ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/13283/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чапляна С.Є.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Іванова В.П.
без виклику представників учасників справи;
за апеляційною скаргою Державної митної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 (повний текст рішення суду складено 15.04.2026)
у справі № 910/13283/25 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт»
до Державної митної служби України
про відшкодування збитків у розмірі 96 933,03 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт» (далі - позивач, ТОВ «Мототехімпорт») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач, ДМС України) про відшкодування майнової шкоди (збитків) у загальному розмірі 96933,03 грн, у тому числі 53648,05 грн - інфляційні втрати, 12079,53 грн - 3% річних, 31205,45 грн - збитки у виді упущеної вигоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття митним органом протиправного рішення про коригування митної вартості товарів позивачем додатково сплачено митні платежі у розмірі 674357,64 грн. Зазначене рішення митного органу в подальшому визнано протиправним та скасовано в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти повернуто позивачу.
Посилаючись на те, що протягом строку перебування зазначених коштів у розпорядженні держави позивач був позбавлений можливості ними користуватися, він обґрунтовував завдання йому вказаної майнової шкоди.
2. Узагальнена позиція відповідача
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що заявлена позивачем сума не є збитками, завданими протиправними діями митного органу, а правові підстави для її стягнення відсутні. Зокрема, відповідач зазначив, що надмірно сплачені митні платежі були повернуті позивачу у встановленому законодавством порядку, а тому немає підстав вважати, що відповідач безпідставно користувався коштами позивача.
Також відповідач вказав на відсутність у його діях складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування шкоди, та заперечив наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями митного органу і заявленими позивачем збитками.
Відповідач наголосив, що заявлена сума не відповідає поняттю збитків, а позивач не довів реальності та невідворотності отримання ним заявленого доходу.
3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13283/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Мототехімпорт» збитки у загальному розмірі 65727,58 грн, з яких: 53648,05 грн інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 12079,53 грн. Стягнуто з ДМС України на користь ТОВ «Мототехімпорт» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 642,56 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, на підставі якого позивачем було додатково сплачено 674357,64 грн митних платежів, визнано протиправним та скасовано в судовому порядку, а зазначені кошти повернуто позивачу лише 14.07.2025.
Суд першої інстанції виходив із того, що з 09.12.2024 по 14.07.2025 позивач був позбавлений можливості користуватися належними йому коштами, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 53648,05 грн інфляційних втрат та 12079,53 грн - 3% річних, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому суд зазначив, що Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 18.07.2017 №643 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 25.10.2019 №454) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за №976/30844 (далі - Порядок №643) регулює процедуру повернення помилково та/або надміру сплачених митних платежів, тоді як заявлені до стягнення інфляційні втрати та три відсотки річних є способом компенсації майнових втрат, завданих позивачу внаслідок прийняття протиправного рішення митного органу, а тому положення зазначеного Порядку до цих вимог не застосовуються. Водночас у задоволенні вимоги про стягнення 31205,45 грн упущеної вигоди суд відмовив, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами реальності отримання такого доходу та причинного зв`язку між діями відповідача і заявленими збитками.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що обов`язок відповідача з відшкодування завданої позивачу шкоди виник унаслідок прийняття протиправного рішення митного органу, а перебування сплачених позивачем коштів у державному бюджеті до моменту їх повернення спричинило позивачу майнові втрати.
4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2026, ДМС України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13283/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Мототехімпорт» до ДМС України відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, зокрема щодо наявності правових підстав для стягнення з митного органу інфляційних втрат та 3% річних. Відповідач зазначив, що повернення надміру сплачених митних платежів здійснюється у спеціальному порядку, визначеному ст. 301 Митного кодексу України (далі - МК України) та Порядком №643, а тому саме по собі перебування коштів у Державному бюджеті України не свідчить про прострочення їх повернення. Також скаржник послався на недоведеність складу цивільного правопорушення та причинного зв`язку між діями митного органу і заявленою позивачем шкодою.
Скаржник підкреслив, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт визнання протиправним рішення митного органу з наявністю підстав для стягнення заявлених сум та не встановив передбачених законом умов для застосування відповідних способів захисту порушеного права.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що судом правильно встановлено протиправність рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, внаслідок якого позивач був змушений додатково сплатити митні платежі. Позивач зазначив, що ці кошти тривалий час перебували у розпорядженні держави, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості ними користуватися та зазнав майнових втрат.
Позивач наголосив, що наявність протиправного рішення митного органу, заподіяної ним майнової шкоди та причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і завданою шкодою є достатньою підставою для її відшкодування відповідно до ст.ст. 22, 1173 ЦК України. При цьому, на думку позивача, для покладення відповідальності на орган державної влади вина такого органу доведенню не підлягає.
Також у відзиві зазначено, що положення ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач фактично був позбавлений можливості користуватися належними йому грошовими коштами до моменту їх повернення. Визначений судом першої інстанції період нарахування 3% річних та інфляційних втрат з моменту сплати позивачем додаткових митних платежів до дня їх фактичного повернення, на думку позивача, є правильним.
У зв`язку з наведеним позивач вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 матеріали апеляційної скарги ДМС України у справі №910/13283/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Пономаренка Є.Ю., Іванова В.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2026 апеляційну скаргу Державної митної служби України залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
На виконання вимог зазначеної ухвали скаржником 14.05.2026 надано суду докази сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 за апеляційною скаргою Державної митної служби України відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Позиція суду апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Апеляційний господарський суд, керуючись принципом змагальності сторін та стандартом доказування, проаналізувавши доводи сторін та оцінивши надані ними докази, дійшов таких висновків.
7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт» (покупець) та компанією CHONGQING HUA TIAN HAO LI MACHINERY MANUFACTURING CO., LTD. (продавець) 07.12.2023 укладено зовнішньоекономічний контракт №HL/5 на поставку в Україну товарів в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у специфікації (додатку), яка є невід`ємною частиною цього контракту.
ТОВ «Мототехімпорт» 05.12.2024 за електронною митною декларацією (далі - ЕМД) №24UA403070009856U0 задекларовано товар - мотоблоки, ґрунтофрези, запасні частини на загальну суму 106745, 48 доларів США, які надійшли на підставі контракту №HL/5 від 07.12.2023, специфікацій №2024-1, №2024-1В-z від 17.05.2024, рахунку-фактури №НL2024-1В від 14.06.2024, коносаменту №ZJSM24080973 від 28.08.2024, 3 залізничних накладних від 22.11.2024.
Тернопільською митницею ДМС України 06.12.2024 прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA403070/2024/000325/2 (далі - РКМВ), відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованих товарів №1, 2, 11, 13-19 скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями ст. 64 МК України, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Як підставу для прийняття РКМВ митний орган вказав наявні розбіжності у транспортних документах та недостатність доказів оплати за товар.
З урахуванням положень п. 2 ч. 3 ст. 52 МК України позивачем подано ЕМД №24UA403070009951U3 від 09.12.2024.
Різниця між сумами митних платежів (ввізного мита та податку на додану вартість), обчисленими виходячи з митної вартості, заявленої підприємством, та митної вартості, скоригованої митницею, склала 674357,64 грн.
З метою здійснення митного оформлення за вказаними вище митними деклараціями та уникнення затримки товару на митниці, позивачем було сплачено зазначені платежі на загальну суму 674357,64 грн.
Не погодившись з рішенням про коригування митної вартості UA403070/2024/000325/2, ТОВ «Мототехімпорт» оскаржило його в судовому порядку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №280/188/25 позовні вимоги ТОВ «Мототехімпорт» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товару №UA403070/2024/000325/2 від 06.12.2024.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025 апеляційну скаргу Тернопільської митниці на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №280/188/25 повернуто.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №280/188/25 набрало законної сили 05.06.2025.
ТОВ «Мототехімпорт» 03.07.2025 звернулося до Тернопільської митниці із заявою №03.07/01МТІ про повернення надміру сплачених митних платежів у загальному розмірі 674357,64 грн. За результатами розгляду цієї заяви 11.07.2025 Тернопільською митницею сформовано відповідні висновки про повернення з Державного бюджету України надміру сплачених сум митних платежів. На підставі зазначених висновків 14.07.2025 органом Державної казначейської служби України на рахунок ТОВ «Мототехімпорт» повернуто 674357,64 грн надміру сплачених митних платежів. Таким чином, основна сума коштів, додатково сплачених позивачем у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості, повернуто йому в повному обсязі.
7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є, зокрема, правильність висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення на користь ТОВ «Мототехімпорт» 53648,05 грн інфляційних втрат та 12079,53 грн 3% річних, нарахованих на суму 674357,64 грн за період з 09.12.2024 по 14.07.2025.
Задовольняючи позов у зазначеній частині, суд першої інстанції виходив із того, що протягом указаного періоду позивач унаслідок прийняття Тернопільською митницею протиправного рішення про коригування митної вартості був позбавлений можливості користуватися належними йому коштами, а заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних є арифметично правильними. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про незастосовність до спірних правовідносин Порядку №643.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо протиправності рішення митного органу
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №280/188/25 визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської митниці від 06.12.2024 №UA403070/2024/000325/2 про коригування митної вартості товарів.
Зазначене судове рішення набрало законної сили, а тому встановлена ним протиправність рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості не може бути повторно поставлена під сумнів у межах розгляду цієї справи.
Доктрина res judicata як складова принципу правової визначеності вимагає поваги до остаточного судового рішення, що виключає можливість повторного вирішення питання, яке вже остаточно вирішене компетентним судом. Відтак доводи скаржника, які за своїм змістом спрямовані на повторне обґрунтування правомірності рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості або спростування встановленої адміністративним судом його протиправності, не можуть бути підставою для іншої оцінки цього питання господарським судом.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про відсутність установленої протиправності поведінки митного органу з тієї підстави, що адміністративним судом було визнано протиправним та скасовано саме рішення про коригування митної вартості, тоді як окремі дії посадових осіб митниці протиправними не визнавалися.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, незаконне рішення органу державної влади є самостійною формою протиправної поведінки у розумінні ст. 1173 ЦК України, а тому можливість застосування цієї норми не ставиться у залежність від наявності окремого судового рішення про визнання протиправними дій посадових осіб, вчинених під час прийняття такого рішення.
Таким чином, посилання скаржника на те, що окремі дії митного органу не були самостійно визнані протиправними, не спростовує встановленої судом протиправності рішення митного органу та не виключає можливості застосування передбачених законом наслідків прийняття такого рішення за наявності інших необхідних для цього правових передумов.
Водночас остаточність рішення адміністративного суду у справі №280/188/25 щодо питання законності рішення митного органу не означає автоматичної доведеності всіх юридичних передумов майнових вимог, заявлених у цій господарській справі. Зокрема, адміністративним судом не вирішувалося питання щодо існування та момент виникнення грошового зобов`язання держави перед позивачем, строк його виконання, наявність прострочення та правові підстави для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначені питання підлягають самостійній оцінці господарським судом у межах предмета та підстав цього позову.
Щодо доводів про невикористання позивачем процедури, передбаченої ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України
Колегія суддів відхиляє також доводи скаржника про те, що позивач не скористався передбаченим ч. 8 ст. 55 МК України правом протягом 80 днів з дня випуску товарів надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості.
Передбачена зазначеною нормою можливість подання декларантом додаткових документів є його правом, реалізація якого спрямована на перегляд митним органом прийнятого ним рішення про коригування митної вартості, однак не є обов`язковою передумовою судового оскарження такого рішення.
Невикористання декларантом зазначеного механізму не позбавляє його права на судовий захист та саме по собі не впливає на законність рішення митного органу, оцінка якого вже надана судом у справі №280/188/25.
Отже, ця обставина не спростовує встановленої судовим рішенням протиправності рішення Тернопільської митниці та не може бути підставою для повторної оцінки його законності у межах цієї справи.
Щодо правової природи заявлених інфляційних втрат та 3% річних
Водночас установлена протиправність рішення митного органу сама по собі не є достатньою підставою для стягнення будь-яких заявлених позивачем майнових сум.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України компенсація інфляційних втрат та 3% річних є правовим наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання.
Тому для застосування зазначеної норми недостатньо встановити сам факт вибуття коштів із майнової сфери позивача або неможливість користування ними протягом певного часу. Необхідним є встановлення існування грошового зобов`язання, моменту його виникнення, строку виконання та факту невиконання такого зобов`язання у встановлений строк.
Частина друга статті 625 ЦК України спрямована на компенсацію наслідків саме прострочення грошового зобов`язання, а не будь-якого тимчасового позбавлення особи можливості користуватися належними їй коштами.
Сам по собі факт тимчасового вибуття коштів із господарського обороту позивача внаслідок незаконного рішення органу державної влади може мати значення при вирішенні питання про відшкодування доведених збитків за правилами статей 22, 1173 ЦК України, однак не замінює необхідної для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України умови - прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, суд першої інстанції, обґрунтовуючи стягнення інфляційних втрат і 3% річних тим, що позивач з 09.12.2024 по 14.07.2025 був позбавлений можливості користуватися власними коштами, фактично ототожнив період перебування коштів поза господарським оборотом позивача з періодом прострочення грошового зобов`язання, хоча ці поняття не є тотожними.
Арифметична правильність здійсненого позивачем розрахунку за такого підходу сама по собі не свідчить про наявність правових підстав для стягнення розрахованих сум, оскільки перевірці підлягає насамперед правильність визначення періоду, за який вони можуть бути нараховані.
Щодо спеціального порядку повернення надміру сплачених митних платежів
Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що до спірних правовідносин не застосовується спеціальний порядок повернення помилково та/або надміру сплачених митних платежів.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України, а порядок такого повернення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
На виконання зазначених положень наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 №643 затверджено Порядок №643, яким визначено процедуру повернення платникам помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів.
Отже, правовідносини з повернення коштів, надміру сплачених у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості, яке в подальшому було скасоване судом, не можуть оцінюватися у відриві від спеціального нормативного механізму їх повернення.
Аналогічний підхід щодо необхідності врахування спеціального порядку повернення митних платежів викладено Верховним Судом у постанові від 17.10.2024 у справі №910/17506/23.
У зазначеній справі предметом розгляду також були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з перебуванням у державному бюджеті коштів, сплачених унаслідок прийняття митним органом рішень про коригування митної вартості, які в подальшому були скасовані судом. Верховний Суд звернув увагу на необхідність установлення судами моменту виникнення обов`язку з повернення відповідних коштів та перевірки дотримання встановленої законодавством процедури їх повернення. Унаслідок невстановлення судами цих обставин судові рішення попередніх інстанцій було скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Таким чином, постанова Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №910/17506/23 не містить висновку про безумовну наявність чи безумовну відсутність права платника на стягнення інфляційних втрат і 3% річних у таких правовідносинах. Натомість перед вирішенням питання про застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України суд повинен установити, коли виник обов`язок з повернення коштів, та який строк законодавством відведено для його реалізації і чи було цей строк дотримано.
При цьому застосування спеціального механізму повернення митних платежів не означає принципової неможливості застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Вирішальним для застосування цієї норми є наявність саме прострочення грошового зобов`язання, яке має встановлюватися з урахуванням спеціальних правил щодо порядку та строків повернення відповідних коштів.
Щодо обставин повернення коштів у цій справі
Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, після набрання законної сили рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №280/188/25 ТОВ «Мототехімпорт» 03.07.2025 звернулося до Тернопільської митниці із заявою про повернення надміру сплачених митних платежів у сумі 674357,64 грн.
За результатами розгляду зазначеної заяви 11.07.2025 Тернопільською митницею сформовано відповідні висновки про повернення коштів з Державного бюджету України, а вже 14.07.2025 674357,64 грн фактично повернуто позивачу.
Таким чином, подання позивачем 03.07.2025 належно оформленої заяви стало юридичним фактом, з яким спеціальне законодавство пов`язує початок установленої процедури повернення надміру сплачених митних платежів та перебігу визначених законодавством строків для вчинення митним органом і Держказначейством відповідних дій.
Водночас сама дата подання заяви не може ототожнюватися з датою виникнення прострочення. Прострочення могло б мати місце лише у разі невиконання відповідного обов`язку після спливу встановленого законодавством строку його виконання.
Згідно з матеріалами справи заяву про повернення надміру сплачених митних платежів подано 03.07.2025, відповідні висновки сформовані митним органом 11.07.2025, а кошти в повному обсязі повернуті позивачу 14.07.2025.
Доказів того, що митним органом або органом Держказначейства було порушено встановлений спеціальним законодавством строк здійснення відповідних дій, матеріали справи не містять.
За таких обставин колегія суддів не встановила факту прострочення виконання грошового зобов`язання, який є необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Натомість суд першої інстанції, визначивши початком періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних 09.12.2024, фактично виходив із того, що подальше скасування рішення митного органу автоматично означає існування простроченого грошового зобов`язання держави перед позивачем із моменту первісного зарахування відповідних коштів до бюджету.
Такий підхід колегія суддів вважає помилковим.
Саме по собі подальше визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості не означає, що держава вже з моменту первісної сплати відповідних митних платежів перебувала у простроченні грошового зобов`язання перед платником у розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України.
Інший підхід фактично ототожнював би момент виникнення підстав для повернення коштів із моментом прострочення їх повернення та позбавляв би сенсу процедуру повернення коштів за зверненням особи, позаяк на момент такого звернення вже існувало б прострочене грошове зобов`язання.
Отже, сам факт перебування 674357,64 грн поза господарським оборотом позивача протягом періоду з 09.12.2024 по 14.07.2025 не є достатньою правовою підставою для нарахування за весь цей період інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Щодо співвідношення статей 1173 та 625 ЦК України
При цьому колегія суддів не погоджується з доводами скаржника тією мірою, якою вони зводяться до твердження про принципову неможливість виникнення майнової відповідальності держави внаслідок прийняття протиправного рішення митним органом.
Відповідно до ст.ст. 22, 1173 ЦК України незаконне рішення органу державної влади може бути підставою для відшкодування завданої ним майнової шкоди за наявності встановлених законом передумов такого відшкодування.
Проте право на відшкодування шкоди внаслідок незаконного рішення органу державної влади та право на застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання не є тотожними правовими конструкціями.
Для відшкодування шкоди за ст. 1173 ЦК України підлягають установленню обставини, необхідні для відповідного виду деліктної відповідальності, тоді як для застосування ч. 2 ст.625 ЦК України необхідним є існування грошового зобов`язання та прострочення його виконання.
Тому встановлена судом протиправність рішення Тернопільської митниці не може сама по собі підміняти встановлення факту прострочення, необхідного для стягнення саме інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив із того, що незаконне рішення органу державної влади в принципі може спричинити для держави майново-правові наслідки, однак неправильно визначив правові передумови для стягнення саме заявлених у цій справі інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Щодо вимоги про стягнення упущеної вигоди
Доводами апеляційної скарги не заперечується правильність висновку суду першої інстанції щодо відмови у стягненні 31205,45 грн упущеної вигоди, проте водночас скаржник оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для стягнення упущеної вигоди позивач повинен довести не абстрактну можливість отримання певного доходу, а реальність його одержання за звичайного перебігу подій, розмір такого доходу та причинний зв`язок між його неодержанням і протиправною поведінкою відповідача.
Самого твердження про можливість використання 674357,64 грн у господарській діяльності для висновку про реальність отримання позивачем доходу у заявленому розмірі недостатньо.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що за відсутності протиправного рішення митного органу відповідні кошти були б фактично використані у конкретних господарських операціях, які з достатнім ступенем вірогідності принесли б йому дохід саме в заявленому розмірі 31205,45 грн.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про недоведеність вимоги щодо стягнення упущеної вигоди є обґрунтованим.
Інші доводи сторін
Інші аргументи сторін досліджені апеляційним господарським судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного господарського суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та яку апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) від 06.09.2005.
8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив факт протиправності рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 31205,45 грн упущеної вигоди, однак неправильно застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України до вимог про стягнення 53648,05 грн інфляційних втрат та 12079,53 грн 3% річних, помилково ототожнивши період, протягом якого відповідні кошти перебували поза господарським оборотом позивача, з періодом прострочення грошового зобов`язання, та не врахувавши спеціального порядку повернення надміру сплачених митних платежів.
Установлені у справі обставини свідчать, що після звернення позивача 03.07.2025 із заявою про повернення коштів митним органом 11.07.2025 сформовано відповідні висновки, а 14.07.2025 кошти у сумі 674357,64 грн фактично повернуто позивачу, при цьому доказів порушення передбачених спеціальним законодавством строків їх повернення матеріали справи не містять.
За відсутності встановленого факту прострочення грошового зобов`язання правові підстави для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнення з держави 53648,05 грн інфляційних втрат і 12079,53 грн 3% річних відсутні.
У зв`язку з цим рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у частині задоволення позовних вимог про стягнення 53648,05 грн інфляційних втрат та 12079,53 грн 3% річних підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
9. Судові витрати
Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати у цій справі складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви (3028,00 грн) та апеляційної скарги (3633,60 грн).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись з апеляційною скаргою, Державна митна служба України просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13283/25 у повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Мототехімпорт» у повному обсязі.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 53648,05 грн інфляційних втрат та 12079,53 грн трьох процентів річних, що загалом становить 65727,58 грн, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові. Водночас рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 31205,45 грн упущеної вигоди підлягає залишенню без змін.
Таким чином, апеляційна скарга Державної митної служби України задовольняється частково - у частині вимог щодо 65727,58 грн із загальної суми заявлених позовних вимог 96933,03 грн, що становить 67,81 % оспорюваної суми.
За подання апеляційної скарги Державною митною службою України сплачено судовий збір у сумі 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 12.05.2026 №467.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині позовних вимог на загальну суму 65727,58 грн із заявлених позивачем 96933,03 грн, що становить 67,81 % ціни позову, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають розподілу пропорційно результату апеляційного перегляду.
Таким чином, з ТОВ «Мототехімпорт» на користь ДМС України підлягає стягненню 2463,90 грн судового збору за подання апеляційної скарги, тоді як решта понесених скаржником витрат зі сплати судового збору в сумі 1169,70 грн покладається на ДМС України.
Водночас, оскільки за результатами апеляційного перегляду в задоволенні позовних вимог ТОВ «Мототехімпорт» відмовлено в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача, у зв`язку з чим здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат у частині стягнення судового збору з Державної митної служби України підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі № 910/13283/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі № 910/13283/25 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт» про стягнення 53 648,05 грн інфляційних втрат та 12 079,53 грн 3% річних, а також у частині розподілу судових витрат скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт» до Державної митної служби України про стягнення інфляційних втрат у розмірі 53 648,05 грн та 3% річних у розмірі 12 079,53 грн відмовити.
4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі № 910/13283/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
5. Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мототехімпорт» (місцезнаходження: 69000, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Штабна, будинок 13, приміщення 19, ідентифікаційний код юридичної особи 44830259) на користь Державної митної служби України (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11Г, ідентифікаційний код юридичної особи 43115923) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2463 (дві тисячі чотириста шістдесят три) гривні 90 копійок.
7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи № 910/13283/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на це судове рішення безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286 - 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий суддя С.Є. Чаплян
Судді Є.Ю. Пономаренко
В.П. Іванов