УХВАЛА
02 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 523/20822/23
провадження № 61-11094ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту нецільового витрачання аліментів,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
Аналіз ЄДРСР свідчить, що ухвалою Суворовського районного суду міста Одесивід 04 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року, позовну заяву залишено без розгляду.
21 березня 2026 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявнику, оскільки у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України).
03 травня 2026 року ОСОБА_1 повторно подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявнику, оскільки заявник у встановлений судом строк не в повному обсязі виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 14 травня 2026 року.
17 серпня 2026 року ОСОБА_1 втретє подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини справи та подані заявником докази, не надали належної оцінки його доводам щодо можливого нецільового використання аліментів, а також безпідставно не задовольнили його клопотання про витребування доказів. Заявник зазначає, що неодноразово звертався до суду з клопотаннями про встановлення місця знаходження, проживання, реєстрації або перебування стягувачки аліментів, а також про встановлення факту перетину нею державного кордону України. Вважає, що зазначені відомості мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки, на його думку, підтверджують перебування стягувачки аліментів за межами України та необхідність з`ясування обставин щодо використання отриманих нею аліментів. Протягом 2019-2020 років з нього було утримано значну суму аліментів, однак у матеріалах справи відсутні докази їх цільового використання на потреби дитини.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та наводить доводи щодо вирішення його позову по суті спору.
Проте аналіз оскаржених судових рішень свідчить, що суди залишити його позов без розгляду у зв`язку з повторною неявкою належним чином повідомленого позивача у судові засідання на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, тобто по суті спір у справі не вирішували.
Касаційна скарга не містить жодних доводів, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про залишення позову без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Тому касаційна скарга підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 04 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у справі № 523/20822/23 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков