УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6432/25 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 60 Доповідач Григорусь Н. Й.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.,
суддів Галацевич О.М., Миколайчук П.В.,
за участю секретаря судового засідання Кучер А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/6432/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Янчука Максима Олександровича на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 28 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. у місті Житомирі,
в с т а н о в и в :
У травні 2025 року адвоката Янчук Максим Олександрович в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом. Просив визнати за позивачами право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 89/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ).
На обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті спадщину прийняв його син - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті останнього відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: 89/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яку фактично прийняли позивачі, оскільки постійно проживали та були зареєстровані зі спадкоємцем.
Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Стражник Т.О. відмовила позивачам у заяві про оформлення спадкових прав у зв`язку з відсутністю необхідних підтверджуючих документів державної реєстрації права власності за спадкодавцем.
Враховуючи викладене, представник вказує на наявність підстав для задоволення позову.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 28 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачів - адвокат Янчук М.О. просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права. Вказав, що судом першої інстанції залишено поза належною правовою оцінкою обставини багаторічного володіння та користування спірним майном сім`єю спадкодавця, технічну документацію на спірний об`єкт, відомості про склад сім`ї та реєстрацію осіб. Зазначив, що відсутність у Державному реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію права власності не означає автоматичну відсутність самого права, оскільки спірні правовідносини беруть початок у період існування законодавства УРСР, а зібрані у справі докази свідчать про наявність тривалого та реального зв`язку спадкодавця і його сім`ї зі спірним майном.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідач територіальна громада м.Житомира в особі Житомирської міської ради про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з`явилися та причину неявки суду не повідомили, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивачів - адвоката Янчука М.О., який апеляційну скаргу підтримав, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його син ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_4 , а позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - доньками останнього.
Згідно відповіді приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Стражник Т.О. від 05 травня 2025 року №718/02-14 позивачам відмовлено в оформленні спадкових прав на 89/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у зв`язку з неподанням документів про право власності на нерухоме майно та відсутністю витягу про реєстрацію права власності.
За відомостями з адресної картки особи, поквартирної картки, позивачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції досліджені та перевірені апеляційним судом витребувані у КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради копії матеріалів інвентаризаційної справи на будинок по АДРЕСА_2 , з якої вбачається, що станом на 18 січня 1991 року житловий будинок АДРЕСА_2 в цілій частці належить Богунській районній раді народних депутатів (том 2-й, а.с. 93).
Рішенням Богунської ради народних депутатів від 17 жовтня 1990 року № 309 затверджено списки квартир в будинку, що належить фонду місцевих рад, для продажу громадянам м. Житомира (том 2-й, а.с. 90).
Відповідно до договору від 21 лютого 1991 року виконавчий комітет Богунської районної ради народних депутатів як продавець передав, а покупець ОСОБА_6 набула квартиру загальною площею 28,9 кв.м. будинку АДРЕСА_2 (том 2-й, а.с. 94-95).
Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 листопада 2010 року за ОСОБА_6 зареєстровано 11/100 ідеальних частин житлового будинку. Витяг видано з дозволу КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» тільки для оформлення спадщини з подальшою заміною документа: з 11/100 на цілу квартиру (том 2-й, а.с. 132).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 грудня 2010 року спадкоємцем ОСОБА_6 є її дочка ОСОБА_7 (том 2-й, а.с. 136).
Матеріали інвентаризаційної справи містять також свідоцтво про право власності на житло за адресою: АДРЕСА_3 , видане на ім`я ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (том 2-й, а.с. 98).
Згідно з договором від 29 вересня 1995 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 продали, а ОСОБА_12 купила квартиру АДРЕСА_4 (том 2-й, а.с. 103, 104).
На підставі договору дарування від 14 травня 1999 року ОСОБА_12 передала у власність ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_4 (том 2-й, а.с. 108).
За матеріалами інвентаризаційної справи 03 червня 2009 року видане свідоцтво про право власності на житло - кв. АДРЕСА_5 , на ім`я ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (том 2-й, а.с. 119).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року продавці ОСОБА_16 , ОСОБА_17 передали у власність покупця ОСОБА_18 квартиру АДРЕСА_6 (т.2 а.с.141-142).
Зі змістом складеної КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» довідки-розрахунку від 08 листопада 2010 року частки у праві власності на будинок АДРЕСА_7 значиться: ОСОБА_6 - 11/100 ідеальних частин, міськвиконком (право власності не зареєстроване) - 89/100 (том 2-й, а.с. 132).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції вказав на відсутність доказів на підтвердження факту набуття ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та який вважається спадкодавцем ОСОБА_4 , права власності на обумовлену у позовній заяві частину житлового будинку, як і доказів безпосереднього набуття ОСОБА_4 (спадкодавця відносно позивачів), прав на житловий будинок в інший, не пов`язаний із спадкуванням спосіб.
Колегія погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому до правовідносин, пов`язаних із спадкуванням після її смерті, слід застосувати норми ЦК Української РСР у редакції, чинній на час смерті.
Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР від 1963 року, який діяв на момент відкриття спадщини, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР від 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК Української РСР від 1963 року).
За вимогами статті 548 ЦК Української РСР від 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (стаття 549 Української РСР від 1963 року).
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем (постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 305/235/17, від 03 листопада 2021 року в справі № 452/938/1, від 07 квітня 2025 року в справі № 559/4056/13-ц та ін.).
У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
За висновками Верховного Суду в постановах від 29 серпня 2018 року в справі № 910/23428/17, від 27 серпня 2024 року в справі № 758/4213/21 під час оцінки достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд під час вирішення справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Суд першої інстанції за результатами дослідження матеріалів справи правильно встановив, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів, про те, що спадкове майно, а саме кв. АДРЕСА_6 належало на праві власності ОСОБА_5 , оскільки за наявними відомостями спірне майно належало Богунській районній раді народних депутатів, станом на листопад 2010 року право власності не зареєстроване, а за договором купівлі-продажу від 30 січня 2014 року продавці ОСОБА_16 та ОСОБА_17 передали у власність ОСОБА_18 квартиру АДРЕСА_6 .
Разом з тим, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що користування житловим приміщенням за відповідною адресою згаданими особами, а також членами їх сімей, не є підставою виникнення прав власності.
Таким чином, враховуючи, що позивачами не надано належних і достатніх доказів, які підтверджують, що ОСОБА_5 за життя набув право власності на спірну квартиру, а позивачі вступили в управління або володіння спадковим майном після смерті сина останнього ОСОБА_4 , суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 367 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень апеляційного суду.
За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Янчука Максима Олександровича залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 28 квітня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий Н.Й. Григорусь
Судді О.М. Галацевич
П.В. Миколайчук
Повний текст складено 02 вересня 2026 року.