ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.09.2026 м. Дніпро Справа № 908/3328/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026, (суддя Зінченко Н. Г., повне рішення складено 18.05.2026, м. Запоріжжя) у справі № 908/3328/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до відповідача Мелітопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини, (72309, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Сєдовців, буд. 101/1)
про стягнення 84 935,83 грн,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
23.12.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ до Мелітопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини, м. Мелітополь Запорізької області про стягнення 84 935,83 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 07-1206/21-БО-Т від 01.12.2021, в тому числі 53 884,09 грн основного боргу за період січень - липень 2022 року, 12332,04 грн пені, 4018,30 грн 3 % річних та 14701,40 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 у справі № 908/3328/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ до Мелітопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини, Запорізька область, м. Мелітополь задоволено частково.
Стягнуто з Мелітопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 20 324 грн 17 коп. основного боргу, 4 116 грн 52 коп. пені, 1 593 грн. 27 коп. 3 % річних, 6544 грн 73 коп. інфляційних втрат та 929 грн 15 коп. судового збору.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено факт виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого природного газу за січень та частину лютого 2022 року, однак з 25.02.2022, у зв`язку з початком тимчасової окупації м. Мелітополя Запорізької області, постачання природного газу на відповідну територію було заборонено положеннями ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
При цьому суд першої інстанції, пославшись на висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові у справі № 908/1162/23, дійшов висновку, що правовий статус тимчасово окупованої території виникає з моменту її фактичної окупації та не залежить від дати прийняття відповідного рішення органами державної влади України. Відтак, суд вважав, що після 25.02.2022 у позивача були відсутні правові підстави для здійснення господарської діяльності з постачання природного газу на територію м. Мелітополя, а тому й для стягнення плати за природний газ, який нібито був спожитий відповідачем після цієї дати.
На підставі цього суд здійснив перерахунок вартості природного газу за лютий 2022 року, виключивши з обсягу нарахувань частину, яка припадала на період з 25.02.2022 по 28.02.2022, та визначив загальний розмір основної заборгованості у сумі 20 324,17 грн.
З огляду на зменшення розміру основного боргу суд також здійснив перерахунок заявлених позивачем похідних вимог, а саме пені, 3 % річних та інфляційних втрат, при цьому додатково виключивши з розрахунків нарахування за березень, квітень, червень та липень 2022 року. За результатами такого перерахунку суд стягнув з відповідача 4 116,52 грн пені, 1 593,27 грн 3 % річних та 6 544,73 грн інфляційних втрат, а в решті заявлених вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 у справі № 908/3328/24, у якій просить дане рішення в частині відмови в стягненні 33 559,92 грн основного боргу, 8 215,52 грн пені, 2 425,03 грн 3% річних та 8 156,67 грн інфляційних втрат скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині; стягнути з Відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, апелянт вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні заборгованості за період з 25.02.2022, помилково виходив із того, що територія м. Мелітополя є тимчасово окупованою з 25.02.2022, а тому позивач був позбавлений права здійснювати постачання природного газу на зазначену територію. При цьому суд застосував правові висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
На думку апелянта, такий підхід є помилковим, оскільки до 20.03.2022 положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" поширювалися лише на територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і не охоплювали інші території України, зокрема територію Запорізької області. Відтак, на переконання апелянта, застосування положень зазначеного Закону до правовідносин, що виникли у період до набрання чинності відповідними законодавчими змінами, фактично надає їм зворотної дії в часі, що суперечить статті 58 Конституції України.
Крім того, апелянт вважає, що навіть після внесення відповідних змін до законодавства сам факт включення певної території до переліку тимчасово окупованих не є достатньою правовою підставою для автоматичного застосування передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" обмежень. На його думку, необхідною умовою є прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення про поширення дії зазначених норм на відповідну територію. Оскільки, як зазначає апелянт, такого рішення щодо території Запорізької області Кабінетом Міністрів України не приймалося, правових підстав для застосування відповідних обмежень у спірних правовідносинах не було.
У цьому контексті апелянт посилається, зокрема, на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 280/5808/23 та зазначає, що правова позиція Верховного Суду з питання застосування відповідних законодавчих обмежень не є однозначною. Водночас посилання суду першої інстанції на постанови судів апеляційної інстанції, на думку апелянта, не може мати визначального значення, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України врахуванню підлягають висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Також апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення вартості природного газу з огляду на перебування території м. Мелітополя в окупації, оскільки судом не було належним чином враховано обов`язки самого споживача щодо припинення газоспоживання.
Зокрема, апелянт зазначає, що відповідно до статті 13 Закону України "Про ринок природного газу", Правил постачання природного газу та положень Кодексу газорозподільних систем саме споживач у відповідних випадках зобов`язаний самостійно та завчасно обмежити або припинити споживання природного газу, а за ініціативою споживача припинення газопостачання має бути належним чином оформлене, зокрема шляхом опломбування запірних пристроїв або встановлення заглушки із складанням відповідного акта.
Водночас відповідачем, як зазначає апелянт, не надано доказів того, що ним у спірний період було ініційовано припинення газопостачання, фактично припинено споживання природного газу, зупинено діяльність відповідного об`єкта або вчинено інші дії, спрямовані на припинення використання газового обладнання. Натомість матеріали справи, на думку апелянта, підтверджують наявність фактичного споживання природного газу за точками обліку відповідача відповідно до даних інформаційної платформи.
За таких обставин апелянт вважає, що сам факт перебування території м. Мелітополя в окупації не може автоматично звільняти відповідача від обов`язку оплатити фактично спожитий природний газ, особливо за відсутності доказів належного припинення газоспоживання з його боку.
Окремо апелянт посилається на положення статей 74 та 79 ГПК України щодо розподілу тягаря доказування та стандарту вірогідності доказів. На його переконання, позивач надав належні докази фактичного споживання природного газу відповідачем у спірний період, тоді як відповідач не надав доказів, які б спростовували такі обставини, не підтвердив припинення газоспоживання та не довів відсутність відповідного обов`язку з оплати.
У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані сторонами докази та не застосував належним чином стандарт вірогідності доказів, оскільки за наявності доказів фактичного споживання газу та відсутності доказів його припинення дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення відповідної заборгованості.
Отже, узагальнюючи свої доводи, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив момент, з якого законодавство про тимчасово окуповані території може застосовуватися до спірних правовідносин, безпідставно ототожнив факт фактичної окупації території з автоматичним виникненням передбачених законом обмежень, не врахував необхідності прийняття відповідного рішення Кабінету Міністрів України, а також не надав належної оцінки обов`язку відповідача щодо самостійного припинення газоспоживання та доказам фактичного споживання природного газу.
За таких обставин апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Мелітопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини не скористалась правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2026 у справі № 908/3328/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 у справі № 908/3328/24.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у справі № 908/3328/24 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"" (постачальник) та Мелітопольською районною державною лікарнею ветеринарної медицини (споживач) укладено договір постачання природного газу № 07-1206/21-БО-Т (Договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач - прийняти його та оплатити на умовах Договору.
Відповідно до пунктів 1.4, 2.1, 2.3 Договору відповідач підтвердив наявність договору на розподіл природного газу з оператором газорозподільної мережі, а позивач зобов`язався постачати відповідачу у період з 01.12.2021 по 31.12.2022 природний газ в обсязі 3,675 тис. куб. м. Підписанням Договору відповідач погодився на включення його до Реєстру споживачів позивача, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Згідно з пунктами 3.1-3.5 Договору постачання природного газу здійснювалося у загальному потоці через внутрішню точку виходу з газотранспортної системи, а право власності на природний газ переходило до споживача після підписання актів приймання-передачі. При цьому позивач та відповідач здійснювали щоденний моніторинг фактично відібраного обсягу природного газу із використанням інформаційної платформи Оператора ГТС.
Договором також передбачено порядок оформлення фактично поставленого газу. Зокрема, відповідач зобов`язувався надати позивачу відповідний акт надання послуг з розподілу або транспортування природного газу, після чого позивач на підставі отриманих даних та остаточної алокації відборів на інформаційній платформі Оператора ГТС готував акти приймання-передачі газу. Відповідач протягом двох робочих днів мав підписати відповідний акт та повернути його позивачу або надати мотивовану відмову від його підписання.
Водночас підпунктом 3.5.4 Договору сторони погодили, що у разі неповернення відповідачем підписаного акта до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, або наявності розбіжностей між даними відповідача та остаточною алокацією відборів на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг спожитого природного газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи, а газ - переданим у власність споживачу.
Пунктом 4.1 Договору визначено ціну природного газу, а пунктом 4.2 передбачено обов`язковість для сторін зміни тарифу на послуги транспортування природного газу та відповідного коефіцієнта з моменту набрання чинності такими змінами.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата фактично поставленого природного газу мала здійснюватися відповідачем у встановлені договором строки, а саме 70 % його вартості - до останнього числа місяця, наступного за місяцем поставки, з подальшим остаточним розрахунком до 15-го числа наступного місяця. Підпунктами 6.2.2 та 6.2.4 Договору на відповідача покладено обов`язок самостійно контролювати власне використання природного газу та своєчасно оплачувати його вартість.
Договір набрав чинності з моменту його укладення, діяв у частині постачання газу до 31.12.2022 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
На виконання умов Договору позивачем були складені та підписані акти приймання-передачі природного газу за січень-квітень, червень та липень 2022 року, а саме: від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 10 967,86 грн при обсязі споживання 0,66255 тис. куб. м; від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 10 915,70 грн при обсязі 0,65940 тис. куб. м; від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 10 827,47 грн при обсязі 0,65407 тис. куб. м; від 30.04.2022 за квітень 2022 року на суму 20 431,25 грн при обсязі 1,23533 тис. куб. м; від 30.06.2022 за червень 2022 року на суму 597,28 грн при обсязі 0,03608 тис. куб. м та від 31.07.2022 за липень 2022 року на суму 154,28 грн при обсязі 0,00932 тис. куб. м.
Загальна вартість природного газу за зазначеними актами становила 70 824,27 грн. Водночас у прохальній частині позовної заяви та у розрахунку заборгованості позивач визначив вартість газу за березень 2022 року у розмірі 10 817,72 грн замість фактично зазначених в акті 10 827,47 грн, у зв`язку з чим загальний розмір вартості поставленого газу, заявлений до врахування у розрахунку, становив 70 814,52 грн.
При цьому суд першої інстанції, керуючись принципом диспозитивності, закріпленим у статті 14 ГПК України, виходив із того, що господарський суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та не вправі самостійно змінювати їх предмет або розмір. Тому при визначенні розміру заборгованості суд виходив саме із суми, заявленої позивачем до стягнення, а не з фактичної загальної вартості газу за складеними актами.
Судом також встановлено, що відповідач частково оплатив вартість поставленого природного газу в сумі 16 930,43 грн. Решта вартості поставленого газу відповідачем сплачена не була, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.
З урахуванням визначеної позивачем вартості поставленого газу у розмірі 70 814,52 грн та здійсненої відповідачем оплати у сумі 16 930,43 грн позивач визначив розмір основної заборгованості у сумі 53 884,09 грн.
У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач також заявив до стягнення 12 332,04 грн пені, 4 018,30 грн 3 % річних та 14 701,40 грн інфляційних втрат.
Таким чином, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ, а також нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період, визначений позивачем.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", виходячи з установлених обставин щодо укладення та виконання Договору, обсягів фактично поставленого природного газу, проведеної відповідачем часткової оплати та наявності заборгованості, а також з урахуванням правового регулювання постачання природного газу на територію м. Мелітополя у відповідний період.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження у даній справі є рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 у справі № 908/3328/24, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ до Мелітопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини, Запорізька область, м. Мелітополь задоволено частково.
Стягнуто з Мелітопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 20 324 (двадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 17 коп. основного боргу, 4 116 (чотири тисячі сто шістнадцять) грн. 52 коп. пені, 1 593 (одну тисячу п`ятсот дев`яносто три) грн. 27 коп. 3 % річних, 6 544 (шість тисяч п`ятсот сорок чотири) грн. 73 коп. інфляційних втрат та 929 (дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 15 коп. судового збору.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до статей 11, 525, 526, 530, 629, 692, 714 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору, є обов`язковими для виконання сторонами та мають виконуватися належним чином і у встановлені договором строки. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов`язується надавати відповідний ресурс, а споживач - оплачувати його вартість та дотримуватися встановленого договором режиму його використання.
