УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 201/2287/25
провадження № 61-10694ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно та визнання недійсними договорів дарування,
ВСТАНОВИВ:
01 липня 2026 року ОСОБА_1 вперше подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявнику (у касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку).
07 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 повторно подала до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі № 759/4747/16-ц).
Повторно подана касаційна скарга ОСОБА_1 по суті аналогічна попередній, в якій заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, однак вказані посилання не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава касаційного оскарження, оскільки заявниця не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
ОСОБА_1 зазначає, що судова палата або Велика Палата Верховного Суду має відступити від попередніх висновків (наприклад, у подібних справах КЦС ВС), оскільки попереднє тлумачення є неефективним у надзвичайних гуманітарних та сімейних контекстах, створюючи правову невизначеність для осіб, які фактично замінили власника утриманням нерухомості протягом життя цілого покоління. Проте не наводить постанов Верховного Суду та зробленим ним висновків, від яких слід відступити, з відповідним обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
В ухвалі Верховного Суду від 1 липня 2026 року (провадження № 61-8995ск26) заявнику роз`яснено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення (див. постанову Верховного суду від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20).
Заявник також вважає, що апеляційний суд неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не врахував позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року, від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Проте пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України пов`язує таку підставу з неврахуванням судом висновку щодо застосування норми правау подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.
При цьому саме по собі посилання на постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах безвідносно правовідносин та обставин, встановленими судами у цій справі, та без обґрунтування, в чому полягає неврахування їх висновків, не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене було також роз`яснено заявнику в ухвалі Верховного Суду від 1 липня 2026 року (провадження № 61-8995ск26)).
Водночас обов`язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази, є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі також зазначено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи договору дарування, але ухвалою суду їй було відмовлено у задоволенні клопотання і підстави такої відмови їй не відомі.
Проте таке посилання не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Формальне посилання на підстави касаційного оскарження без наведення відповідного обґрунтування не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Аналіз повторно поданої касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що нею не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Враховуючи викладене, клопотання щодо поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та підстав звільнення від сплати судового збору не вирішуються.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026 року у справі № 201/2287/25 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков