументи апелянта з цього приводу є помилковими, оскільки він покликається на положення ст. 7 Закону № 1951-VIII, що стосуються персональних (а не службових) даних військовозобов`язаного.
Притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 279-9 КУпАП передбачає спрощену процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, пов`язане з порушенням військовозобов`язаним правил військового обліку та порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, - у випадках, якщо особа (1) не оспорює допущене порушення, (2) згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та (3) подала про це відповідну заяву.
Відповідач та суд першої інстанції встановили, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 не прибув 24.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на виклик повісткою для уточнення даних. ОСОБА_1 цю обставину визнав шляхом добровільного подання ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви від 12.05.2026 про визнання факту вчинення правопорушення - неявки до ТЦК та СП на його виклик. Позивач не навів суду будь-яких адекватних пояснень, що свідчили б про помилкове подання такої заяви або застосування до нього засобів примусу чи інших засобів протиправного впливу, що могли б спотворити його волевиявлення. Більше того, в позивача оформлена відстрочка від призову на військову службу до завершення мобілізації (підтверджується тими ж даними Реєстру, що містять відомості про вчинене порушення та подання в розшук), а його представниця повідомила суд про його візити до ІНФОРМАЦІЯ_6 для з`ясування причин оголошення його в розшук, тому твердження про страх позивача бути примусового доставленим до ІНФОРМАЦІЯ_2 не ніяк корелюються із визнанням ним факту вчинення правопорушення - адже позивач за будь-яких обставин не підлягав призову за мобілізацією та самостійно прибував в РТЦК.
Оцінюючи обставини справи в їх сукупності апеляційний суд дійшов таких висновків:
1) зібрані судом першої інстанції докази були достатніми для підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення при розгляді відповідачем справи за спрощеною процедурою в порядку ст.279-9 КУпАП.
Апеляційний суд відхиляє як надуманий та маніпулятивний аргумент позивача про те, що його заява від 12.05.2026 насправді не означає, що ОСОБА_1 визнає та погоджується із вказаним в оскарженій постанові правопорушенням. Навпаки, апеляційний суд переконаний, що зміст заяви від 12.05.2026 та факт її добровільного подання позивачем якраз і означає, що ОСОБА_1 визнає факт вчинення ним правопорушення. Більше того, зміст згаданої заяви та вжиті в ній формулювання виключають помилку заявника чи двозначне трактування змісту цієї заяви - адже особа самостійно вказує на суть правопорушення (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію) та деталізує його об`єктивну сторону (неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою).
Враховуючи наявність в позивача бронювання від призову на військову службу за мобілізацією твердження про його про страх прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_2 як причину подання заяви від 12.05.2026 є очевидно безпідставними;
2) позивач у спірних правовідносинах поводить себе недобросовісно, оскільки:
- попри твердження в позові про «страх перебування в розшуку» та «примусової доставки поліцією в ТЦК» ОСОБА_1 попередньо самостійно прибував в ІНФОРМАЦІЯ_2 для з`ясування причин перебування в розшуку, а після цього не оскаржив дій відповідача щодо оголошення в розшук як незаконних тощо, а навпаки - подав заяву про визнання факту вчинення ним правопорушення;
- спочатку самостійно та добровільно (шляхом подання заяви від 12.05.2026) ініціює перед відповідачем спрощену процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, що не передбачає складення протоколу та, відповідно, деталізованої фіксації ІНФОРМАЦІЯ_2 обставин адміністративної справи, а також визнає факт власної неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою, просить відповідача притягти позивача до адміністративної відповідальності без його участі (іншими словами - відмовляється від права на участь в розгляді справи, що передбачає можливість надання пояснень, доказів тощо - оскільки самостійно визнає всі факти, що свідчать про вчинення ним правопорушення), а надалі ініціює судовий спір, в межах якого без будь-яких адекватних пояснень причини такої поведінки змінює власну позицію на прямо протилежну та фактично вимагає надання йому процесуальних гарантій (складення протоколу про правопорушення, деталізованої фіксації обставин справи, що кваліфікуються відповідачем як правопорушення тощо), що були б йому надані за замовчуванням у випадку розгляду справи за загальною процедурою, - від якої позивач сам же відмовився шляхом подання заяви від 12.05.2026.
Це свідчить про недобросовісну поведінку позивача, спрямовану на уникнення притягнення до адміністративної відповідальності. Проте такі процесуальні дії позивача не доводять ані протиправності оскарженої постанови, ані помилковості висновків суду першої інстанції в оскарженому рішенні.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.
Керуючись ст.ст. 139, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року у справі №607/10750/26 - без змін.
Судові витрати, понесені апелянтом у зв`язку із поданням апеляційної скарги, покладаються судом на нього.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена. Постанова у повному обсязі буде складена в строк, що не перевищує десять днів з дня закінчення розгляду справи.
Головуючий суддя Р. М. Москаль
судді Т. М. Димарчук
П. І. Сало
Повне судове рішення складено 31.08.26