Колегія суддів констатує, що 01.12.2021 між сторонами укладено договір постачання природного газу № 07-1206/21-БО-Т, відповідно до якого позивач зобов`язався постачати відповідачу природний газ, а відповідач - приймати його та своєчасно оплачувати. Договором також передбачено обов`язок споживача контролювати власне газоспоживання та своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу.
Матеріалами справи підтверджується, що об`єкт відповідача розташований за адресою: 72309, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Сєдовців, буд. 101/1. При цьому встановлено, що територія Мелітопольської міської територіальної громади фактично окупована Російською Федерацією з 25.02.2022.
Саме ця обставина має визначальне значення для вирішення спору, оскільки з моменту фактичного початку окупації змінився правовий режим території, на якій знаходився об`єкт відповідача, а отже, правовідносини сторін щодо подальшого постачання природного газу підлягають оцінці з урахуванням спеціальних норм Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
У цьому контексті суд першої інстанції обґрунтовано врахував правовий висновок, викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. Верховний Суд у цій справі, розглядаючи подібні правовідносини, виходив із того, що факт тимчасової окупації території не виникає лише з моменту прийняття відповідного рішення органом державної влади. Рішення уповноваженого органу про включення відповідної території до переліку тимчасово окупованих має інформативне значення та підтверджує дату фактичного початку окупації, але не створює сам факт окупації.
Отже, безпідставним є довід апелянта про те, що відсутність на відповідну дату окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо поширення певних обмежень на територію м. Мелітополя виключає можливість застосування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території. Такий довід фактично зводиться до ототожнення юридичного підтвердження факту окупації з моментом виникнення самого факту окупації, що не відповідає встановленим у справі обставинам та правовій позиції Верховного Суду.
При цьому посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 280/5808/23 не спростовує висновків суду першої інстанції. Наведений судовий акт не змінює та не нівелює правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, яка безпосередньо стосується правовідносин у сфері господарювання, аналогічних тим, що є предметом розгляду у цій справі. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд при виборі і застосуванні норми права враховує висновки щодо її застосування, викладені Верховним Судом. Тому наведена апелянтом ухвала іншого судового складу сама по собі не є підставою для ігнорування висновку Об`єднаної палати Верховного Суду, релевантного саме для спірних господарських правовідносин.
Не заслуговує на увагу і довід апелянта про порушення судом першої інстанції статті 58 Конституції України та надання нормам законодавства зворотної дії в часі.
Апелянт фактично ототожнює застосування правових наслідків фактичної окупації з ретроспективним застосуванням закону. Однак суд першої інстанції не застосовував до відповідача нові обов`язки чи відповідальність за поведінку, яка мала місце до набрання чинності відповідними нормами. Суд оцінював правомірність нарахування плати за природний газ за період, у якому, за твердженням позивача, відбувалося його постачання на територію, яка вже фактично перебувала під окупацією.
Тобто предметом судової оцінки є не питання ретроспективного застосування закону до правовідносин, що завершилися до його набрання чинності, а питання правових наслідків фактичної окупації для правовідносин, які тривали після 25.02.2022. Встановлення судом факту окупації м. Мелітополя саме з 25.02.2022 не означає надання закону зворотної дії, а є встановленням фактичної обставини, яка має юридичне значення для визначення правомірності подальшого постачання природного газу та виникнення обов`язку щодо його оплати.
Таким чином, посилання апелянта на різні редакції Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", які діяли у різні періоди, саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки не змінює встановленого факту початку фактичної окупації м. Мелітополя 25.02.2022 та не створює правових підстав для покладення на відповідача обов`язку оплатити ресурс, постачання якого після цієї дати підлягало оцінці з урахуванням спеціального правового режиму окупованої території.
Необґрунтованим є також довід апелянта про те, що відповідач був зобов`язаний самостійно ініціювати припинення газопостачання та що невиконання ним відповідної процедури не звільняє його від обов`язку оплатити газ, який, на думку позивача, був спожитий.
Дійсно, загальними правилами у сфері постачання природного газу передбачено обов`язок споживача контролювати власне газоспоживання та вживати заходів щодо його припинення у випадках, передбачених договором і законодавством. Проте такі положення не можуть застосовуватися відірвано від конкретних обставин справи та не можуть тлумачитися як такі, що створюють безумовний обов`язок споживача оплачувати природний газ незалежно від правомірності його постачання та незалежно від особливостей правового режиму території, на якій розташований об`єкт.
З 25.02.2022 м. Мелітополь фактично перебуває під контролем держави-агресора. За таких обставин нормальне функціонування господарських зв`язків, взаємодія з українським оператором газорозподільної системи, доступ до об`єкта, виконання процедури припинення газопостачання, опломбування запірних пристроїв та оформлення відповідного акта були об`єктивно ускладнені або неможливі. Тому покладення на відповідача негативних наслідків невчинення формальних процедур, виконання яких залежало від можливості взаємодії з відповідними суб`єктами на території, що фактично перебувала під окупацією, не відповідає конкретним обставинам спору.
Більше того, навіть встановлення обов`язку споживача вживати заходів для припинення газоспоживання не означає автоматичного виникнення у нього обов`язку оплачувати будь-які обсяги газу, відображені в системах обліку після втрати ним контролю над об`єктом. Договірні положення не можуть застосовуватися всупереч імперативним нормам законодавства та не можуть створювати грошове зобов`язання за ресурс, правомірність постачання якого після початку окупації не доведена.
Саме тому суд першої інстанції правильно не визнав вирішальним аргумент апелянта про те, що відповідач особисто не подав заяву про припинення газопостачання.
Водночас відповідно до статей 73, 74 ГПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Отже, заявляючи вимогу про стягнення вартості природного газу, позивач мав довести не лише наявність певних обсягів газу в інформаційній платформі, а й наявність правових підстав для покладення вартості такого ресурсу саме на відповідача.
У цьому аспекті обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що дані інформаційної платформи Оператора ГТС та щодобові алокації можуть підтверджувати лише певний обсяг ресурсу, віднесений до відповідної точки комерційного обліку, але самі по собі не доводять, що після 25.02.2022 цей газ фактично споживав саме відповідач.
Після початку окупації відповідач фактично втратив можливість контролювати об`єкт, розташований на окупованій території. За таких умов сам факт технічної фіксації певного обсягу газу через відповідну точку обліку не може автоматично ототожнюватися з фактом його споживання відповідачем для власних господарських потреб. Для покладення відповідного грошового обов`язку позивач повинен був надати належні та допустимі докази, які б підтверджували саме споживання ресурсу відповідачем після початку окупації.
Таких доказів матеріали справи не містять.
Отже, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 13, 73, 74, 86 ГПК України та надав належну оцінку доказам у їх сукупності. Саме на позивача покладається тягар доведення підстав та розміру заявленої вимоги, а відсутність належних доказів фактичного споживання газу відповідачем після початку окупації не може компенсуватися лише посиланням на дані інформаційної платформи.
Безпідставним є також посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 914/3254/21. Правовідносини у цій справі виникли за інших фактичних та правових обставин та не стосувалися особливого правового режиму тимчасово окупованої території. Висновки Верховного Суду щодо значення механічного від`єднання об`єкта від газорозподільної мережі не можуть бути механічно перенесені на правовідносини, у яких визначальними є фактична окупація території, втрата контролю над об`єктом та застосування спеціального законодавства про тимчасово окуповані території.
Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив із того, що загальні положення цивільного законодавства щодо обов`язковості договору та оплати поставленого ресурсу підлягають застосуванню з урахуванням спеціального правового режиму тимчасово окупованої території. Саме спеціальне законодавство визначає правові межі здійснення відповідної господарської діяльності після початку окупації, а тому умови укладеного між сторонами договору не можуть розглядатися як самостійна та безумовна підстава для стягнення плати за природний газ за період, коли правомірність його постачання на окуповану територію не доведена.
Відтак суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що за період після 25.02.2022 у позивача відсутні належно підтверджені правові підстави для стягнення з відповідача вартості природного газу, оскільки позивач не довів ані правомірності такого постачання, ані фактичного споживання відповідного ресурсу саме відповідачем.
З огляду на це правильним є і здійснений судом першої інстанції перерахунок заборгованості за лютий 2022 року. Матеріалами справи підтверджується, що остаточна алокація природного газу за лютий 2022 року становила 659,40 куб. м, а загальна вартість нарахувань за цей місяць - 10 915,70 грн. Оскільки фактична окупація м. Мелітополя розпочалася 25.02.2022, суд обґрунтовано виключив із розрахунку вартість газу, яка припадає на період з 25.02.2022 по 28.02.2022.
Загальна сума нарахування за лютий 2022 року була розподілена судом пропорційно кількості календарних днів відповідного місяця. У результаті вартість газу, що припадає на чотири дні після початку окупації, становить 1 559,39 грн, а обґрунтований розмір заборгованості за лютий 2022 року - 9 356,31 грн.
Разом із заборгованістю за січень 2022 року в сумі 10 967,86 грн загальна сума основного боргу, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає стягненню, становить 20 324,17 грн.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не включив до складу основної заборгованості нарахування за березень, квітень, червень та липень 2022 року, оскільки такі нарахування припадають на період після початку тимчасової окупації, а належних і достатніх доказів того, що відповідні обсяги природного газу фактично споживав саме відповідач, матеріали справи не містять.
Правильне визначення основного боргу закономірно зумовлює і відповідне коригування похідних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Так, відповідно до пункту 7.2 договору, статей 216, 230 ГК України та статті 549 ЦК України пеня є видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор має право на стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Водночас розмір таких нарахувань безпосередньо залежить від існування та розміру основного грошового зобов`язання, а також періоду його прострочення.
Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність підстав для включення до основного боргу вартості газу, віднесеної до періоду після початку окупації, відповідному коригуванню підлягали і всі похідні вимоги.
За результатами перевірки розрахунку позивача суд першої інстанції правильно визначив розмір пені у сумі 4 116,52 грн за період з 16.02.2022 по 15.10.2022, виключивши з розрахунку необґрунтовано включені позивачем суми заборгованості за наступні періоди.
Так само суд обґрунтовано здійснив перерахунок трьох процентів річних та визначив їх у розмірі 1 593,27 грн за період з 16.02.2022 по 31.10.2024.
Правильним є і визначений судом розмір інфляційних втрат - 6 544,73 грн за період з квітня 2022 року по жовтень 2024 року, оскільки базою для їх обчислення може бути лише та сума основного боргу, існування якої належним чином підтверджено.
При цьому відсутність у відповідача власного контррозрахунку не звільняла суд від обов`язку перевірити розрахунок позивача. Відповідно до статей 13, 73, 74 ГПК України саме позивач повинен довести обґрунтованість заявлених вимог, їх розмір та наявність правових підстав для стягнення. Суд першої інстанції такий обов`язок виконав, перевіривши розрахунки позивача та встановивши необґрунтованість включення до них вартості газу за період після початку окупації.
Отже, суд першої інстанції не відмовив у задоволенні позову довільно та не вийшов за межі заявлених позовних вимог, а належним чином встановив фактичні обставини справи, визначив правове регулювання спірних відносин, оцінив подані докази у їх сукупності, перевірив розрахунки позивача та визначив фактичний розмір грошового зобов`язання, який підтверджений належними доказами.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених судом обставин та до спроби покласти на відповідача обов`язок оплатити обсяги природного газу, щодо яких позивач не довів ані правомірності їх постачання після початку фактичної окупації, ані фактичного споживання саме відповідачем.
За наведених обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача вартості природного газу за період після 25.02.2022 є обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, положенням спеціального законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Відповідно, правильним є і визначення судом розміру основної заборгованості у сумі 20 324,17 грн, пені - 4 116,52 грн, трьох процентів річних - 1 593,27 грн та інфляційних втрат - 6 544,73 грн.
Отже, апелянтом не наведено переконливих правових чи фактичних аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не доведено неправильного застосування ним норм матеріального чи процесуального права та не спростовано встановленого судом факту відсутності належних доказів фактичного споживання відповідачем природного газу після початку окупації. За таких обставин оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та мотивованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 20 324,17 грн основного боргу, 4 116,52 грн пені, 1 593,27 грн трьох процентів річних та 6 544,73 грн інфляційних втрат є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах. Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині апеляційна скарга не містить, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно з вимогами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 у справі № 908/3328/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО