Справа № 204/5315/26
Провадження № 2/204/3824/26 р.
ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
за участю представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів,-
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просила стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 20 листопада 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.04.2015 року, який було розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.10.2022 року по справі № 204/2475/22. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_5 , який проживає разом із матір`ю. Позивач вказує, що відповідач є здоровим та працездатним, однак з моменту розлучення участі у вихованні та утриманні дитини не бере. У зв`язку з цим позивач просила стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.11.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Не погодивши з позовними вимогами, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано наступне. Відповідач офіційно не працевлаштований, не має стабільного доходу, а також на праві власності не має рухомого чи нерухомого майна, на відміну від позивача. Відповідач виконує обов`язок щодо утримання своєї непрацездатної матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має низку тяжких хронічних захворювань (зокрема, хворобу Крона, цукровий діабет II типу, гіпертонічну хворобу тощо) та потребує постійного лікування і хірургічного втручання, на що відповідач витрачає значні кошти. Позивач не надала доказів того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача до звернення до суду, а відповідач ухилявся від їх сплати, у зв`язку з чим підстави для стягнення аліментів за минулий час (з 20.11.2022 року) відсутні. З урахуванням рівності обов`язків обох батьків та матеріального стану відповідача, останній вважає співмірним та справедливим стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини з усіх видів його доходу, починаючи з дати звернення з позовом до суду (08.05.2026 року).
В судовому засіданні представник позивача підтримав подану позовну заяву та просив її задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача просив задовольнити позовну заяву частково, з урахуванням позиції викладеної у відзиві.
Вислухавши представників, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню по наступним підставам.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд встановив, що сторони є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 від 16 лютого 2016 року, виданим Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с. 9).
20 жовтня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення по справі № 204/2475/22, яким шлюб, зареєстрований 24 квітня 2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 381, розірвано.
Відповідач в порушення чинного законодавства у сфері сім`ї та дитинства не надає в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання малолітньої дитини, отже сторони не досягнули згоди щодо розміру аліментів, які мають сплачуватись.
Відповідач під час розгляду справи судом не спростував дані обставини та не надав суду доказів, які підтверджували б інше.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН).
Також, згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Суд погоджується, що в порушення вказаних норм Відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги для утримання їх малолітньої дитини не надає. Отже, розглядаючи даний спір, суд враховує те, що сторона не змогла добровільно досягнути згоди про розмір сплачування аліментів, а також, що обов`язок утримувати спільну дитину покладається рівною мірою, як на матір, так і на батька.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема сплати аліментів, залежить від домовленості між ними, однак у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною 2 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
В той самий час, аліменти можуть бути призначені у розмірі чверті доходу на одну дитину, третини доходу - на двох дітей, половини - на трьох і більше дітей. При цьому в будь-якому разі розмір аліментів, що стягується в наказному провадження обмежується 10 прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Однак відповідно до ч. 2. ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
При визначенні розміру матеріальної допомоги суд обов`язково враховує: актуальну і дійсну потребу дитину у наданні їй матеріальної допомоги, вартість навчання, вартість підручників і проїзду до навчального закладу, вартість проживання у гуртожитку або орендованій квартирі за місцем знаходження навчального закладу (постанова ВСУ від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18), стан здоров`я платника аліментів, його матеріальний та сімейний стан, наявність у платника аліментів майна, грошових коштів та інші обставини, що мають значення.
В той самий час розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час, то в задоволенні цих вимог слід відмовити з огляду на таке.
Згідно ч.2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини: - вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти; - неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 215/5867/17 сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
За загальним правилом, визначеним СК України, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягненим аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що вона вживала заходів для одержання аліментів із відповідача у період з 08 травня 2026 року, та доказів ухилення останнього від надання матеріальної допомоги на утримання дитини.
Таким чином, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час, починаючи з 08 травня 2026 року не підлягають задоволенню, оскільки вжиття заходів щодо отримання аліментів з відповідача, та дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, не підтверджено позивачем належними, допустимими і достатніми доказами.
Щодо посилання відповідача на те що він має на утриманні непрацездатну матір ОСОБА_6 , яка має низку тяжких хронічних захворювань, суд зазначає наступне.
Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, визначених статтею 188 Сімейного кодексу України не встановлено.
Відповідно до статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При визначенні розміру аліментів суд враховує взаємний обов`язок батьків по утриманню дитини, встановлені обставини справи, оцінює надані докази в їх сукупності, виходячи з принципу розумності, при цьому суд виходить також із захисту інтересів дитини, забезпеченням необхідних для їх життєдіяльності, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька для забезпечення гармонійного розвитку.
Суд зазначає, що наявність інших осіб на утриманні платника аліментів, на розсуд суду, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів до 1/6 частини доходу, оскільки вказаний факт не може слугувати єдиною підставою для зменшення частки (1/4) від усіх видів доходу, що є стандартним розміром на одну дитину.
Відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання дитини у меншому розмірі ніж 1/4 частка від його заробітку (доходу).
Доказів несення витрат на утримання матері позивачем суду не надано.
Так, позивачем дійсно надано медичні виписки з зазначенням тяжких хронічних захворювань (зокрема, хворобу Крона, цукровий діабет II типу, гіпертонічну хворобу тощо). Проте, матеріали справи не містять висновку лікарської комісії про стійку втрату працездатності ОСОБА_6 , встановлення їй інвалідності у зв`язку з хронічними захворюваннями чи іншого підтвердження доводів щодо неможливості нею працювати та отримувати дохід, не надано доказів її майнового та сімейного стану.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням належних та достовірних доказів, враховуючи принципи справедливості і розумності, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 08 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
Такий розмір аліментів суд вважає обґрунтованим і достатнім, а також таким, що суттєво не вплине на майновий стан відповідача.
На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст 7, 180-182, 183, 191 СК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 08 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 1331 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя В.В. Самсонова